Провадження №2/760/3213/15

Справа №760/5091/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

15 травня 2015 року Солом'янський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді -Усатової І.А.

при секретарі -Здорик Л.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного товариства «Легбанк» про захист прав споживачів фінансових послуг та стягнення суми депозитних вкладів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Легбанк» про захист прав споживачів фінансових послуг та стягнення суми депозитних вкладів.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 15.06.2014 р. ОСОБА_2 було укладено з відповідачем строковий договір банківського вкладу № 0714-ДС-14-«Класичний», за умовами якого вона на депозитний рахунок власні грошові кошти в сумі 15 500 доларів США на період з 15.10.2013 р. до 23.10.2014 р. з виплатою щомісячно відсотків на від суми вкладу в розмірі 7,25 % річних. Факт внесення вкзаної суми на депозитний рахунок підтверджується меморіальним ордером № ВН420/297 від 15 липня 2014 року.

16 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (позивачем) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ОСОБА_2 відступила, а позивач набула право вимоги у відповідності із договором банківського вкладу № 0714-ДС-14-«Класичний».

Того ж дня, ОСОБА_2, позивач та відповідач уклали договір про зміну сторони в договорі банківського вкладу з фізичною особою, яким банк надав згоду і повідомлений про зміну первісного вкладника новим вкладником. Факт наявності на рахунку внесених коштів, підтверджується також випискою з особового рахунку на ім'я позивача в період з 15.07.2014 року по 12.11.2014 року.

Вказує, що в листопаді 2014 р. звернулася до банку з вимогою повернути вклад і виплатити договірні відсотки, проте ні грошових коштів, ні письмової відповіді не отримала.

27.11.2014р. Національний банк України визнав ПАТ «Легбанк» неплатоспроможним, з 28.11.2014 р. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб запровадив у банку тимчасову адміністрацію, а з 27.02.2015 р. розпочав процедуру ліквідації.

Відповідно до виписки з особового рахунку за період з 15.10.2013 р. по 20.10.2014 р. залишок коштів на депозитному рахунку складає 294600 грн., незаконно користуючись його грошовими коштами протягом 130 днів, починаючи з 21.10.2014 р. по день початку процедури виведення банку з ринку - 27.02.2015 р., відповідач повинен нарахувати проценти на вклад у загальній сумі 20460 грн. 75 коп., а також 3 проценти річних від простроченої суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у сумі 3168 грн..

Крім того, починаючи з 01.08.2014 р. до 20.10.2014 р. банк безпідставно утримував з договірного рахунку податок на доходи фізичних осіб, зменшивши нараховані договірні відсотки за вкладним банківським рахунком на загальну суму 1888 грн. 72 коп..

Позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість в сумі 222 514,90 за договором банківського вкладу № 0714-ДС-14-«Класичний» від 15.06.2014 р., що складаються: з основного боргу - в сумі 222 514,90 грн.; 15 811,88 грн. заборгованості по процентам; 66 136,95 грн. - встановлений індекс інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми - у сумі 6541,07.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з наведених підстав у повному обсязі, просить задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач заперечень не надав, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання повторно не з'явився, причини неявки не повідомив.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, на підставі наявних даних і доказів, та ухвалити заочне рішення, оскільки проти такого вирішення справи позивач не заперечує.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підтверджені та підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

У відповідності до положень ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку .

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК).

Згідно ст.. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) .

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) відповідно ст. 610 ЦК України

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 ЦК).

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (гл.72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором ( ст. 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад) ( ч. 1 ст. 1060 ЦК ).

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав ( ч. 5 ст. 1061 ЦК ).

Судом встановлено, що 15.06.2014 р. ОСОБА_2 укладено з ПАТ «Легбанк» строковий договір банківського вкладу № 0714-ДС-14-«Класичний», за умовами якого вона передала на депозитний рахунок власні грошові кошти в сумі 15 500 доларів США на період часу з 15.06.2014 р. по 23.10.2014 р. з виплатою щомісячно відсотків з розрахунку від суми вкладу в розмірі 7,25 % річних.

15.06.2014 р. ОСОБА_2 перерахувала ПАТ «Легбанк» суму 15 500 доларів США, що підтверджується копією меморіального ордеру № ВН420/297 від 15.06.2013 р. та особового рахунку.

16 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (позивачем) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ОСОБА_2 відступила, а позивач набула право вимоги у відповідності із договором банківського вкладу № 0714-ДС-14-«Класичний».

Того ж дня, ОСОБА_2, позивач та відповідач уклали договір про зміну сторони в договорі банківського вкладу з фізичною особою, яким банк надав згоду і повідомлений про зміну первісного вкладника новим вкладником.

Пунктом 3.2 договору банківського вкладу передбачено, що проценти за вкладом нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк (зарахування на вкладний рахунок), до дня, що передує його поверненню вкладникові або списання з вкладного рахунку з інших підстав.

Відтак, за умовами укладеного між сторонами договору банківського вкладу, строк дії вкладу складав 6 місяців і 8 днів від дати внесення вкладу на відповідний рахунок - 15.10.2013 р. до дати повернення вкладу - 23.10.2014 р..

Яку вбачається з матеріалів справи позивач у день закінчення строку дії договору - 23.10.2014 р. звернувся до банку з усною вимогою про повернення банківського вкладу у розмірі 15 500 доларів США з нарахованими відсотками у розмірі 7,25 % річних.

Крім того, 19.11.2014р. представник позивача-адвокат Ванджурак Р.В. звернувся до відповідача з письмовою претензією про повернення коштів, чим позивач засвідчив свої наміри припинити дію вказаних договорів.

Банк був зобов'язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договору - 23.10.2014 р., проте не повернув, чим порушив свої грошові зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Суд дійшов висновку, що відповідач має сплатити позивачу (в межах заявлених вимог) проценти за банківським вкладом за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів, інфляційні, а також 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, що не є неустойкою в розумінні ст.549 цього Кодексу.

Як встановлено судом, за інформацією, що оприлюднено на офіційному сайті ПАТ Національного банку України, з 27.11.2014 р. НБУ визнав цей банк неплатоспроможним, з 28.11.2014 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію, а з 27.02.2015 р., у зв'язку з відкликанням банківської ліцензії, розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особи Фонду на ліквідацію банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 4 цього Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції, зокрема: веде реєстр учасників Фонду; здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації банків, організовує відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Пунктом 12 частини 2 цієї статті також передбачено, що фонд надає цільову позику банку для виплат вкладникам банку відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону, а також фінансування витрат для оплати роботи осіб відповідно до пункту 2 частини шостої статті 36, пунктів 7 і 8 частини другої статті 37 та частини четвертої статті 47 цього Закону, що здійснюються протягом дії тимчасової адміністрації.

Пунктами 2, 4 частини третьої статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що виконавча дирекція Фонду у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами, зокрема, визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 цього Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Частиною 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку… .

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 36 цього Закону обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 статті 36 статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду має право: 1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; 3) продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій… .

Проте, банком ще до запровадження тимчасової адміністрації було допущене порушення договірних зобов'язань та не було усунуте під час тимчасової адміністрації, незважаючи на те, що з метою забезпечення виконання зобов'язань банку законом передбачено право Фонду надати банку цільову позику, а також відповідні повноваження, визначені цим законом.

Аналізуючи норми законодавства, суд дійшов висновку, що застосування Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регулює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб у спеціальних умовах, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, ніяким чином не перешкоджає вкладнику звернутися до суду за захистом порушеного права та вимагати стягнення сум, не повернутих за депозитним вкладом, виходячи із наведених норм ЦК України та умов договору банківського вкладу.

Крім того, пунктом 4.31 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 р. № 2, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.09.2012 р. за № 1581/21893), передбачено, що у разі необхідності уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку вносить пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог не частіше ніж раз на квартал на підставі, зокрема рішення суду, яке набрало законної сили, за вимогами кредиторів, які визнані уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку та включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Верховний Суд України в постанові від 29.05.2013 р. в справі № 6-39цс13 висловив правову позицію про те, що звернення до банку із заявою про повернення банківського вкладу в день закінчення строку дії договору свідчить про намір вкладника припинити дію такого договору та зумовлює обов'язок банку повернути депозитні кошти з процентами.

Отже, з банку (боржника) на користь вкладників (кредиторів) підлягають стягненню проценти за банківськими вкладами за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів, а також три проценти річних та сума боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до матералів справи, позивач звернувся до банку з письмовою вимогою 19.11.2014р., а претензія відповідачем отримана 24.11.2014р., тобто ще до введення тимчасової адміністрації.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 222 514,90 за договором банківського вкладу № 0714-ДС-14-«Класичний» від 15.06.2014 р., що складаються: з основного боргу - в сумі 222 514,90 грн.; 15 811,88 грн. заборгованості по процентам ; 66 136,95 грн. - встановлений індекс інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми - у сумі 6541,07 доведені та підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.509, 525,526, 530,610,625,629, 631,633,1058,1060,1061 ЦК України; ст.ст.60, 169, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України , суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного товариства «Легбанк» про захист прав споживачів фінансових послуг та стягнення суми депозитних вкладів задовольнити.

Стягнути з Публічного Акціонерного товариства «Легбанк» на користь ОСОБА_1 суму основного боргу - 134025,00 грн , 15811,88 грн - заборгованості по процентам за депозитним договором, 6541,07 грн - 3 % річних від суми боргу за депозитним договором, 66136,95 грн -інфляційні втрати.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя: