Справа № 2-614/2009 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

06 квітня 2009 року  Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:                

              головуючого -   судді Вуїва О.В.,  

              при секретарі – Літвінов С.С.,

              за участю: позивача ОСОБА_1 , відповідача – ОСОБА_2 , представника

відповідача ОСОБА_3 ,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених злочином,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2009 року ОСОБА_1 звернувся  до суду з позовом до ОСОБА_2  про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених злочином в якому вказував, що 30 жовтня 2008 року біля 18 години на подвір’ї належного позивачу будинку АДРЕСА_1 , відповідач на грунті особистих неприязних відносин, спричинив йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 січня 2009 року відповідач був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

В результаті злочину позивачу була спричинена матеріальна шкода у вигляді витрат на придбання ліків під час знаходження на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в сумі 793,22 грн., витрат на придбання бензину для поїздок до місця проходження лікування в сумі 200 грн., а також витрат  на ремонт належного ОСОБА_1  мобільного телефону «Nokia 6131», пошкодженого Ткачуком Л.І. в сумі 400 грн.

Також позивач вказував на те, що відсутність коштів на лікування змусило його укласти з Гончаренком В.В. договір позики грошових коштів в сумі 2000 грн. на строк до 20 січня 2009 року з умовою сплати 10 % на місяць за користування ними, тому просив стягнути з відповідача в якості матеріальної шкоди 400 грн. сплачених ним відостків за користування позиченими грошовими коштами.

Крім цього потерпілий зазнав моральних страждань, що виразилися у фізичному болю, нервових стражданнях, порушенні нормального ритму життя внаслідок знаходження на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, відсутністю будь-яких намагань щодо добровільного відшкодування завданої шкоди зі сторони її заподіювача.

Грошовий еквівалент моральної шкоди оцінює в 5000 грн.

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1  просив стягнути з ОСОБА_2  матеріальну та моральну шкоду, а також всі понесені позивачем судові витрати.

В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник – ОСОБА_3  - в судовому засіданні позовні вимоги визнали частково – в частині відшкодування матеріальної шкоди у вигляді витрат на лікування та моральної шкоди в розмірі не більше, ніж 1000 грн., вказуючи на незадовільний стан здоров’я та тяжке матеріальне становище заподіювача шкоди.

В іншій частині вимоги не визнали зовсім, вказуючи на їх необгрунтованість.

Заслухавши пояснення сторін, представника відповідача, показання свідка ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи   в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, оглянувши матеріали кримінальної справи за №1-36/09 по обвинуваченню ОСОБА_2  в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 30 жовтня 2008 року біля 18 години на подвір’ї належного позивачу будинку АДРЕСА_1 , відповідач на грунті особистих неприязних відносин, спричинив йому середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді гематоми в області мошонки, розриву лівого яєчка.

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 січня 2009 року (що набрав законної сили) відповідач був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого   ч. 1 ст. 122 КК України.

Вказані обставини не заперечувалися сторонами в судовому засіданні, а також повністю підтверджуються матеріалами справи (а.с.4-5) та матеріалами кримінальної справи за №1-36/09.

В результаті злочину потерпілому ОСОБА_1  з вини відповідача була спричинена матеріальна шкода, яка полягає у:

- витратах, пов’язаних з його знаходженням на стаціонарному та амбулаторному лікуванні (а саме придбанні лікарських засобів) на загальну суму 793,22 грн., що не оспорювалося сторонами та знайшло своє підтвердження належними письмовими доказами (а.с.6-8);

- витратах на придбання бензину для поїздок до місця проходження лікування в сумі 200 грн., що знайшло своє підтвердження показаннями свідка ОСОБА_4  та письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи (а.с.9).

За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 1166 ЦК України, вказана матеріальна шкода підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1  в повному обсязі.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2  збитків у вигляді процентів за укладеним позивачем договором позики грошових коштів від 16 листопада 2008 року, то вони задоволенню не підлягають. Позивачем не доведено наявність між укладеним правочином, злочином  та завданою шкодою прямого зв’язку, в тому числі не довів необхідність укладення договору позики на таких умовах (зокрема наявність тяжкого матеріального становища, факт відсутності коштів на лікування, тощо).

В сукупності з цими обставинами суд враховує те, що, договір позики є окремим видом правочину в сенсі чинного Цивільного кодексу України та регулюється окремими його нормами, укладений між визначеним колом осіб, тому права та обов’язки виникли лише для учасників цього договору.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення витрат на ремонт належного йому мобільного телефону «Nokia 6131», оскільки ОСОБА_1 не доведено належними доказами факт пошкодження цього майна відповідачем, а згідно вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України обов’язок з доведення обставин, що є підставою позову, покладаються саме на особу позивача.

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд виходить з наступного.

Ч. 1 ст. 1167 ЦК України  передбачає право особи, якій завдана моральна шкода, вимагати відшкодування такої шкоди особою, яка її завдала, за наявності вини останньої.

Відповідно до статті 23 ЦК України моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я та відшкодовується в грошовій, майновій або іншій формі одноразовою виплатою, якщо інше не встановлено договором або Законом.

В судовому засіданні знайшов своє підтвердження та не заперечувався сторонами той факт, що внаслідок злочину позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає у фізичному болю внаслідок ушкодження здоров'я, пов’язаних з цим душевних стражданнях, порушенням нормального ритму життя внаслідок тривалого стаціонарного та амбулаторного лікування.

Вирішуючи питання про визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд у відповідності з вимогами статті 23 ЦК України, п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» враховує характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.  

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд виходить з характеру відносин між сторонами, враховує характер, ступінь тілесних ушкоджень, час знаходження позивача на стаціонарному лікуванні, тривале амбулаторне лікування, що триває й на момент розгляду справи судом, наслідки порушення нормального ритму життя, а також відсутність будь-яких намагань щодо добровільного відшкодування завданої шкоди зі сторони її заподіювача.

Проте суд, не вважає підставою для зменшення розміру моральної шкоди тяжке матеріальне становище та незадовільний стан здоров’я відповідача, оскільки це суперечить вимогам ч. 4 ст. 1193 ЦК України.

Згідно цієї норми суд дійсно може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, однак це не стосується випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.

За такого, суд вважає достатнім відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 грн.

Відповідно до ст. 79, п. 3 ч. 3 ст. 81, ч.1-3 ст. 88 ЦПК України п. 4 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 №7-93 (зі змінами) з відповідача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) також підлягають стягненню судові витрати, а саме:

- на користь ОСОБА_1  -  витрати на правову допомогу в сумі 135 грн.;

- на користь місцевого бюджету м. Вознесенська - державне мито в сумі 59,50 грн.;

- на користь державного бюджету м. Вознесенська - витрати з   інформаційно – технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 79, 81, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

 

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених злочином –   задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1   матеріальну шкоду в сумі 993 (дев’ятсот дев’яносто три) гривні 22 копійки,  відшкодування моральної шкоди в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень , витрати на правову допомогу в сумі 135 (сто тридцять п’ять) гривень .

Стягнути з ОСОБА_2   на користь місцевого бюджету м. Вознесенська ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 59 (п’ятдесят дев’ять) гривень   50 копійок державного мита.

Стягнути з ОСОБА_2   витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 (тридцять) гривень  на користь державного бюджету м. Вознесенська: ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне  оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Суддя:        /підпис/

Згідно з оригіналом: суддя: