ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
06.04.09 |
Справа №АС 5/86-09. |
за позовом Роменської міжрайонної державної податкової інспекції, м. Ромни Сумської області
до відповідачів: 1. Приватного підприємця ОСОБА_1, с. Плавинище Роменського району Сумської області
2. Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Київ
про стягнення 21450 грн. 00 коп..
Суддя Гудим В.Д.
Представники:
Від позивача - предст. Клещенко О.М. (дов. № 12313/10/10-015 від 16.12.08р.)
Від відповідачів - не з'явилися
Суть спору: Позивач подав позовну заяву в якій просить суд, посилаючись на нікчемність правочину щодо надання послуг з автомобільних вантажних перевезень без придбання відповідної ліцензії, зобов'язати першого відповідача повернути другому відповідачеві грошові кошти в сумі 21450 грн. 00 коп. отримані за надання послуг з автомобільних вантажних перевезень, стягнути з другого відповідача в доход державного бюджету 21 450 грн. 00 коп.
Відповідачі належним чином були повідомленні про розгляд справи ухвалою господарського суду Сумської області від 9.02.09р., яка була надіслана рекомендованими листами від 11.02.09р., а також ухвалами від 05.03.09 р., від 23.03.09р.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, відзивів на позовну заяву не подали, тому відповідно до п. 6 ст. 71 КАС України справа розглядається за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:
Відповідно до ч. 5 ст. 5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 193, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем була проведена позапланової документальна перевірка першого відповідача під час проведення якої було встановлено, що за період з 17.10.2007 року по 10.01.2008 року в порушення п.33 статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» перший відповідач здійснював надання послуг по автомобільних вантажних перевезеннях другому відповідачу без придбання відповідної ліцензії, про що зазначено у відповідному акті перевірки (а.с. 7-13).
Як зазначає позивач, доход першого відповідача отриманий від надання автомобільних послуг за вказаний період склав 21450 грн., що підтверджується виписками банку філії ВАТ КБ «Надра» щодо руху коштів по рахунку, а також звітом першого відповідача за 4 квартал 2007 року наданим до податкового органу відповідно до якого обсяг виручки становить 27760 грн.
Відповідно до п.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Як вбачається з матеріалів справи, перший відповідач здійснював господарську діяльність, яка відповідно до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” підлягає обов'язковому ліцензуванню, а саме в період з 17.10.2007 року по 10.01.2008 року здійснював автомобільні вантажні перевезення в порушення п. 33 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” - без придбання відповідної ліцензії.
За таких обставин, правочин щодо надання вказаних послуг відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, оскільки його зміст суперечить Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Положення ст. ст. 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи викладені обставини, а також те, що відповідачі в судові засідання не з'явилися, відзивів на позовну заяву не подали, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, господарський суд вважає позовні вимоги щодо зобов'язання першого відповідача повернути другому відповідачеві грошові кошти в сумі 21450 грн. 00 коп. отримані за надання послуг з автомобільних вантажних перевезень та стягнення з другого відповідача цієї ж суми в доход держави за нікчемним правочином, правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
С У Д ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Зобов'язати Приватного підприємця ОСОБА_1 (42000, Сумська область, Роменський район, с. Плавинище, АДРЕСА_1, ід. № НОМЕР_1) повернути кошти в сумі 21450 грн. 00 коп. Приватному підприємцю ОСОБА_2 (03191, м. Київ,АДРЕСА_2, ідент. № НОМЕР_2)
3. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_2 (03191, м. Київ,АДРЕСА_2, ідент. № НОМЕР_2) в доход держави кошти за нікчемним правочином в сумі 21 450 грн. 00 коп., видати виконавчий лист після набрання постановою законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання, апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
СУДДЯ В.Д. ГУДИМ
Повний текст постанови підписано 8.04.09р.