11а-358/08
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2008 року Колегія суддів судової палати у кримінальних
справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
Головуючого - судді - Бовтрук В.М. суддів - Лагнюка М. М. , Коваль С. М. прокурора - Решетняк Н.О. захисника - ОСОБА_1 засудженої - ОСОБА_2 потерпілого - ОСОБА_3
розглянувши кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 04 квітня 2008 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Києва, українка, громадянка України, з вищою освітою, незаміжня, працююча програмістом в ТОВ «Укрсофтконсалт», зареєстрована та проживаюча за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судима,
засуджена за ч.2 ст. 286 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Відповідно до ст. 76 КК України ОСОБА_3 зобов'язано не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання; періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.
Вироком постановлено цивільний позов Київської лікарні швидкої медичної допомоги на суму 311 грн. 68 коп.3адовольнити, стягнувши на її
користь вищезазначену суму з засудженої ОСОБА_2
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 задовольнити частково, стягнувши з ЗАТ «Страхова група «ТАС» на його користь 2550 гри. моральної та 5835 грн. 25 коп. матеріальної шкоди, а всього 8385 грн. 25 коп., а також з засудженої ОСОБА_2 - 50 000 грн. моральної шкоди.
Згідно з вироком суду ОСОБА_3 визнана винною і засуджена за вчинення злочину за таких обставин.
Як зазначено у вироку, ОСОБА_3 26.12.2007 р. приблизно о 13 год. 55 хв., керуючи належним їй технічно справним автомобілем марки «Форд-Ф'южен», д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись зі швидкістю 30 км\год, в середній смузі по пр.Перемоги зі сторони станції метро «Святошин» в напрямку станції метро «Берестейська», наближаючись до пішохідного переходу, який розташований біля буд. №67 , порушила правила безпеки дорожнього руху, а саме: не виконала вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, який зобов»язує водія, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, та п.18.4 Правил дорожнього руху України, який зобов»язує водія, якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії іншігх транспортних засобів, шо рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разу потреби зупинитися і можуть продовжити ( відновити) рух, лише переконавшись, що на пішохідному переході не має пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, внаслідок чого, правою передньою частиною керованого нею автомобіля скоїла наїзд на громадянина ОСОБА_4 , спричинивши останньому тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи №3/657/3 від 26.01.2008 р. відносяться до тяжких тілесних ушкоджень і заподіяли смерть потерпілого.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок суду 1-ї інстанції в частині призначеного ОСОБА_2 покарання скасувати, постановити новий вирок, яким призначити засудженій покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. При цьому, апеляція прокурора мотивована тим, шо з урахуванням тяжкості злочину, а також особи засудженої призначене судом покарання із застосуванням ст. 75 КК України є надмірно м»яким.
В запереченні на апеляцію прокурора засуджена просить апеляцію прокурора залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Решетняк Н.О.. яка підтримала апеляцію частково, просила вирок суду 1-ї інстанції скасувати, постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання - З роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, потерпілого ОСОБА_3, який підтримав апеляцію прокурора, засуджену ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_1, які заперечували проти задоволення апелящії прокурора, провівпш судові
дебати, заслухавши останнє слово засудженої, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у порушенні правил дорожнього руху, внаслідок чого були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження громадянину ОСОБА_4 , які спричинили смерть потерпілого, ґрунтується на всебічно досліджених і належно оцінених у судовому засіданні доказах, якими підтверджено, що засуджена керуючи автомобілем «Форд-Ф»южен» д.н. НОМЕР_1, наближаючись до пішохідного переходу, порушила правила безпеки дорожнього руху, внаслідок чого правою передньою частиною керованого нею автомобіля скоїла наїзд на громадянина ОСОБА_4 , заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких наступила смерть останнього.
Дії ОСОБА_2 за ст. 286 ч.2 КК України кваліфіковані правильно і в апеляції не оспорюються.
При призначенні покарання ОСОБА_2 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винної, і прийшов до обгрунтованого висновку про необхідність призначення їй покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами.
Разом з тим, звільняючи ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України, суд не зазначив у вироку, від відбування якого саме покарання основного чи додаткового звільняється засуджена. Таким чином, фактично суд звільнив ОСОБА_3 від відбування як основного, так і додаткового покарання.
З таким рішенням суду погодитись не можна.
Що стосується основної міри покарання та звільнення засудженої від її відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України то, на думку колегії Суддів, вона призначена відповідно до вимог ст. 65 КК України, є необхідною і достатньою для виправлення ОСОБА_2 і попередження нових злочинів, оскільки судом враховано, що ОСОБА_2 раніше не судима, працює, характеризується позитивно, має на утриманні дочку, 1997 року народження, яку виховує сама, та матір пенсійного віку.
Разом з тим, звільнення засудженої від відбування додаткового покарання, на думку колегії суддів є безпідставним.
Як вбачається з матеріалів справи, злочин , у вчиненні якого ОСОБА_3 визнана винною, відноситься до категорії тяжких, в результаті дій засудженої наступила смерть людини.
З врахуванням цих обставин, звільнення засудженої від відбування додаткової міри покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами не відповідає вимогам закону, а тому вирок суду в цій частині підлягає скасуванню з постановлениям нового вирок}' відповідно до ст. 378 КПК України.
Крім того, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає необхідним призначити ОСОБА_2 додаткову міру покарання, тобто
позбавлення права керувати транспортними засобами на максимальний термін, передбачений чинним законодавством.
Таким чином, апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366, 378 КПК України, колегія суддів, -
ЗАСУДИЛА:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 04 квітня 2008 року щодо ОСОБА_2 в частині призначення та звільнення її від відбування призначеного додаткового покарання скасувати.
Вважати ОСОБА_2 засудженою за ст. 286 ч.2 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
Позбавити ОСОБА_3 права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки.
В решті вирок суду залишити без змін.
Вирок Апеляційного суду м. Києва може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду України через апеляційний суд протягом одного місяця з моменту його проголошення.