Справа № 2а-410/09

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 березня 2009 року Путивльський районний суд Сумської області у складі: головуючого - судді Толстого О.О., при секретарі – Ковальовій К.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду м. Путивль справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Путивльському районі Сумської області(далі - УПФУ) про зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом, який мотивувала тим, що має статус ”дитини війни” і у відповідності до ст. 6 Закону України Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак допомога в цьому розмірі протягом 2006-2008 рр. їй не надавалась, не зважаючи на те, що Конституційний суд України своїм рішенням № 6рп/2007 від 09.07.2007 р. визнав неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 р., яким зупинялась дія ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Посилаючись на преюдиціальне значення цього рішення, просив зобов’язати суб’єкта владних повноважень нарахувати і виплатити їй як дитині війни щомісячну соціальну допомогу за період з січня 2006 по липень 2008 рр. у загальному розмірі 3400 грн. 30 коп., відповідно наведеного у позовній заяві розрахунку, виходячи з мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України ”Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Також поновити строк звернення до адміністративного суду, оскільки право на отримання цієї соціальної допомоги було порушено шляхом прийняття ряду неконституційних нормативно-правових актів, про що вона дізналася лише на початку серпня 2007 р. після висвітлення в ЗМІ подій, пов’язаних з прийняттям КСУ вказаного рішення.

В судове засідання сторони не з’явилися, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних міркувань.

Як вбачається з письмових заперечень відповідача(а.с 10-12), він вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Посилається на те, що згідно зі ст.7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України, кошти якого використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають в силу п. 9 Положення Про Пенсійний фонд України. Управління діяло у відповідності з положеннями ст.ст. 77,110 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік ”, ст.ст. 71,111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, а рішення КСУ № 6-рп/2007 року від 09 липня 2007 року не має зворотної дії у часі. В 2008 році позивачу виплачувалась надбавка до пенсії в розмірі, передбаченому п. 41 розділу ІІ Закону України ”Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Існує законодавча невизначеність порядку обчислення розміру мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений статтею 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, не може бути застосований в силу ч. 3 цієї статті. Також відповідач наголошує на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до суду, встановлених ч.1 ст. 100 КАС України, які позивачка пропустила без поважних причин.

Установлено судом та підтверджується матеріалами справи, що позивачка має статус ”дитини війни”, отримує пенсію та перебуває на обліку в УПФУ(а.с 5-7,13), яке згідно ”Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за № 8-2, є органом Фонду зі статусом юридичної особи, основним завданням якого є призначення(перерахунок) та виплата пенсій.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”(в редакції Закону 2195-ІV від 18.11.04 р.) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України(стаття 7 цього ж закону).

Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджені не були.

Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Відповідно до п. 41 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в новій редакції, згідно якої дітям війни(крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Як встановлено судом, позивачка отримувала підвищення до пенсії лише 2008 році: з січня по 47 грн., з квітня по 48,10 грн., з липня по 48,20 грн., з жовтня по 49,80 грн., що підтверджується довідкою УПФУ.

Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.41 розділу ІІ Закону України ”Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Рішення Конституційного Суду України у зазначених справах мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними.

За приписами ст. 152 Конституції України, ст. 73 Закону України ”Про Конституційний Суд України” закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність зі дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність і зворотної дії у часі не мають.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод(далі - Конвенція) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У відповідності з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України ”Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, застосовуються судами як джерело права, Європейський суд з прав людини, зокрема у справі ”Кечко проти України”, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплати таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні закони є чинними.

Таким чином, системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що саме з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. УПФУ повинно було нараховувати і виплачувати позивачці підвищення до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”(в редакції Закону 2195-ІV від 18.11.04 р.), а її позовні вимоги в частині нарахування такого підвищення до зазначених дат, є безпідставними, оскільки дії суб’єкта владних повноважень відповідали чинним на той час положенням законодавства.

Стосовно розмірів підвищення, встановлених п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року, то вони суперечать ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, і тому не можуть бути застосовані в силу ч. 4 ст. 9 КАС України, якою визначено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Варто також констатувати, що п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція

не давала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

Підсумовуючи свої аргументи, суд вважає неприйнятними доводи відповідача:

- про застосування наслідків пропущення позивачкою строку звернення до суду, встановлених ст. 100 КАС України, оскільки порушення прав останньої, за судовим захистом яких вона звернулася в 2008 році, тривало з 09.07.07 р. по 31.12.07 року і припинилось лише 01.01.08 року - після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, і у розумінні Конвенції це є порушенням права людини на мирне володіння своїм майном, тому строк звернення до суду позивачка не пропустила.

- про відсутність фінансового забезпечення виплат, передбачених Законом України ”Про соціальний захист дітей війни”, які здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України, оскільки відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для порушення права особи, що має статус ”дитини війни”, на отримання підвищення до пенсії, яке є державною соціальною гарантією за визначенням цього закону;

- про законодавчу неврегульованість порядку обчислення розміру мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, позаяк забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини(ч.4 ст. 8 КАС України), і у разі відсутності закону, що регулює спірні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини(аналогія закону) - ч. 7 ст. 9 КАС України.

Позаяк на цей час порядок обчислення мінімальної пенсії за віком з метою реалізації норм Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” законодавчо не визначений, тому необхідно виходити із загальних норм, які в даному випадку містяться у відповідних статтях Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

У період за який задовольняються позовні вимоги, ч. 1 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії був встановлений на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, розмір якого і слід застосовувати як розрахункову величину.

Задовольняючи позов частково, суд виходить з того, що вимоги про встановлення обов’язку УПФУ нарахувати і виплатити підвищення до пенсії у визначеній позивачкою грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію державного органу, якому такі повноваження надані законом.

Однак виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивачки, за судовим захистом яких вона звернулася, суд вважає необхідним, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ по не виконанню з 09.07.2007 року і з 22.05.2008 р. приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивачки на своєчасне отримання підвищення до пенсії та зобов’язати суб'єкт владних повноважень нарахувати і виплатити їй таке підвищення з врахуванням раніше отриманих сум.

В силу чч.1,3 ст.94 КАС України підлягають присудженню з Державного бюджету України на користь позивачки понесені нею витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 19, 64, 124, 152 Конституції України, ст. 73 Закону України ”Про Конституційний Суд України”, ст.ст. 3, 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст.ст. 6-14, 71, 94, 122, 159-167, 186 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Путивльському районі Сумської області в частині не проведення нарахування і виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни”.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Путивльському районі Сумської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, і провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008 р. по 31 липня 2008 р.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 грн. 70 коп. сплаченого судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративному суду через Путивльський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова виготовлена у повному обсязі 16 березня 2009 року.

Суддя

: підпис

Копія вірна:

Суддя

Путивльського районного суду           О.О.Толстой

Постанова не набрала законної сили.

Суддя

Путивльського районного суду           О.О.Толстой