У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
07.04.09 Справа №6/491д/08
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Хуторной В.М. судді Хуторной В.М. , Зубкова Т.П. , Кричмаржевський В.А.
при секретарі Савченко Ю.В.
В присутності представників від позивача– Рященко В.В., довіреність від 24.09.08 р.; від відповідача – Нікітіна Т.Г., довіреність від 05.02.09 р.;
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер» на рішення господарського суду Запорізької області від 05.02.2009 р. у справі № 6/491д/08
за позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер», м. Запоріжжя (далі ТОВ «Віннер»);
до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна система»,м. Запоріжжя (далі ТОВ «ДТС»);
про визнання недійсним договору позики
ВСТАНОВИВ:
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 629 від 06.04.2009 р. справу № 6/491д/08 передано для розгляду колегії у складі: Хуторной В.М. (головуючий, доповідач), суддів – Зубкова Т.П., Кричмаржевський В.А., якою справа прийнята до свого провадження.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.02.2009 р. по справі № 6/491д/08 (суддя Місюра Л.С.) в задоволені позову відмовлено.
Вказане рішення мотивовано тим, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових установ» та всі інші нормативні акти, які регулюють надання фінансових послуг не розповсюджуються на спірні відносини, спеціальним Законом щодо позики грошових коштів є Цивільний кодекс України.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, ТОВ «Віннер», позивач по справі, звернувся з апеляційною скаргою до Запорізького апеляційного господарського суду, посилаючись на те, що господарським судом при винесені оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права. На думку заявника апеляційної скарги, надання грошової позики на умовах строковості та під проценти є фінансовою послугою, яку має право надавати лише фінансова установа. В даному випадку, відповідач не є фінансовою установою. Вважає, що надаючи фінансову допомогу позивачу ТОВ «ДТС» вчинило правочин, що суперечить Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових установ» № 2664 – ІІІ від 12.07.2001 р., а тому, відповідно до ст. 207 ГК України, договір позики № 37 від 18.04.2008 р. повинен бути визнаний недійсним. Просить суд скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 05.02.2009 р. по справі № 6/491д/08 та задовольнити позовні вимоги.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
ТОВ «ДТС», відповідач по справі у відзиві на апеляційну скаргу вказує на законність та обґрунтованість судового рішення. З твердженням позивача, що спірний договір є фінансовим кредитом або фінансовою допомогою не погоджується, оскільки головною ознакою кредиту є видача коштів, залучених від інших осіб третім особам. Саме ця діяльність підлягає ліцензуванню, оскільки при надані грошей третім особам створюється ризик для інтересів осіб, у яких були залучені кошти. В даному випадку ТОВ «ДТС» надала ТОВ «Віннер» власні кошти, саме тому спірний договір є позикою. Просить апеляційну скаргу ТОВ «Віннер» залишити без задоволення, а рішення господарського суду по даній справі – без змін.
Представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
За клопотанням представників сторін судовий процес здійснювався без фіксації технічними засобами, за їх згодою, у судовому засіданні 07.04.2009 р., оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови.
Відповідно до ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Згідно ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Сутність спору:
18.04.2008 р. між ТОВ «ДТС» (Позикодавець, відповідач у справі) та ТОВ «Віннер» (Позичальник, позивач у справі) укладено договір позики № 37 (далі договір позики № 37), відповідно до якого, Позикодавець передає у власність грошові кошти в розмірі, що обумовлені цим договором, а Позичальник зобов’язується повернути таку суму грошових коштів в порядку та на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 договору № 37).
Відповідно до п. 2.1 договору позики № 37, розмір позики становить 30000 грн. Цей договір позики є відсотковим. За користування позикою Позичальник сплачує Позикодавцю 0,5 відсотків за кожен місяць користування позикою від суми позики (п. 2.2 договору позики № 37).
Згідно пунктів 4.1, 4.2 договору позики № 37, строк надання позики Позичальнику становить один місяць 15 днів з моменту надання позики та оформлення в порядку, передбаченому п. 3.3 цього Договору, останньою датою повернення позики є 31 травня 2008 р.
Договір вважається укладеним з моменту надання позики Позичальнику та діє до повного виконання своїх зобов’язань по даному договору (п. 8.2, п. 8.3 договору позики №37).
На виконання взятих на себе зобов’язань по договору №37 відповідач платіжним дорученням №11 від 18.12.2008 р. перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 30000 грн.
Однак, позивач вважає, що укладання такої угоди суперечить Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових установ», оскільки відповідач не є фінансовою установою, а відтак не має права надавати фінансову допомогу
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню в силу наступного.
Позивач вважає, що надання грошової позики на умовах строковості та під проценти є фінансовою послугою, яку має право надавати лише фінансова установа.
З даним твердженням погодитись не можна з урахуванням системного аналізу правових норм Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-III (далі Закон № 2664), Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Згідно частин 1-3 статті 333 Господарського кодексу України фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування. Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.
Згідно п. 1 ст. 1 Закону № 2664 фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
ТОВ «ДТС» не є юридичною особою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, воно не внесене до відповідного реєстру фінансових установ, тому здійснювати діяльність по наданню фінансових послуг не має права, що і не заперечується позивачем.
Згідно п. 5 ст. 1 Закону № 2664 фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Статтею 2 Закону № 2664 визначено сферу дію Закону, відповідно до якої Закон № 2664 регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Стаття 5 Закону № 2664 вказує, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності).
Судом першої інстанції правильно встановлено, що надана позивачем позика не є фінансовою послугою в розумінні Закону № 2664, ТОВ «ДТС» не є фінансовою установою у відповідності зі ст. 5 Закону № 2664, такий вид господарської діяльності як надання фінансових послуг не передбачений статутом ТОВ «ДТС» та не заявлений як виключний вид його діяльності, тому посилання на невідповідність спірного договору нормам Закону № 2664, ст. 207 ГК України та ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України є надуманими.
Слід також підкреслити, що в даному випадку між позивачем та відповідачем відсутні фінансові правовідносини, відповідач не здійснює за договором позики № 37 фінансову діяльність за відсутності обставин фінансового посередництва та кваліфікації юридичної особи в якості банку або іншої кредитно-фінансової організації.
Фактично за своєю правовою природою спірні правовідносини виникли з договору позики, що врегульований нормами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, договір позики є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі грошей. Відповідач надав позивачу грошові кошти в сумі 30 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 11 від 18.04.2008 р.
Згідно частини 1 статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В пункті 2.2 договору позики № 37 сторони передбачили, що за користування позикою позичальник сплачує позикодавцю 0,5% відсотків за кожен місяць користування позикою, від суми позики.
Проаналізувавши зміст договору позики № 37 та порядок його укладення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним, з огляду на його відповідність законодавчим вимогам, зокрема нормам Цивільного кодексу України.
Щодо відсутності ліцензії ТОВ «ДТС», яка була необхідна для укладення договору позики № 37, судом першої інстанції надано правильну оцінку вказаним обставинам.
Відповідно до статті 34 Закону № 2664, ліцензуванню підлягає діяльність тільки фінансових установ при здійсненні страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; з надання будь–яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.
Як вже зазначалось, ТОВ «ДТС» не є фінансовою установою, позивачем не надано доказів залучення відповідачем грошових коштів в розмірі 30000 грн., що надані ТОВ «Віннер» в якості позики, від третіх осіб, та не спростовано, що вказана сума є власними коштами ТОВ «ДТС.»
Враховуючи наведене, рішення господарського суду Запорізької області по даній справі є законним та обґрунтованим, скасуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, господарські витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер», залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 05.02.2009 р. у справі № 6/491д/08 – без змін.
Головуючий суддя Хуторной В.М.
судді Хуторной В.М.
Зубкова Т.П. Кричмаржевський В.А.