АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи:668/13275/14-ц Головуючий в 1 інстанції: Гаврилов Д.В. Номер провадження 22ц/791/1608/15 Доповідач – Іванова І.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області у складі:

головуючого – Іванової І.П.

суддів: Базіль Л.В., Полікарпової О.М.,

при секретарі – Цулукіані І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2

на рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 06 травня 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог щодо предмету позову: УДАІ УМВС України в Херсонській області та Автогаражний кооператив «Феміда-2», про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності та про визнання угод недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 27 травня 1972 року по 23 квітня 2014року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2.

Також зазначила, що під час сумісного життя з відповідачем ними було придбано: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; автомобіль «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску, реєстраційний номер – ВТ 6053 АК; побудовано гараж в автогаражному кооперативі «Феміда- 2» та відкрито депозитний рахунок на ім’я відповідача в банку «Фінанси і кредит», на якому знаходяться їх спільні кошти. Вважає вищезазначене майно їх спільною власністю, з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати недійсною угоду купівлі-продажу транспортного засобу «Mitsubishi Galant» від 11.07.2014р., реєстраційний номер ВТ 6053АК, між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_4, повернувши сторони у первісний стан;

- скасувати державну реєстрацію вищевказаного транспортного засобу, за ОСОБА_4 в Управлінні державтоінспекції УМВС України в Херсонській області;

- здійснити поділ майна подружжя в натурі, виділивши їй автомобіль «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску, № кузову НОМЕР_3, вартістю 87000 грн., а відповідачу - гаражний бокс № 4MBSRDM1A9E703272 в Автогаражному кооперативі «Феміда-2» вартістю 87444 грн.;

- зобов'язати Управління державтоінспекції УМВС України в Херсонській області здійснити реєстрацію вищевказаного транспортного засобу за нею;

- визнати грошові кошти, які знаходилися на депозитному рахунку № 2630.7.017671.003, відкритому 15.04.2014 року на ім'я відповідача за депозитною угодою № 326933/17165/3-14 в Філії «Південне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінінси та кредит» (відділення № 12 в місті Херсоні), і становили на момент закінчення терміну дії депозитної угоди 137284,81 грн., спільною сумісною власністю подружжя;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь частину грошових коштів, які знаходилися на депозитному рахунку № 2630.7.017671.003, відкритому 15.04.2014 року на ім'я відповідача за депозитною угодою № 326933/17165/3-14 в Філії «Південне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінінси та кредит» (відділення № 12 в місті Херсоні), в розмірі 68642,5 грн.;

- визнати удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 20.05.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6, визначивши, що між сторонами в дійсності було вчинено договір купівлі-продажу квартири вищезазначеної квартири;

- визнати вказану квартируспільною сумісною власністю сторін;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеної квартири .

В ході розгляду справи ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якому просив визнати транспортний засіб «Mitsubishi Galant», реєстраційний номер НОМЕР_1 та гаражний бокс №169 в гаражному кооперативі «Феміда-2» його особистою власністю, та стягнути з ОСОБА_3 на його користь понесені ним судові витрати пов’язані зі сплатою судового збору.

Рішенням Суворовського районного суду м.Херсона від 6 травня 2015 року позов ОСОБА_7 задоволено.

Визнано недійсною угоду купівлі-продажу автомобіля» «Mitsubishi Galant, 2008 року випуску, № кузову 4MBSRDM1A9EE703272, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладену 11.07.2014 року між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_4, повернувши сторони у первісний стан.

Скасовано державну реєстрацію вищевказаного транспортного засобу за ОСОБА_4 в Управлінні державтоінспекції УМВС України в Херсонській області.

Здійснено поділ майна подружжя в натурі, виділено:

-ОСОБА_3 автомобіль «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску, № кузову 4MBSRDM1A9EE703272, вартістю 87000 грн.;

-ОСОБА_2 гаражний бокс № 169 в Автогаражному кооперативі «Феміда-2» вартістю 87444 грн.

Зобов'язано Управління державтоінспекції УМВС України в Херсонській області здійснити реєстрацію транспортного засобу «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску, №кузову 4MBSRDM1A9EE703272, за ОСОБА_3.

Визнано грошові кошти, які знаходилися на депозитному рахунку № 2630.7.017671.003, відкритому 15.04.2014 року на ім'я ОСОБА_2 за депозитною угодою № 326933/17165/3-14 в Філії «Південне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (відділення № 12 в місті Херсоні), і становили на момент закінчення терміну дії депозитної угоди 137284,81 грн., спільною сумісною власністю подружжя.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 частину грошових коштів, які знаходилися на вищевказаному депозитному рахунку в сумі 68642,5 грн.

Визнано удаваним договір дарування квартири №82 розташованої за адресою: м.Херсон вул. Будьонного - 12, укладений 20.05.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6, визначивши, що між сторонами було вчинено договір купівлі-продажу даної квартири.

Визнано вищевказану квартиру спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнано за останньою право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено, що з 27.05.1972р. сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 20.12.1993 року було розірвано, а реєстрацію розірвання шлюбу проведено 23 квітня 2014 року. Будь-яких рішень щодо встановлення режиму окремого проживання та встановлення фактів проживання будь-кого з подружжя однією сім’єю з іншими особами не приймалось. Після рішення суду про розірвання шлюбу шлюбні відносини між сторонами не припинялись. До 2003 року сторони проживали у Бериславлі, а після придбання квартири у сина – в Херсоні. У 2008 році сторони придбали автомобіль «Mitsubishi Galant», який був зареєстрований на ім’я відповідача. У 2014 році відповідач без згоди позивачки перереєстрував автомобіль на ОСОБА_8 Під час сімейного життя сторони побудували гараж у гаражному кооперативі «Феміда-2». Гаражний бокс ОСОБА_2 також без згоди ОСОБА_3 переписав на ОСОБА_8 За депозитними угодами з жовтня 2013 року ОСОБА_2 в філії «Південне регіональне управління» ПАТ «Банк» Фінанси та кредит» розміщались депозитні кошти. По закінченню строку договору сума складала 137284,81 грн.

Заслухавши доповідача, вислухавши сторони, які з’явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення повністю зазначеним вимогам не відповідає.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що сторони до 23 квітня 2014 року знаходились у шлюбі, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, а тому майно, нажите під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.1ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Довід апелянта, що суд не взяв до уваги, що шлюбні відносини між сторонами були припинені після ухвалення рішення про розірвання шлюбу у 1993р. є голослівним. В судовому засіданні сам відповідач ОСОБА_2 давав пояснення, що ОСОБА_3 заповнювала квитанції про сплату комунальних платежів, що вони проживали в одній квартирі. Це свідчить про ведення сумісного господарства. ОСОБА_8 того, ОСОБА_2 була надана довіреність ОСОБА_3 на ведення господарства. Оглянуті в судовому засіданні світлини, також свідчать про наявність фактичних шлюбних відносин між сторонами після рішення суду про розірвання шлюбу (а.с.337-344).

Відповідно до ст.44 КпШС України (який діяв на час розірвання шлюбу сторонами) шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Зареєстровано розірвання шлюбу було тільки 23.04.2014 року. Тому суд правильно визнав сумісної власністю подружжя як квартиру, так і автомобіль, вклади у банку.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5, визнавши позов ОСОБА_3 про удаваним договору дарування квартири, пояснив, що він дійсно продав квартиру своїм батькам у 2004 році, про що написав розписку (а.с.103), перший екземпляр якої залишався у батька, ОСОБА_2, а другий він передав матері разом з копією договору дарування квартири у 2014 році.

Згідно ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ч.1ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Не може бути прийнятим до уваги довід апелянта про застосування строків позовної давності щодо визнання удаваним договору дарування квартири. Апелянт зазначає, що у 2008 році від його імені ОСОБА_3 укладала з ВАТ «Херсонгаз» договір про надання послуг, тому з 2008 року вона була обізнана стосовно договору дарування квартири. Позивачка заперечувала.

Згідно ст..60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст..61 ЦПК України цього Кодексу.

З відповіді ПАТ «Херсонгаз»(а.с.129) вбачається, що договір про надання газопостачання було укладено з ОСОБА_2 17.06.2008р., споживачем було пред’явлено оригінали документа, що посвідчує його особу, та підтверджує право користування квартирою, яка у розумінні вимог Правил є об’єктом споживача. З відповіді не вбачається, що саме ОСОБА_3 були надані зазначені документи.

Тому суд першої інстанції правомірно вважав не пропущеним строк позовної давності.

Матеріали справи свідчать, що крім квартири, до складу сумісного майна було віднесено автомобіль, який без згоди ОСОБА_3 ОСОБА_2 продав ОСОБА_8, гаражний бокс в автогаражному кооперативі «Феміда-2», кошти, які знаходились на депозитному рахунку в філії «Південне регіональне управління « ПАТ «Банк «Фінанси та кредит».

Відповідно до ч.1ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Виходячи з цього, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним договір купівлі-продажу автомобіля «Mitsubishi Galant», укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 та скасував державну реєстрацію зазначеного транспортного засобу за ОСОБА_8 Оскільки цей транспортний засіб віднесено до сумісного майна подружжя, сторони мають на нього рівні права.

Як роз’яснено у п.23 Постанови №11 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов’язальними правовідносинами, тощо. У п.24зазначено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Колегія суддів вважає, що суд помилково відніс гаражний бокс до сумісного майна подружжя, оскільки наявність такого майна не була доказана. Само по собі членство ОСОБА_2 у гаражному кооперативі не свідчить про наявність гаража. Долучене до матеріалів справи експертне дослідження №59 від 22 вересня 2014 року (а.с.8-13,204-215) не можна віднести до належних та допустимих доказів, оскільки до експерта звернулась ОСОБА_3 ще до подачі позовної заяви, в судовому засіданні експертиза не призначалась, експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність, як вимагає закон, за неправдивий висновок, правовстановлюючі документи експерту не надавались. В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснював, що фактично будівництво гаражу не відбувалось. Голова правління АКГ «Феміда-2» ОСОБА_9 у своєї відповіді зазначив, що відомості про виділення земельної ділянки під будівництво гаражу ОСОБА_2 відсутні (а.с.166).

Виходячи зі змісту частин першої, другої статті 331 ЦК, частини першої статті 182 ЦК та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (зі змінами і доповненнями станом на 22 січня 2009 року), право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об’єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК), відтак статтею 331 ЦК не передбачено можливості визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

У постанові судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 4 грудня 2013 р. у справі № 6-130цс13 зазначено, яка є обов’язковою для виконання відповідно до ст.360-7 ЦПК України, що об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти, не є об’єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами ст. ст. 364, 367 ЦК України.

Виходячи зі змісту частин першої, другої статті 331 ЦК, частини першої статті 182 ЦК та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (зі змінами і доповненнями станом на 22 січня 2009 року), право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об’єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК), відтак статтею 331 ЦК не передбачено можливості визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

У постанові судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 4 грудня 2013 р. у справі № 6-130цс13, яка є обов’язковою для виконання відповідно до ст.360-7 ЦПК України, зазначено що об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти, не є об’єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами ст. ст. 364, 367 ЦК України.

Згідно ст..71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тому не можна погодитись з розподілом в натурі гаражного боксу та автомобіля. Наявність гаража, як об’єкта права власності належними доказами не підтверджена, а відносно автомобілю сторони не досягли згоди згідно грошової компенсації.

При розгляді цього питання слід керуватися п.25 Постанови №11 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Матеріали справи свідчать, що сторони не просили визнати право власності та поділити будівельні матеріали. Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Не заслуговує на увагу довід апелянта, що ним доведено, що рахунок в банку хоча і був відкритий на його ім’я, однак кошти йому не належать, при цьому він посилається на пояснення свідка ОСОБА_10

Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що рахунок в банку відкритий за сумісне життя подружжя, а пояснення ОСОБА_10 не є належним доказом.

Згідно ч.2ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Довід апелянта, що судом першої інстанції порушено вимоги ст.31 ЦПК України (щодо прийняття уточненого позову), хоча і найшов своє підтвердження, однак у відповідності до вимог закону не є підставою для скасування рішення суду.

При таких обставинах рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності на гаражний бокс; поділу в натурі гаражного боксу, автомобілю «Mitsubishi Galant», зобов’язання Управління державтоінспекції УМВС України в Херсонської області здійснити реєстрацію транспортного засобу «Mitsubishi Galant», 2008р. випуску за ОСОБА_11 скасувати, та на підставі ч.1ст.309 ЦПК України ухвалити нове рішення. Визнати право власності на автомобіль «Mitsubishi Galant», 2008р. випуску, р.н. НОМЕР_2, «Mitsubishi Galant», 2008р. випуску, р.н. НОМЕР_2 по ? частині за ОСОБА_12 та ОСОБА_2. У визнані права власності на гаражний бокс та його поділі відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 60,63,65,70,71 СК, ст..ст.182,331 ЦК України, ст.303, п.3ч.1ст.307, ч.1ст.309, ч.2ст.314,ст. 316  ЦПК України колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 06 травня 2015 року змінити.

В частині визнання права власності на гаражний бокс, поділу в натурі гаражного боксу, автомобілю «Mitsubishi Galant», зобов’язання Управління державтоінспекції УМВС України в Херсонської області здійснити реєстрацію транспортного засобу «Mitsubishi Galant», 2008р. випуску за ОСОБА_3 скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на гаражний бокс в гаражному кооперативі «Феміда-2», поділу в натурі гаражного боксу, автомобілю «Mitsubishi Galant», зобов’язання Управління державтоінспекції УМВС України в Херсонської області здійснити реєстрацію транспортного засобу «Mitsubishi Galant», 2008р. випуску за ОСОБА_3.

Визнати право власності за ОСОБА_13 та ОСОБА_2 по ? частині у автомобілі «Mitsubishi Galant», 2008р.випуску.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набуває чинності негайно, але може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді: