Справа №22-316
Головуючий у 1 інстанції - Ігнатченко Н.В. Доповідач - Амелін В.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2008 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Амеліна В.І.,
суддів: Касьяна О.П., Немировської О.В.,
при секретарі Денисенко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського інституту експертизи сортів рослин про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
встановила :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Українського інституту експертизи сортів рослин про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що 14 липня2006 року його було незаконно звільнено з посади старшого наукового співробітника відділу розробки законодавства з охорони прав на сорти рослин, на якій він працював з липня 2005 року за сумісництвом.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2007 року позов задоволено частково та ухвалено:
Визнати незаконним п.2 наказу № 34-ос від 17 липня 2006 року Українського Інституту експертизи сортів рослин «Про звільнення» в частині звільнення ОСОБА_1 з 0, 5 ставки посади старшого наукового співробітника Відділу розробки законодавства з охорони прав на сорти рослин з 14 липня 2006 року (п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України).
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого наукового співробітника відділу розробки законодавства з охорони прав на сорти рослин на 0, 5 ставки посадового окладу за сумісництвом з 14 липня 2006року.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Українського інституту експертизи сортів рослин оплати за час вимушеного прогулу.
Стягнути з Українського інституту експертизи сортів рослин на користь держави судові витрати: державне мито 08 гривень 50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення 07 гривень 50 копійок.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що висновки суду в частині відмови у задоволенні його позову про оплату за час вимушеного прогулу ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на його користь оплати за час вимушеного прогулу.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини справи, однак в частині відмови в задоволенні позову дав неправильну оцінку доказам та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи та необгрунтованої відмови в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, посилаючись на вимоги ст. 102-1 КЗпП України та п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», виходив з того, що працівники, які працюють за сумісництвом (виконують крім основної у вільний від неї час іншу роботу на умовах трудового договору в того самого чи іншого роботодавця), одержують заробітну плату за фактично виконану роботу без обмеження її певним розміром, тому вимога позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню.
Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки вони не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно вимог ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, зазначена норма закону не містить жодних виключень чи диференціації щодо виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу в залежності від того за сумісництвом чи на основній роботі працював поновлений працівник.
Крім того, судом не враховано, що формулювання «за фактично виконану роботу» не означає обов'язковість встановлення сумісникам виключно відрядної форми оплати праці. При встановленні оплати праці сумісників допускається і застосування погодинної оплати праці. З матеріалів справи вбачається, що позивачеві не доводилися норми виробітку або норми часу на конкретну роботу, що виконувалась ним за сумісництвом, як це передбачено ст. 90 КЗпП України.
За таких обставин формулювання «за фактично виконану роботу» слід розуміти як виконання роботи в межах часу, встановлених ч.1 п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
Як вбачається з матеріалів справи, час вимушеного прогулу позивача з 15.07.2006 року по 07.06.2007 року складає 227 робочих днів. Середня заробітна плата ОСОБА_1 за два останні календарні місяці роботи за сумісництвом, що передують звільненню (травень -червень 2006 року), згідно наданих відповідачем довідок (а.с. 74) складає 1 554 грн. 00 коп. (777 грн.+777 грн.). Кількість робочих днів у травні - червні 2006 року складає 42 дні (21+21). Таким чином, середня денна заробітна плата позивача за два останні календарні місяці роботи за сумісництвом, що передують звільненню, складає 37 грн. за один робочий день (1554 грн.: 42 дні).
З огляду на викладені обставини, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 8 399 грн. 00 коп. (227 днів х 37 грн./день).
Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, судова колегія скасовує зазначене рішення в частині відмови в задоволенні позову та ухвалює в цій частині нове рішення, яким частково задовольняє позов ОСОБА_1
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2007 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Українського Інституту експертизи сортів рослин середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити частково.
Стягнути з Українського інституту експертизи сортів рослин на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8 399 грн. 00 коп. (вісім тисяч триста дев'яносто дев'ять грн.).
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набуває чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.