Справа № 22-58/2008 рік      Головуючий у 1 інстанції Переверзева Л.І.

Категорія 39    Доповідач Маширо О.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2008 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючої Краснощокової Н. С.

суддів Маширо О.П., Постолової В.Г.

при секретарі Алексєєвої Г.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу по апеляції ОСОБА_1, представника товариства з обмеженою відповідальністю „В.П.К.", на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28 вересня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2до товариства з обмеженою відповідальністю „В-П.К." про незаконне спонукання до звільнення, незаконну затримку розрахунку при звільненні та оплату за вимушений прогул,

установив:

До апеляційного суду звернувся представник відповідача з апеляційною скаргою на рішення суду, яким було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2: суд зобов"язав товариство скасувати наказ про звільнення позивача за власним бажанням та звільнити його за скороченням штату, у зв"язку з чим змінити і формулювання звільнення; суд стягнув з відповідача на користь ОСОБА_2вихідну допомогу у сумі 840 грн. та середній заробіток у сумі 176 грн. 15 коп.

Задовольняючи в цій частині позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 5 січня 2004 року працював у відповідача охоронцем автостоянки. 31 травня 2007 року він був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі його власноручної заяви від 29 травня 2007 року.

Однак суд  встановив , що згідно зі штатним розписом станом на 1 червня того ж року усі посади охоронців автостоянки було скорочено, що і стало фактичною підставою для звільнення позивача. Скорочення цих посад відбулось через те, що з червня 2007 року була ліквідована автостоянка, на цьому місці ще з 2006 року товариство розпочало підготовчі роботи з будівництва багатоповерхового будинку.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду, оскільки вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим, ухваленим з порушенням вимог матеріального закону.

Зокрема, висновок суду про те, що після 1 червня 2007 року було закрито автостоянку у зв"язку із будівництвом багатоповерхового будинку, через що змінився штатний розпис підприємства, не відповідає дійсності.

Про будівництво житлового будинку на місці автостоянки йшлось ще з кінця 2006 року. Поступово на цій території стали проводитись підготовчі роботи, однак про скорочення охоронців мова не йшла.

29 травня 2007 року позивач написав заяву про звільнення за власним бажанням, яка була задоволена.

Оскільки охоронці на підприємстві необхідні, товариство уклало договір з охоронною фірмою на виконання цієї роботи.

Суд також не врахував, що позивач у своєму позові вказує, що бажання звільнятись з роботи у нього не було, між тим, він власноручно написав заяву про звільнення та поновити його на роботі не просить.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду залишити без змін, з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2був прийнятий на роботу у ТОВ „В.П.К." з 5 січня 2007 року охоронцем (а.с.8-11).

29 травня 2007 року він звернувся до керівника із заявою про звільнення з роботи за власним бажанням з 31 травня 2007 року (а.с.77). Наказом від 30 травня 2007 року № 3 він був звільнений з роботи за ст.38 КЗпП України (а.с.78).

Судом першої інстанції було встановлено, що у той же час аналогічні заяви подали і всі інші охоронці автостоянки, які також були звільнені з роботи за ст.38 КЗпП України тим же наказом (а.с.78).

Заслуговує на увагу і довід позивача про те, що заяву про звільнення він був змушений написати під тиском керівництва, оскільки ніяких поважних причин, передбачених ст.38 КЗпП України, для звільнення працівника за власним бажанням раніше встановленого законом двотижневого строку з дня подання заяви про звільнення у ОСОБА_2не було.

Факт скорочення охоронців у товаристві підтверджується і зміною штатного розпису з 1 червня 2007 року, згідно з яким посади охоронців у штаті відсутні (а.с.34).

Дійсно, підприємство не провело скорочення штату у відповідності до вимог закону, однак встановлені судом першої інстанції факти свідчать про те, що дії товариства були направлені саме на скорочення усіх посад охоронців автостоянки у зв"язку з ліквідацією цієї автостоянки через зведення на цій площі багатоповерхового будинку.

Будь-яких доказів на спростування встановленого судом відповідач до суду не надав, тому апеляційний суд не може прийняти доводи відповідача та апеляційної скарги про нібито відсутність потреби у скороченні посад охоронців, про звільнення усіх охоронців автостоянки виключно за власним бажанням тощо.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції як таке, що відповідає вимогам матеріального і процесуального права, слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити як безпідставну.

Керуючись ст.ст. 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „В.П.К." відхилити.

Рішення Ворошиловського районного суду м.Донецька від 28 вересня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.