Головуючий: БОРКАНЮК М.М.

Доповідач: БРЕДЕЛЬОВ О.М.

УХВАЛАМ №11а-31-2008

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2008 року   м. Київ

Військовий апеляційний суд Центрального регіону у складі: головуючого-полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І., суддів: полковників юстиції ЗАГОРУЙКО В.В. та БРЕДЕЛЬОВА О.М., при секретарі ЗІНЧЕНКО Т.М., за участю прокурора відділу ВП Центрального регіону України капітана юстиції ШОШУРИ А.П. та скаржника ОСОБА_1., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляцію старшого помічника військового прокурора Ужгородського гарнізону капітана юстиції НАРАГАНА Р.В. на постанову судді військового місцевого суду Ужгородського гарнізону від 8 травня 2008 року, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено в постанові суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 звернувся до військового місцевого суду Ужгородського гарнізону у серпні 2007 року, зі скаргою на постанову помічника військового прокурора Ужгородського гарнізону від 30 травня 2006 року, про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами викрадення радіодеталей до радіолокаційний станції у в ч А1662, винесену на підставі п.1 ч. 1 ст. 6 КПК України у зв'язку з відсутністю події злочинів, передбачених ч.1 ст.185 та ч.1 ст.410 КК України, а також на постанову цього ж помічника прокурора від 30 травня 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2. та ОСОБА_3, винесену на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України у зв'язку з відсутністю в діях названих осіб складу злочинів, передбачених ч.4 ст.185 та ч.2 ст.410 КК України.

З доданого до скарги вироку військового місцевого суду Ужгородського гарнізону від 19 червня 2006 року вбачається, що ОСОБА_1. був засуджений за недбале ставлення військової службової особи до служби, що спричинило тяжкі наслідки тобто за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.425 КК України.

Згідно зазначеного вироку, внаслідок злочинної недбалості військовослужбовця військової частини А1662 - командира радіолокаційного взводу -начальника станції ОСОБА_1. державі були заподіяні тяжкі наслідки, а саме нестача комплектуючих деталей, які містять дорогоцінні метали на загальну суму 258762 грн. 10 коп.

Оскаржувані постанови ОСОБА_1 просив суд скасувати, як необгрунтовані, оскільки не заперечуючи своєї вини у недбалому ставленні до військової служби, категорично настоював на тому, що нестача радіодеталей утворилася внаслідок їх викрадення невідомими особами.

Постановою військового місцевого суду гарнізону від 17 серпня 2007 року, скаргу ОСОБА_1. залишено без задоволення. Вказана постанова залишена без змін ухвалою військового апеляційного суду Центрального регіону від 31 серпня 2007 року.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1. оскаржив їх у касаційному порядку до військової судової колегії Верховного суду України та просив їх скасувати у зв'язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону.

Ухвалою військової судової колегії Верховного суду України від 20 лютого 2008 року касаційну скаргу ОСОБА_1. задоволено, постанову суду першої інстанції та ухвалу військового апеляційного суду регіону відповідно від 17 та 31 серпня 2007 року - скасовано, а судові матеріали направлено на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді, де ОСОБА_1. повністю підтвердив раніше заявлені у скарзі вимоги, просив їх задовольнити, а також заявив, що до розкрадання радіодеталей з радіолокаційних станцій він не причетний і тому не згодний, що повинен нести матеріальну відповідальність за їхню нестачу. Крім того, він пояснив, що не знає хто скоїв розкрадання, однак на його неодноразові вимоги допитати в ході досудового розслідування кримінальної справи декількох конкретних осіб, які могли дати свідчення щодо зазначеного розкрадання військового майна, слідчі військової прокуратури та прокурорські працівники йому відмовляли, при цьому такі відмови ні чим не мотивували.

Вивчивши скаргу ОСОБА_1. з долученими матеріалами до неї, дослідивши матеріали кримінальної справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду скарги та оцінивши доводи на які вони посилалися, суд гарнізону дійшов висновку про необхідність задоволення скарги ОСОБА_1., скасувавши при цьому вище вказані постанови помічника військового прокурора Ужгородського гарнізону від 30 травня 2006 року.

Автор апеляції висловлюючи свою незгоду з постановою військового місцевого суду Ужгородського гарнізону від 8 травня 2008 року просить її скасувати через невідповідність висновків суду викладених у постанові фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Обґрунтовуючи апеляцію її автор посилається на те, що ОСОБА_1., 19 червня 2006 року військовим місцевим судом Ужгородського гарнізону, був засуджений за вчинення злочину передбаченого ч.2 ст.425 КК України тобто за недбале ставлення військової службової особи до служби, що спричинило тяжкі наслідки на суму 258762 грн. 10 коп. При цьому він повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, та повідомив, що нестача військового майна, яка ставилась йому органами досудового слідства в вину і яка підтвердилась у судовому засіданні виникла внаслідок його недбалості та неналежного здійснення контролю за наявністю матеріальних засобів та їх зберіганням. Органами досудового слідства перевірялася версія обвинуваченого ОСОБА_1. про можливість викрадення радіодеталей із ввірених йому радіолокаційних станцій, однак вона не знайшла свого підтвердження і фактів крадіжок вказаного військового майна та осіб які б могли бути причетні до вказаних викрадень встановлено не було, однак було достовірно доведено, що нестача вказаного майна виникла поступово, на протязі довгого часу, лише внаслідок недбалого ставлення до служби останнього.

На думку автора апеляції в матеріалах кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1. у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 425 КК України та в матеріалах додаткової прокурорської перевірки відсутня будь-яка інформація яка б вказувала на таємне викрадення військового майна, не навів таких доказів у судовому засіданні і скаржник

Заслухавши доповідача, виступи скаржника ОСОБА_1., який наполягав на залишенні постанови суду без змін, а апеляцію без задоволення та прокурора в підтримка апеляції, перевіривши надані матеріали, обговоривши доводи апеляції, військовий апеляційний суд дійшов висновку, що апеляція старшого помічника військового прокурора Ужгородського гарнізону не підлягає задоволенню, оскільки скарга ОСОБА_1. на оскаржувані ним постанови помічника військового прокурора Ужгородського гарнізону від 30 травня 2006 року, про відмову в порушенні кримінальної

справи за фактом викрадення радіодеталей до радіолокаційних станцій у вч А1662, винесену на підставі п.1 ч.1 ст.6 КПК України у зв'язку з відсутністю події злочинів, передбачених ч.1 ст.185 та ч.1 ст.410 КК України і про відмову в порушенні кримінальної справи щодо конкретних осіб, винесену на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України у зв'язку з відсутністю в діях осіб складу злочинів, передбачених ч.4 ст.185 та ч.2 ст.410 КК України розглянута судом відповідно до вимог ст.. 236-2 КПК України.

Приймаючи рішення про задоволення скарги ОСОБА_1, суд правильно дійшов висновку про те, що вимоги ст. 99 КПК України виконані не в повному обсязі, у зв'язку з чим вищезазначені постанови від 30 травня 2006 року помічника військового прокурора Ужгородського гарнізону винесені передчасно. При цьому суддя ретельно навів свої обґрунтування в постанові, які не викликають сумніву у своєї достовірності.

Адже визнання ОСОБА_1 своєї вини у недбалому ставленні до службі, що спричинило тяжкі наслідки, яке згідно з вироком суду від 19 червня 2006 року полягало у не проведенні особистого огляду та перевірки наявності комплектів закріпленої за ним техніки не здаванні її під охорону, неналежному веденні кількісного обліку комплектуючих виробів, не може спростувати факт протиправного вилучення виробів з радіолокаційних станцій, що були за ним закріплені, оскільки юридичні склади таких злочинів, як розкрадання військового майна та недбале ставлення до військової служби мають різні об'єктивну та суб'єктивну сторони.

Що стосується твердження автора апеляції про те, що ОСОБА_1. особисто не надав належних доказів, які б свідчили про крадіжку військового майна, яке було закріпленим за ним не може братися до уваги, оскільки суперечить вимогам ч.2 ст. 22 КПК України, яка передбачає, що обов'язок доказування покладається на органи досудового слідства.

На підставі викладеного військовий апеляційний суд регіону дійшов висновку, що постанова військового місцевого суду Ужгородського гарнізону від 8 травня 2008 року є законною та обґрунтованою, а тому апеляція задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 366 та 377, 382 КПК України, військовий апеляційний суд регіону, -

УХВАЛИВ:

Постанову військового місцевого суду Ужгородського гарнізону від 8 травня 2008 року за скаргою ОСОБА_1 на постанови помічника військового прокурора Ужгородського гарнізону від 30 травня 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом викрадення радіодеталей до радіолокаційних станцій 19Ж6 та 35Д6 у військовій частині А1662 на загальну суму 258762, 10 грн. за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст. 185 і ч.1 ст. 410 КК України та про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст. 185 і ч.2 ст. 410 КК України відносно ОСОБА_2. та ОСОБА_3 залишити без змін, а апеляцію старшого помічника військового прокурора Ужгородського гарнізону - без задоволення