КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 705/3197/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Годік Л.С. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 липня 2015 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Скалецької І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області, третя особа - ОСОБА_3 про оскарження рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, ОСОБА_2, звернулася до суду з адміністративним позовом до Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 16.12.2014 року №48-10/VI «Про розгляд заяв гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3».

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 червня 2015 року відмовлено у відкритті провадження по адміністративній справі на підставі пункту першого частини 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та винести нову з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач просить захистити порушені, на її думку права, у спорі між двома власниками земельних ділянок стосовно визначення меж земельних ділянок, які належать їм на праві приватної власності, так як фактично оскаржуваним рішенням сільської ради вирішується спір між двома власниками земельних ділянок стосовно межі.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження по справі прийшов до висновку, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне:

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 лютого 2015 року, де визначено, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення який вичерпує свою дію після його реалізації подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно з позовної заяви встановлено, що позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області про визначення меж між житловими будинками по АДРЕСА_1 та НОМЕР_1, що належать зазначеним вище особам на праві приватної власності, на підставі ст..158 Земельного кодексу України. При цьому, відповідач 16.12.2014 року виніс рішення №48-10/VI «Про розгляд заяв гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3», яким залишив межу між житловими будинками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, без змін згідно фактичного використання земельних ділянок та історично встановлених меж. Незгода з вказаним рішенням і стала підставою для звернення до адміністративного суду з зазначеним позовом.

Однак, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що в даному випадку оскаржуваним рішенням сільської ради вирішується спір між двома власниками земельних ділянок стосовно межі

При цьому, колегія суддів вважає за необхідно зазначити, що відповідно до п.п. 6,7 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01 березня 2013 року, при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Так, згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний спір не є публічно-правовим, а тому компетенція адміністративних судів, установлена статтею 17 КАС України, на нього не поширюється, оскільки оскаржується рішення Ладижинської сільської ради не як суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних відносин, а фактично рішенням сільської ради вирішується спір між двома власниками земельних ділянок стосовно межі.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірно висновку щодо відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.109 КАС України, оскільки заяву позивача не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а тому, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8-11, 196, 199, 204, 205, 206, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлено 16 липня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.