- Позивач (Заявник): Товариство з обмеженою відповідальністю "СБС-НАДІЯ"
- Заявник апеляційної інстанції: Київська міська рада (КИЇВРАДА)
- Заявник касаційної інстанції: Київська міська рада
- Заявник касаційної інстанції: Київська міська Рада
- Позивач (Заявник): Товариство з обмеженою відповідальністю "СБС-Надія"
- Відповідач (Боржник): Київська міська Рада
- Відповідач (Боржник): Київська міська рада
Ім`я | Замінене і`мя | Особа |
---|
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2015Справа №910/11635/15
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія», м.Київ, ЄДРПОУ 31808795
до відповідача: Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141
про визнання протиправним та скасування рішення, визнання права оренди.
Суддя Любченко М.О.
Представники сторін:
від позивача: Кучерявий Д.В. - по дов.
від відповідача: Тхорик С.М. - по дов.
Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.06.2015р. оголошувалась перерва до 08.07.2015р.
СУТЬ СПОРУ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Київської міської ради, м.Київ (з урахуванням заяви б/н від 05.06.2015р.) про:
- визнання протиправним та скасування рішення №443/1308 від 21.04.2015р. Київської міської ради ІІІ сесії VІІ скликання «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003р. №79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва»;
- визнання права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» земельної ділянки, розташованої на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва, розміром 0,0798 га, кадастровий номер 8000000000:79:243:0006 для будівництва та обслуговування блоку соціально побутового та торговельного призначення на підставі та умовах договору №79-6-00162 від 01.12.2003р. оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія».
В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на невідповідність оспорюваного рішення нормам чинного законодавства України та відсутність у Київської міської ради права на одностороннє розірвання укладеного між сторонами правочину. До того ж, за твердженнями заявника, Товариство з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» здійснювало використання земельної ділянки, отриманої в оренду за умовами договору №79-6-00162 від 01.12.2003р., у відповідності до її цільового призначення.
Відповідач у відзиві №08/230-1241 від 25.05.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що оспорюване заявником рішення Київської міської ради було прийнято з огляду на порушення позивачем своїх обов'язків за договором та не забудову земельної ділянки, отриманої у користування за договором №79-6-00162 від 01.12.2003р.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 08.07.2015р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:
Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради (ст.5 Закону України «Про оренду землі»).
Як вказувалось вище, у ст.9 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину) зазначено, що до відання міських рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди.
За приписами ст.3 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 12 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.
У ст.16 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) зазначено, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації.
Відповідно до п.п.3, 4, 12 Порядку державної реєстрації договорів, що затверджений Постановою №2073 від 25.12.1998р. Кабінету Міністрів України, який діяв на момент проведення державної реєстрації спірного договору, державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів. Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.
Як встановлено судом, 26.02.2003р. між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі рішення №19/179 від 26.09.2002р. Київської міської ради передає, а орендар приймає в довгострокову оренду строком на 30 років земельну ділянку, місцем розташування якої є перетин Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі м.Києва, розміром 0,0789 га для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення в межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною договору.
Договір оренди земельної ділянки №79-6-00162 від 01.12.2003р. посвідчено державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Барановою Т.І. й скріплено підписом голови та печаткою Київської міської ради, а також 01.12.2003р. зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис №79-6-00162.
Як свідчать матеріали справи, 21.04.2015р. Київською міською радою було прийнято рішення №443/1308 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003р. №79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва».
Наведене рішення обґрунтовано тим, що земельна ділянка, розташована на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва, Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» не забудована.
Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
За приписами ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Частиною 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання рішення Київської міської ради неправомірним повинно бути доведено невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства та порушення внаслідок його прийняття прав заявника.
Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, Товариство з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» посилалось на невідповідність оспорюваного рішення нормам чинного законодавства України та відсутність у Київської міської ради права на одностороннє розірвання укладеного між сторонами правочину. До того ж, за твердженнями заявника, Товариство з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» здійснювало використання земельної ділянки, отриманої в оренду за умовами договору №79-6-00162 від 01.12.2003р., у відповідності до його цільового призначення.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ради та їх виконавчі органи входять до системи органів місцевого самоврядування.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про оренду землі» орендар має право господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
За змістом ч.1 ст.24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.
Згідно зі ст.32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку визначені в ст.141, 143, 144 Земельного кодексу України. Примусове припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку можливо у разі порушень відповідних норм екологічного та інших галузей законодавства України: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; не усунення допущених порушень законодавства в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; конфіскація земельної ділянки; примусове звернення стягнення на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки. Інші дві підстави примусового припинення прав на земельну ділянку не пов'язані з порушеннями власником (землекористувачем) відповідних норм екологічного або інших галузей законодавства України.
Таким чином, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки є саме використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а не той факт, що не розпочато будівельні роботи. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 11.11.2014р., від 21.01.2015р. та від 01.04.2015р. Верховного Суду України по справах №3-167гс14, №3-211гс14 та №3-36гс15.
Як було зазначено вище, у договорі №79-6-00162 від 01.12.2003р. визначено цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення.
Наразі, господарський суд зауважує, що умовами укладеного між сторонами правочину не визначено обов'язку Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» здійснити забудову земельної ділянки, що розташована на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва, у певний строк.
До того ж, як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, з метою здійснення забудови, отриманої від відповідача земельної ділянки, 09.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» (замовник-інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стоун_ВМ» було укладено генеральний інвестиційний договір реалізації проекту №090414-1, предметом якого є діяльність сторін, пов'язана з реалізацією проекту з організації будівництва нежитлового будинку торговельного та соціально-побутового призначення на земельній ділянці, що розташована на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва.
Одночасно, відповідачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 вказаного нормативно-правового акту доказів використання Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Таким чином, враховуючи наведене вище, з огляду на визначені чинним законодавством України підстави для примусового вилучення земельної ділянки, приймаючи до уваги, що такою підставою є не факт не забудови земельної ділянки, приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи належних доказів нецільового використання Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» земельної ділянки, розташованої на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва, суд дійшов висновку, що прийняття Київською міською радою рішення №443/1308 від 21.04.2015р. «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003р. №79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва» з підстав, визначених в останньому, не відповідає приписам чинного законодавства.
Щодо способу, в який Київською міською радою прийнято рішення про припинення (розірвання) договору №79-6-00162 від 01.12.2003р. оренди земельної ділянки, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія», суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. (ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України)
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої ст.651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Аналогічну позицію наведено у постанові від 18.09.2013р. Верховного Суду України по справі №6-75цс13, постановах від 19.03.2014р., від 18.06.2015р. Вищого господарського суду України по справах №910/16997/13, №910/25397/14.
Частиною 3 ст.651 Цивільного кодексу України визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Суд зазначає, що умовами спірного договору оренди не передбачено право жодної із сторін в односторонньому порядку відмовитись від договору у повному обсязі або частково, а тому застосуванню підлягають загальні умови щодо порядку розірвання договорів.
Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 12.05.2015р. та від 27.05.2015р. відповідача було зобов'язано надати пояснення щодо звернення до позивача з пропозицією про розірвання договору №79-6-00162 від 01.12.2003р.
Проте, Київською міською радою витребуваних судом пояснень не представлено, доказів звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» у передбаченому чинним законодавством порядку з пропозицією про розірвання означеного правочину не надано.
При цьому, протягом розгляду справи позивачем зазначено, що відповідач до Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» з наведеними вище заявами не звертався.
Таким чином, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що рішення Київської міської ради №443/1308 від 21.04.2015р. «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003р. №79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва» прийнято з порушенням норм Цивільного Кодексу України та Господарського кодексу України, якими визначено порядок розірвання правочинів.
Аналогічну правову позицію щодо невідповідності обраного міською радою способу розірвання договору наведено у постановах від 04.09.2014р., від 17.09.2014р., від 04.12.2014р. Вищого господарського суду України по справах №915/34/13, №920/1561/13 та №909/219/14.
З приводу порушення прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» внаслідок прийняття Київською міською радою оспорюваного рішення суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось, нормами чинного законодавства визначено, що під правом оренди слід розуміти засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
До повноважень орендаря, в тому числі, належить право на самостійне господарювання на землі (ст.95 Земельного кодексу України).
З представлених до матеріалів справи документів, а саме витягу з протоколу №12 від 19.05.2015р. засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування вбачається, що під час означеного засідання комітетом було ухвалено рішення про підтримання проекту «Про надання статусу скверу земельній ділянці на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі м.Києва», тоді як вказувалось вище, наведена земельна ділянка за умовами укладеного між сторонами правочину передана у користування позивача для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення.
За висновками суду, фактично, означені дії свідчать про намагання орендодавця шляхом зміни цільового призначення земельної ділянки виключити можливість здійснення позивачем, як її орендарем, передбачених умовами договору №79-6-00162 від 01.12.2003р. та нормами чинного законодавства прав землекористувача.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги те, що оспорюване рішення не відповідає нормам чинного законодавства щодо примусового вилучення земельних ділянок і розірвання договорів, та порушує права позивача як землекористувача, суд дійшов висновку, що рішення №443/1308 від 21.04.2015р. Київської міської ради «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003р. №79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва» є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, що є підставою для задоволення позовних вимог в розглядуваній частині.
Стосовно позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» про визнання права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» земельної ділянки, розташованої на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва, розміром 0,0798 га, кадастровий номер 8000000000:79:243:0006 для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на підставі та умовах договору №79-6-00162 від 01.12.2003р. оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія», суд зазначає таке.
Судом зазначалось, що перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Способом захисту цивільних прав та інтересів є, в тому числі, визнання права.
Як було встановлено вище, право оренди земельної ділянки, розташованої на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва, розміром 0,0798 га, кадастровий номер 8000000000:79:243:0006 для будівництва та обслуговування блоку соціально- побутового та торговельного призначення виникло у Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» строком на 30 років на підставі договору №79-6-00162 від 01.12.2003р.
З огляду на висновки суду щодо скасування рішення №443/1308 від 21.04.2015р. Київської міської ради «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003р. №79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва», враховуючи невизнання Київською міською радою права оренди заявника на спірну земельну ділянку, про що свідчить витяг з протоколу №12 від 19.05.2015р. засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування та правова позиція, яка була викладена відповідачем у відзиві та під час розгляду спору у судовому засіданні 08.07.2015р., приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів припинення договору №79-6-00162 від 01.12.2003р., суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» у відповідній частині.
Заява б/н від 02.06.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» про забезпечення позову шляхом заборони Київській міській раді вчиняти дії, спрямовані на припинення права користування позивача земельною ділянкою, розташованою на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва, розміром 0,0798 га, кадастровий номер 8000000000:79:243:0006 залишене судом без задоволення з наступних підстав.
Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
З огляду на предмет розглядуваного позову, суд зазначає, що судове рішення по справі не підлягає примусовому виконанню у порядку Закону України «Про виконавче провадження», що фактично виключає можливість ускладнення чи його невиконання у разі незастосування обраних заявником заходів до забезпечення позову.
З огляду на викладене вище, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», приймаючи до уваги, що клопотання позивача позбавлене належного доказового обґрунтування, останнє залишене судом без задоволення.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.10 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову, відстрочку або розстрочку виконання рішення.
Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача. Судовий збір за подання заяви про забезпечення позову залишається за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 67, 68, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні заяви б/н від 02.06.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» про забезпечення позову
Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія», м.Київ до Київської міської ради, м.Київ про визнання протиправним та скасування рішення та визнання права оренди.
Визнати протиправним та скасувати рішення №443/1308 від 21.04.2015р. Київської міської ради ІІІ сесії VІІ скликання «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003р. №79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» для будівництва та обслуговування блоку соціально побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва».
Визнати право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» (03148, м.Київ, Святошинський район, проспект Леся Курбаса, буд.1-А, ЄДРПОУ 31808795) на земельну ділянку, розташовану на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва, розміром 0,0798 га, кадастровий номер 8000000000:79:243:0006 для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на підставі та умовах договору №79-6-00162 від 01.12.2003р. оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія».
Стягнути з Київської міської ради (01044, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія» (03148, м.Київ, Святошинський район, проспект Леся Курбаса, буд.1-А, ЄДРПОУ 31808795) судовий збір в сумі 2436 грн.
У судовому засіданні 08.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 13.07.2015р.
Суддя Любченко М.О.
- Номер:
- Опис: про визнання недійсним, скасування рішення та визнання права
- Тип справи: Позовна заява(звичайна)
- Номер справи: 910/11635/15
- Суд: Господарський суд м. Києва
- Суддя: Любченко М.О.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 06.05.2015
- Дата етапу: 21.03.2016
- Номер:
- Опис: визнання протиправним та скасування рішення, визнання права оренди
- Тип справи: За заявою сторони (друга iнстанцiя)
- Номер справи: 910/11635/15
- Суд: Київський апеляційний господарський суд
- Суддя: Любченко М.О.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 06.08.2015
- Дата етапу: 22.09.2015
- Номер:
- Опис: визнання протиправним та скасування рішення, визнання права оренди
- Тип справи: Касацiйна скарга (подання)
- Номер справи: 910/11635/15
- Суд: Касаційний господарський суд
- Суддя: Любченко М.О.
- Результати справи:
- Етап діла: Повернуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 16.11.2015
- Дата етапу: 19.11.2015
- Номер:
- Опис: про визнання протиправним та скасування рішення, визнання права оренди
- Тип справи: Касацiйна скарга (подання)
- Номер справи: 910/11635/15
- Суд: Касаційний господарський суд
- Суддя: Любченко М.О.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 16.01.2016
- Дата етапу: 18.02.2016