Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" квітня 2009 р. Справа № 60/167-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Бондаренко В.П., судді Камишева Л.М. , Лакіза В.В.
при секретарі Сємєровій М.С.
за участю представників сторін:
позивача - Вардзєлова О.В., дор. від 03.03.2009 р.
відповідача - Косянюк О.В., дор. № 19-юр/58 від 07.08.2007 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 581Х/1-10) на рішення господарського суду Харківської області від 05.02.2009 р. по справі № 60/167-08
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольорових сплавів", м. Запоріжжя
до Закритого акціонерного товариства завод "Південкабель", м. Харків
про стягнення 1142551,81 грн.
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 05 лютого 2009 року (суддя Чистякова І.О.) позов задоволено частково. Прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до 166603,69 грн. Стягнено з Закритого акціонерного товариства завод "Південкабель" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольорових сплавів" пеню в сумі 35447,71 грн., 3% річних в сумі 4430,96 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 10076,21 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 104,10 грн. В решті позову в сумі 126725,02 грн. відмовлено.
Позивач не погодився з вказаним рішенням та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.02.09 р. по справі № 60/167-08 в частині задоволення пені в розмірі 35447,71 грн. та прийняти нове рішення, яким стягнути з Закритого акціонерного товариства завод "Південкабель" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольорових сплавів" пеню в сумі 162172,73 грн., та витрати по сплаті державного мита. В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що при винесенні рішення про часткове задоволення вимог позивача стосовно нарахованої пені, судом застосовано матеріальні норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо застосування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за прострочення грошового зобов'язання всупереч того, що сторонами в договорі поставки № 50/08 від 14.02.2008 р. узгоджено, що в разі порушення строків оплати поставленої продукції Покупець (відповідач) сплачує Постачальнику (позивачу) пеню в розмірі 0,3% від несплаченої суми за кожен день прострочення (п. 7.2 договору). Таким чином, позивач вважає, що при винесені оскаржуваного рішення в частині стягнення пені судом першої інстанції неповно та не всебічно досліджені всі обставини справи.
Відповідач вважає рішення суду законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Позивач, ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів", звернувся до господарського суду з позовною заявою до ЗАТ завод "Південкабель", в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар в розмірі 967742,80 грн., пеню в сумі 169171,55 грн. 3% річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими засобами в сумі 5637,46 грн., витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У подальшому позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 162172,73 грн. пені, 3% річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими засобами в сумі 4430,96 грн., витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 116-118).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в рішенні від 05.02.2009 р., виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 14 січня 2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 50/08, відповідно до п. 1.1 якого постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити продукцію у відповідності до Додатків (Специфікацій) до даного договору, кожен з який май свій порядковий номер та є невід'ємною частиною даного договору.
В пункті 1.2. договору сторони передбачили, що номенклатура, асортимент, кількість, ціна за одиницю продукції вказуються в Специфікаціях.
На виконання вказаних умов договору позивачем згідно зі Специфікаціями від 19.09.2008 р. та 01.10.2008 р. було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 1662660,45 гривень, що підтверджується накладними № 38395 від 24.09.2008 р. на суму 830299,43 грн. та № 39140 від 01.10.2008 р. на суму 832361,02 грн., а також довіреністю на отримання продукції № 1643 від 23.09.2008 р., виданою на ім'я Іщук І.Л. та № 1724 від 30.09.2008 р., виданої на ім'я Пугачова Г.В.
Пунктом 5.1. договору встановлено, що оплата за продукцію здійснюється відповідачем банківським переказом на поточний рахунок позивача в строки, узгоджені сторонами в Специфікаціях.
Як зазначено на специфікаціях, строк оплати поставленої продукції встановлений на протязі 10 календарних днів з моменту відвантаження продукції.
Таким чином, останній день строку оплати товару за накладною № 38395 від 24.09.2008 р. припадає на 04.10.2008 р., а за накладною № 39140 від 01.10.2008 р. - на 11.10.2008 р., але оскільки 04 жовтня 2008 р. та 11 жовтня 2008 р. це суботи - вихідні дні, то днем закінчення строку є перший за ним робочий день - 06 жовтня 2008 р. та 13 жовтня 2008 р. відповідно.
Відповідач частково сплатив вартість поставленого товару, перерахувавши позивачу 30.09.2008 р. - 500000 грн., 28.10.2008 р. - 50000 грн., 31.10.2008 р. -144917 грн., всього на момент звернення позивача з позовом відповідачем було сплачено 694917,65 грн., що визнається позивачем та відповідачем та підтверджується реєстрами кредитових платежів, які містяться в матеріалах справи.
Таким чином, на момент звернення позивача з позовом відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 967742,80 грн., що підтверджено матеріалами справи та визнається відповідачем.
Однак, матеріали справи свідчать, що після звернення позивача з позовом, відповідач сплатив суму основної заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями за № 2813 від 11 грудня 2008 р., № 4749 від 12 грудня 2008 р., № 2843 від 16 грудня 2008 р., № 4809 від 17 грудня 2008 р., № 4808 від 17 грудня 2008 р., № 508 від 18 грудня 2008 р., № 2885 від 19 грудня 2008 р., № 2913 від 22 грудня 2008 р. та не заперечується позивачем, у зв'язку з чим позивач зменшив суму позовних вимог до 166603,69 грн. і це зменшення обгрунтовано прийнято судом першої інстанції.
Що стосується тверджень позивача, викладених в апеляційній скарзі стосовно необґрунтованого зменшення судом першої інстанції суми пені, яка підлягає стягненню, то вони не можуть бути підставою для скасування рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 217 Господарського кодексу України передбачено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 7.2 договору сторони обумовили, що в разі несвоєчасної сплати відповідачем продукції в строки, узгоджені сторонами в Специфікаціях, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,3 % від вартості несплаченої (несвоєчасно сплаченої) продукції за кожний день прострочення платежу.
Згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.
Отже, беручи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті в термін, встановлений договором, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 35447,71 грн., нарахованої станом на 02.12.2008 р., відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, що становить суму у розмірі 4430,96 грн. підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв'язку з чим обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.
Слід також зазначити, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 126725,02 грн., з наступних підстав.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Відповідно до ст. 3 цього ж Закону зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Таким чином, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено граничний розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, який не може збільшуватися за згодою сторін.
Посилання позивача на ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, не може бути підставою для скасування рішення в цій частині, оскільки положення ст.ст. 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України по відношенню до положень ст. 551 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою, що регулює відносини у сфері господарювання.
Отже, слід зазначити, що суд першої інстанції при винесені рішення в частині стягнення пені правомірно застосував Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ за прострочення грошового зобов'язання, оскільки цей Закон є діючим, він є спеціальною нормою, яка підлягає застосуванню. Це підтверджується також практикою Верховного суду України (постанова №48/299 від 28.03.2006р.), Вищого господарського суду України (постанова №8/1-03 від 10.07.03р.), де зазначається, що положення цього Закону не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 05.02.2009 р. по справі № 60/167-08 прийняте у відповідності до чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України судова колегія, -
постановила:
Апеляційну скаргу позивача залишити без змін.
Рішення господарського суду Харківської області від 05.02.2009 р. по справі № 60/167-08 залишити без змін.
Головуючий суддя (підпис) Бондаренко В.П.
Судді (підпис) Камишева Л.М.
(підпис) Лакіза В.В.
Постанову підписано 08.04.2009 р.