Апеляційний суд Івано-Франківської області
м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11, 76018, (0342) 75-02-38
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Горейко М.Д.
суддів: Девляшевського В.А., КовалюкаЯ.Ю.
секретаря Городецької У.С.
з участю апелянта ОСОБА_1 та особи, яка надає правову допомогу апелянту за договором доручення від 13.09.2012 року ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування будинковолодінняза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2012 року,-
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2012 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування будинковолодіння №136 по вул. Шевченка в с. Небилів Рожнятівського району Івано-Франківської області, укладений 27 березня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у Другій Рожнятівській державній нотаріальній конторі за реєстровим №342.
На вказане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з’ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Зокрема зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 внаслідок свого віку та неграмотності уклала спірний договір дарування будинковолодіння під впливом помилки, помиляючись щодо природи правочину, _____________________________________________________________________________
Справа №0913/156/2012 Головуючий у І інстанції Бейко А.М.
Провадження №22ц/0990/1551/2012 Суддя-доповідач ОСОБА_5
Категорія 21
прав та обов’язків сторін і відповідно до ст. 229 ЦК України визнав договір дарування домоволодіння недійсним. Однак такий висновок суду не ґрунтується на доказах, здобутих в судовому засіданні, та які маються в матеріалах справи. Відповідно судом при вирішенні даного спору безпідставно застосовано положення статей 203, 215 ЦК України, які визначають підстави визнання угод недійсними. Волевиявлення сторони по договору дарування домоволодіння ОСОБА_4 було вільним і відповідало її внутрішній волі.
Також, апелянт вказує, що, задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання договору дарування домоволодіння недійсним, яка не була стороною по оспорюваній нею угоді, суд не врахував роз’яснення Пленуму Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 року №3 (з наступними змінами та доповненнями) про те, що угода може бути визнана судом недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони (громадянина чи організації), яка діяла під впливом помилки.
Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано вимоги ст. 257 ЦК України, якою встановлено, що для подання даного виду позовів застосовується строк позовної давності тривалістю у три роки, оскільки як первинний позов ОСОБА_4 був поданий 16 квітня 2010 року після спливу строку позовної давності, так і другий позов від ОСОБА_3 поданий 23 січня 2012 року, а договір дарування домоволодіння посвідчений 27 березня 2007 року. Суд при вирішенні даного питання неправильно зіслався на роз’яснення в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року (з наступними змінами та доповненнями), так як в даному випадку надано роз’яснення щодо обчислення строку позовної давності для вимог про право на майно спільної власності, а спірні правовідносини стосуються дійсності угоди
З наведених мотивів просить рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
У засіданні апеляційного суду апелянт доводи апеляційної скарги підтримав з наведених в ній мотивів.
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомила.
З урахуванням положення ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Згідно матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27 березня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування домоволодіння (а. с. 5), відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар домоволодіння, що знаходиться в селі Небилів, вул. Шевченка, 136 Рожнятівського р-ну, Івано-Франківської області. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Другої Рожнятівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №342.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 на час укладення оспорюваного правочину з ОСОБА_1 було 95 років, вона була неграмотна, а тому уклала даний договір під впливом помилки, помиляючись про природу правочину, права та обов’язки сторін.
З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
В силу дії ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9, правочин, вчинений під впливом помилки є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 після смерті чоловіка залишилася проживати одна, часто хворіла і потребувала стороннього догляду. В січні 2007 року її зять ОСОБА_1 запропонував забезпечити її доглядом, харчуванням, утриманням в належному стані її житлового будинку та земельної ділянки в с. Небилів по вул. Шевченка, 136, Рожнятівського району Івано-Франківської області. Взамін цього він попросив її переписати на його користь належне їй домоволодіння, на що вона погодилася і 27 березня 2007 року у нотаріальній конторі уклала договір, тексту якого не читала та не підписувала, оскільки є неграмотною. Вважала, що в тексті договору передбачені всі права і обов’язки, що випливають з договору довічного утримання, про укладення якого вона домовлялася з відповідачем ОСОБА_1
Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що оскаржуваний договір дарування домоволодіння від 27 березня 2007 року є недійсним.
Доводи апелянта про те, що задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання договору дарування домоволодіння недійсним, яка не була стороною по оспорюваній нею угоді, суд не врахував роз’яснення Пленуму Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 року №3 (з наступними змінами) про те, що угода може бути визнана судом недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони (громадянина чи організації), яка діяла під впливом помилки, є безпідставними, оскільки вказана постанова Пленуму Верховного Суду України втратила чинність згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9, згідно пункту 5 якої вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано наслідки спливу строку позовної давності, визначеного положеннями ст. 257 ЦК України, також не заслуговують на увагу, так як Пленум Верховного Суду України в пункті 28 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9 роз'яснив, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для справи для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Апелянтом не надано належних та допустимих доказів в підтвердження доводів апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам, порушення норм матеріального та процесуального права судом не встановлено. Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.
Головуюча Горейко М.Д.
Судді: Девляшевський В.А.
ОСОБА_7