УХВАЛА

про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання

стосовно внесення до Конституційного Суду України

подання щодо конституційності окремих норм закону

17 грудня 2014 року                      справа № 823/3547/14

16 год. 00 хв.                                                                                                    м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого - судді Бабич А.М.,

суддів: Гайдаш В.А., Паламара П.Г.;

за участю:

секретаря судового засідання – Демченко Н.Ю.;

представника позивача – ОСОБА_1 (згідно з довіреністю);

представника відповідача та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 (згідно з довіреностями);

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 управління Міндоходів у Черкаській області, - про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У Черкаський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_3 (далі-позивач) до Державної фіскальної служби України (далі-відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 №2178-о про звільнення позивача з посади першого заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Черкаській області з моменту його прийняття;

поновити позивача на вищевказаній посаді;

стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу;

постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення середньомісячного заробітку допустити до негайного виконання.

У судовому засіданні представник позивача заявив клопотання суду винести ухвалу про звернення до Верховного суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності п.8 ч.1 ст.3, ч.3 ст.1, п.2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» статтям 8, 21, частинам 2-3 ст.22, частині 2 ст.38, частинам 1, 6 ст.43, ст.58, частині 2 ст.61, частинам 1-3 ст.62, частині 1 ст.64, частині 1 ст.68 ОСОБА_5 України.

Представник відповідача та третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору просив суд вирішити клопотання на власний розсуд.

Заслухавши пояснення та доводи осіб, що беруть участь у справі, суд дійшов висновку задовольнити частково вищевказане клопотання у зв’язку з таким.

Із матеріалів позову вбачається, що позивача звільнено у зв’язку з перебуванням ним на посаді першого заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Черкаській області на підставі підп.1 п.2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 вересня 2014 року №1682-VII «Про очищення влади» (далі - ЗУ №1682-VII). На підставі п.7 ч.1 ст.3 згаданого Закону посада, з якої звільнено позивача, відповідає критерію люстрації.

Аналіз ЗУ №1682-VII дозволяє зробити висновок, що передбачені ним підстави звільнення можна згрупувати на такі:

звільнення у разі, якщо особа займала посаду сукупно не менше одного року, визначену ч.1 ст.3 ЗУ №1682-VII, у період з 25 лютого 2010року до 22 лютого 2014 року, до якої застосовується заборона, визначена ч.3 ст.1 цього Закону;

звільнення у разі, якщо особа займала визначену ч.2 ст.3 ЗУ №1682-VII посаду з 21 листопада 2013року до 22 лютого 2014року та не була звільнена з відповідної посади за власним бажанням, або відповідає критерію люстрації, вказаному у ч.4 ст.3 цього ж Закону;

звільнення осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, із-за неподання власноручно написаної заяви про повідомлення щодо поширення на них заборон, визначених ч.3 або ч.4 ст.1 цього Закону, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону;

звільнення у зв’язку з повідомленням особою в заяві, що до неї застосовується заборона, зазначена у ч.3 або ч.4 ст.1 цього Закону;

звільнення у разі наявності висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті (у заяві щодо незастосування заборон, передбачених ч.ч.3-4 ст.1 цього Закону, або щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 ч.1 ст.2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел).

Водночас згідно з ч.5 ст.3 ЗУ №1682-VII до посадових та службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування (крім осіб, зазначених у частинах першій - четвертій цієї статті), які, обіймаючи відповідну посаду у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, своїм рішенням, дією чи бездіяльністю, що встановлено рішенням суду щодо них, яке набрало законної сили, здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6, підрив основ національної безпеки, оборони чи територіальної цілісності України, що спричинило порушення прав і свобод людини, застосовується заборона, передбачена ч.4 ст.1 цього Закону. Отже для застосування обмежень, передбачених ч.3 ст.1 Закону, до перерахованих ч.1 ст.3 осіб з'ясування вищезазначених обставин щодо узурпації влади та інших не є необхідною умовою.

Підп.1 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ №1682-VII, на підставі якого звільнено позивача, встановлює, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Відповідно до Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №731, в особовій справі відображається проходження державної служби, містяться біографічні та інші дані про державного службовця. Пункт 1 цього Порядку містить перелік документів, що повинні міститися в особовій справі. У нього не входять документи, з яких можна встановити дії особи щодо заходів, вчинених нею в контексті мети прийняття ЗУ №1682-VII, вказаної у ч.2 ст.1.

Звільнення відповідно до п.2 ч.1 ст.147 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII є одним із заходів стягнення за порушення трудової дисципліни. Зважаючи, що передумовою застосування підп.1 п.2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ №1682-VII є виключно дані особової справи, отже наявність вини виключається зі складу дисциплінарного проступку. Враховуючи викладене суд має сумніви щодо відповідності цієї норми наступним положенням ОСОБА_5 України.

По-перше, відповідно до ст.8 ОСОБА_5 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_5 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_5 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_5 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_5 України гарантується.

Усі люди згідно зі ст.21 ОСОБА_5 України є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

По-друге, ч.2 ст.43 Основного закону закріплює обов’язок Держави створити умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Частиною шостою цієї ж статті встановлено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з чч.2-3 ст.22 ОСОБА_5 України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

По-третє, на підставі ст.1 ЗУ №1682-VIІ на позивача у зв’язку зі звільненням за відповідністю критеріям люстрації поширюються встановлені законом обмеження щодо призначення на посади, щодо яких здійснюється очищення влади, хоча відповідно до ч. 2 ст.38 Основного Закону громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно зі ст.64 ОСОБА_5 України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених нею. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї ОСОБА_5.

По-четверте, визнання ЗУ №1682-VIІ дисциплінарним проступком факт перебування в минулий період на певній посаді не зовсім узгоджується зі ст.58 ОСОБА_5 України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

На час судового розгляду справи посада позивача не скорочена. Відсутні докази, що перебування на ній у визначений період вже є проступком. Крім того, звільнення з посади всіх осіб, що на ній перебували, на підставі лише особової справи, як того вимагає п.2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ №1682-VI, свідчить про відсутність індивідуального підходу.

В Україні передбачені різні види відповідальностей: кримінальна, цивільна, адміністративна тощо. При цьому, ч.2 ст.61 ОСОБА_5 закріплено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися ОСОБА_5 України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч.1 ст.68 ОСОБА_5 України).

У зв’язку з викладеним, суд має сумніви щодо відповідності вищевказаним статтям Основного закону України норми ЗУ №1682-VIІ, на підставі якої звільнено позивача з посади.

Посилання позивача на невідповідність Закону ст.62 ОСОБА_5 України суд не взяв до уваги, оскільки ця стаття встановлює гарантії стосовно відповідальності за вчинений злочин, що не відноситься до предмету спору та обставин цієї справи.

Невідповідність правових актів ОСОБА_5 України, порушення встановленої ОСОБА_5 України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті відповідно до ст.15 Закону України від 16 жовтня 1996 року №422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» (далі - ЗУ №422/96-ВР) є підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах.

Суд загальної юрисдикції позбавлений повноважень приймати рішення та надавати висновки щодо конституційності законів, офіційного тлумачення ОСОБА_5 та законів України. Такими повноваженнями відповідно до пунктів 1, 9 ч.1 ст.13 ЗУ №422/96-ВР наділений Конституційний Суд України. Формами звернення до Конституційного Суду України згідно зі ст.38 цього Закону є конституційне подання та конституційне звернення.

Згідно зі ст.40 ЗУ №422/96-ВР суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13 цього Закону, є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст.41 ЗУ №422/96-ВР суб'єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктами 2 - 6 статті 13 цього Закону, є: за пунктами 2, 6 - Президент України; за пунктами 3, 5, 6 - Верховна Рада України; за пунктом 2 - Кабінет Міністрів України; за пунктом 4 - Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Частиною 5 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта ОСОБА_5 України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Аналогічне викладене в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року “Про застосування ОСОБА_5 України при здійсненні правосуддя”.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності п.2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення», ч.3 ст.1 Закону України “Про очищення влади” ОСОБА_5 України. Водночас необгрунтованим суд вважає клопотання позивача про таке звернення щодо п.8 ч.1 ст.3 цього Закону.

Керуючись ч.5 ст. 9, ст.ст.160, 165 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1.          Клопотання позивача задовольнити частково. Звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності підп.1 п.2 розділу “Прикінцеві та перехідні положення”, ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади» положенням статей 8, 21, частинам 2-3 ст.22, частині 2 ст.38, частинам 1, 6 ст.43, ст.58, частині 2 ст.61, частині 1 ст.64, частині 1 ст.68 ОСОБА_5 України. У задоволенні решти клопотання – відмовити.

2.          Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України (разом із копією позовної заяви).

3.          Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.М. Бабич

Судді                                                                                                              В.А. Гайдаш

                                                                                                                        ОСОБА_7