Справа № 22-4430/2008 року
Головуючий в 1 -й інстанції - Стріжеус A.M.
Доповідач-Чобіток А.О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2008 року колегія судців судової плати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого-Чобіток А.О. Судців-Матвєєвої О.А., Українець Л.Д. При секретарі - Фроловій І.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-центр-1» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-центр-1» про стягнення неустойки, відшкодування моральної шкоди, визнання права власності на майно ,-
встановила:
В вересні 2007 року ОСОБА_1 пред»явив позов до ТОВ «Будова-центр-1» про стягнення неустойки та зазначав, що 28 квітня 2005 року між ним та товариством було укладено інвестиційний договір №091 про інвестування будівництва підземного гаражу стоянки за адресою: АДРЕСА_1. На виконання зазначеної угоди ним було проведено оплату інвестування у розмірі 81404 грн. у строки визначені п.п.2.7,2.8 договору. Проте відповідачем не виконано п.1.3 договору щодо введення будинку в експлуатацію у 3-му кварталі 2005 року. Посилаючись на п.4.5 договору, просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 0,2 відсотки від фактично внесених платежів за кожний день прострочки у розмірі 29793,86 грн. Крім того просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 29793,86 грн., яка спричинена йому недотриманням відповідачем строків здачі будинку в експлуатацію та ненаданням інформації про причини недотримання умов договору.
В вересні 2007 року ОСОБА_1 пред»явив аналогічний позов до ТОВ «Будова-центр-1» про стягнення неустойки. Вказував, що 29 грудня 2004 року між ним та товариством було укладено інвестиційний договір № 009 про інвестування будівництва підземного гаражу стоянки за адресою:АДРЕСА_1.На виконання зазначеної угоди ним було проведено оплату інвестування у розмірі 81404 грн. у строки визначені п.п.2.7,2.8 договору. Проте відповідачем не виконано п.1.3 договору щодо введення будинку в експлуатацію у 3-му кварталі 2005 року. Посилаючись на п.4.5 договору, просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 0,2 відсотки від фактично внесених платежів за кожний день прострочки у розмірі 29793,86 грн. Крім того просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 29793.86 грн., яка спричинена йому недотриманням відповідачем строків здачі будинку в експлуатацію та ненаданням інформації про причини недотримання умов договору.
В вересні 2007 року ОСОБА_1 пред»явив позов до ТОВ «Будова-центр-1» про стягнення неустойки та зазначав, що 29 грудня 2004 року між ним та товариством було укладено інвестиційний договір № 042 про інвестування будівництва трикімнатної квартири №212 АДРЕСА_1. На виконання зазначеної угоди у
термін визначений п.3.1 сплатив суму інвестування. 16.05.2007 року було укладено додаткову угоду №2 до вищезазначеного інвестиційного договору №042 і змінено сума інвестування на 795418 грн. та об»єкт інвестування на квартиру №169.Умови вказаної додаткової угоди було виконано і сплачено повністю інвестиційну суму. Проте відповідачем не виконано п.1.2 основного договору щодо введення будинку в експлуатацію у 3-му кварталі 2005 року. Посилаючись на п.4.4 основного договору, просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі суми подвійної облікової ставки НБУ від фактично внесених інвестицій за кожний день прострочки термінів будівництва у розмірі 66162,87 грн. Крім того просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 66162,87 грн., яка спричинена йому недотриманням відповідачем строків здачі будинку в експлуатацію та ненаданням інформації про причини недотримання умов договору.
Ухвалою суду від 20.09.2007 року зазначені позови об»єднані в одне провадження.
18.10.2007 року за клопотанням позивача приєднано до матеріалів справи його позовну заяву про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 17 942,30 грн. за невиконання інвестиційного договору №43 від 29 грудня 2004 року щодо інвестування будівництва п»ятикімнатної квартири №209 АДРЕСА_1. В обґрунтування цих вимог позивач зазначав, що 29 грудня 2004 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено інвестиційну угоду №043 щодо інвестування у розмірі 1067595,80 грн. будівництва вказаної квартири.24 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким всі права по вказаній інвестиційній угоді перейшли до позивача. Оскільки він розрахувався з ОСОБА_2, а відповідач не здав в експлуатацію будинок у 3-му кварталі 2005 року, просив відповідно до п.4.4 угоди, стягнути неустойку у розмірі 17942,30 грн. та моральну шкоду у розмірі 17942,30 грн., яка спричинена йому недотриманням відповідачем строків здачі будинку в експлуатацію та ненаданням інформації про причини недотримання умов договору.
Крім того за клопотанням позивача приєднано до матеріалів справи його позовну заяву про стягнення неустойки з відповідача за невиконання умов інвестиційного договору №008 від 29 грудня 2004 року про інвестування будівництва підземного гаражу стоянки №21 АДРЕСА_1. Вказував, що відповідно до п.2.2 договору провів оплату інвестування у розмірі 81404,00 грн., але відповідач не виконав свої обов»язки щодо здачі будинку в експлуатацію у 3-му кварталі 2005 року, як зазначено в п.1.3 договору, а тому відповідно до п.4.5 просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 0,2 відсотки від фактично внесених платежів за кожен день прострочки у розмірі 29793,86 грн. та моральну шкоду у розмірі 29793,86 грн. яка спричинена йому недотриманням відповідачем строків здачі будинку в експлуатацію та ненаданням інформації про причини недотримання умов договору.
В подальшому позивач уточнив свої вимоги і просив стягнути з відповідача з урахуванням інфляції та 3% річних: за договором №008 від 29.12.2004 року неустойку у розмірі 23403,65 грн. та моральну шкоду у розмірі 23403,65 грн., за договором №009 від 29.12.2004 року неустойку у розмірі 23403,65 грн. та моральну шкоду у розмірі 23403,65 грн., за договором №091 від 28.042005 року неустойку у розмірі 23403,65 грн. та моральну шкоду у розмірі 23403,65 грн.,за договором №042 від 29.12.2004 року неустойку у розмірі 228681,47 грн. та моральну шкоду у розмірі 228681,47 грн., за договором №043 від 27.05.2007 року неустойку у розмірі 214933,79 грн. та моральну шкоду у розмірі 214933,79 грн. ,а всього 513826,81 грн. неустойки та 513826,81 грн. моральної шкоди. Крім того позивач просив визнати за ним право власності на об»єкти нерухомого майна, які є об»єктами інвестування за вказаними договорами, що знаходяться за адресою: м. Київ
провулок Лабораторний 6 та зобов»язати Київське БТІ зареєструвати на його ім.»я право власності на ці об»єкти.
ТОВ «Будова - центр-1»пред»явило зустрічний позов про відшкодування збитків, який ухвалою суду від 29.01.2008 року визнаний неподаним та повернутий.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2008 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ТОВ «Будова-центр-1» на користь позивача неустойку за договором №008 від 29.12.2004 року неустойку у розмірі 23403,65 грн., за договором №009 від 29.12.2004 року неустойку у розмірі 23403,65 грн., за договором №091 від 28.042005 року неустойку у розмірі 23403,65 грн., за договором №042 від 29.12.2004 року неустойку у розмірі 228681,47 грн., за договором №043 від 27.05.2007 року неустойку у розмірі 214933,79 грн., моральну шкоду у розмірі 5000 грн., судові витрати у розмірі 3297 грн.95 коп.,150 грн. витрати за інформаційно - технічні послуги, а всього 522193 грн.91 коп.; визнати за ОСОБА_1 право власності на підземні гаражі-стоянки №33,загальною площею 20,8 кв. м , стоянки №22 загальною шющею17 кв. м , стоянки №21 загальною площею 17 кв.м, квартиру №169 загальною площею 131,60 кв.м, квартиру №209 загальною площею 176,20 кв.м, що розташованіАДРЕСА_1. Зобов»язано Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна»зареєструвати право власності на підставі цього рішення за ОСОБА_1на вказані об»єкти нерухомого майна.
В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Будова-центр-1 »,посилаючись на незаконність та необґрунтованість вказаного рішення, просив скасувати його та ухвалити нове, відмовивши в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольнити зустрічний позов.
Вислухавши доповідь судді ,пояснення осіб, що з»явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст..258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки(штрафу,пені).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з інвестиційних договорів, які були укладені сторонами, останні передбачили умовами договорів стягнення неустойки. За інвестиційними договорами №091 від 28 квітня 2005 року, №009 від 29 грудня 2004 року та №008 від 29 грудня 2004 року в п.4.5 передбачено, що в разі перевищення встановлених термінів будівництва об»єктів інвестування понад три місяці організація сплачує інвестору неустойку за кожний місяць прострочки у розмірі 0,2 відсотки від фактично внесених інвестицій, а не за кожний день прострочки , як це зазначав в своїх позовних заявах позивач. В п.1.3 договорів передбачений термін введення в експлуатацію об»єктів інвестування 3-й квартал 2005 року, тобто право на позов щодо стягнення неустойки за цими договорами у позивача виникло в грудні 2005 року. Проте з позовом щодо стягнення з відповідача неустойки за вказаним договорами позивач звернувся лише в вересні 2007 року з пропуском строку, встановленого вказаною нормою матеріального права
За інвестиційним договором №042 від 29 грудня 2004 року п.4.4 передбачено, що у разі перевищення встановлених термінів будівництва об»єктів інвестування понад три місяці організація сплачує інвестору неустойку за кожний місяць прострочки у розмірі 0,2 відсотки від фактично внесених інвестицій. В п.1.2 договору передбачений термін
введення в експлуатацію об»єктів інвестування 3-й квартал 2005 року, тобто позивач мав право на позов щодо стягнення неустойки за цим договором з грудня 2005 року за умови оплати суми інвестування 1619597 грн. З заяви позивача від 12.04.2007 року вбачається, що за відсутністю коштів він позбавлений можливості виконати умови договору щодо повної оплати вказаної суми інвестування за вказаним договором і просив змінити об»єкт інвестування. Додатковою угодою №2 до інвестиційного договору №42 від 29 грудня 2004 року сторони змінили об»єкт інвестування на квартиру №169 та вартість інвестування на 795418 грн. Незважаючи на вказані обставини позивач звернувся з позовом щодо стягнення неустойки за порушення умов договору №042 від 29 грудня 2004 року в вересні 2007 року.
Встановлено, що 29 грудня 2004 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено інвестиційну угоду №043 щодо інвестування у розмірі 1067595,80 грн. будівництва квартири 209 за вказаною адресою. На виконання угоди нею було сплачено лише 747317 грн. 24 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір про відетуплення права вимоги, за яким всі права по вказаній інвестиційній угоді перейшли до позивача. Умовами договору №043 передбачено термін здачі будинку в експлуатацію у 3-му кварталі 2005 року, а тому відповідно до п.4.4 угоди ОСОБА_2 мала право на пред»явлення позову щодо стягнення неустойки за цією угодою з грудня 2005 року лише за умови повної сплати нею суми інвестування. Позивач же пред»явив такий позов в жовтні 2007 року після спливу одного року.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки за вказаними інвестиційними договорами у розмірі 513826,81 грн., суд пославшись на поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності, встановленого ст..258 ЦК України, зазначив, що причиною пропуску позивачем строку давності є не надання відповідачем на звернення позивача інформації щодо строку введення в експлуатацію об»єктів інвестування та застосував до розміру неустойки індекс інфляції та 3% річних.
З таким висновком суду першої інстанції неможна погодитись, оскільки він не ґрунтується на вимогах закону, що регулює правовідносини, які виникли між стронами та не відповідає обставинам справи.
Відповідно до ст..267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущеная позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як встановлено судом право на звернення позивача з даним позовом за інвестиційними договорами №091 від 28 квітня 2005 року, №009 від 29 грудня 2004 року та №008 від 29 грудня 2004 року виникло в грудні 2005 року, а за інвестиційними договорами № 042 від 29 грудня 2004 року та за №043 від 29 грудня 2004 року з цього ж часу, але за умов повної оплати вартості інвестування передбаченими цими договорами.
В судовому засіданні не встановлено, а позивачем не доведено поважність причин, за яких ним пропущено строк на звернення з вимогами щодо стягнення неустойки за інвестиційними договорами №091 від 28 квітня 2005 року, №009 від 29 грудня 2004 року та №008 від 29 грудня 2004 року .
Обставини, на які послався суд, як на підставу поновлення позивачу строку позовної давності, встановлений для таких вимог в один рік, підтверджують лише право позивача на такий позов і не можуть вважитися об»єктивною перешкодою для звернення з цим позовом до суду.
За таких підстав колегія суддів вважає, що судом безпідставно було поновлено строк на пред»явлення позивачем позовних вимог щодо стягнення з відповідача неустойки за вказаними договорами.
При задоволенні вимог позивача про стягнення неустойки за інвестиційними договорами № 042 від 29 грудня 2004 року та за №043 від 29 грудня 2004 року,суд першої інстанції не врахував і не надав оцінки тим обставинам, що за вказаними договорами інвестором не було проведено в установлені строки повної оплати вартості інвестування, що позбавляє його права на стягнення неустойки за цими договорами.
Не ґрунтується на вимогах закону, висновок суду щодо застосування до розміру неустойки індекс інфляції та 3 відсотки річних.
Відповідно до ст..625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Норми матеріального права визначають неустойку як грошову суму, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання, тобто це є одним з видів санкції, мірою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов»язання і до її розміру неможна застосовувати ст..625 ЦК України, яка по суті передбачає плату за користування боржником чужими грошовими коштами.
Стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 грн. за неналежне виконання умов вказаних інвестиційних договорів, суд виходив з того, що у позивача виникло право на компенсацію моральної шкоди.
Проте такий висновок суду є помилковий і не ґрунтується на вимогах закону.
Закон пов»язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками
порушення прав особи. Вимоги про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній
особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються коли право на її відшкодування
безпосередньо передбачено законодавчими актами або договором.
Норми матеріального права, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами,
безпосередньо не передбачають права на відшкодування моральної шкоди за невиконання
або неналежне виконання зобов»язань по інвестиційним договорам.
Інвестиційні договори, які укладені сторонами також не передбачають такого права
позивача.
За вказаних обставин не може вважатись правильним рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди на користь позивача.
Статтею 386 ЦК України передбачено захист права власності за умов, якщо власник має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою.
Пославшись на зазначену норму матеріального права, суд визнав за позивачем право власності на об»єкти інвестування за вищевказаними інвестиційними договорами, а саме: підземні гаражі-стоянки №33, загальною площею 20,8 кв.м, стоянки №22 загальною площею 11 кв.м, стоянки №21 загальною площею 17 кв.м, квартиру №169 загальною площею 131,60 кв.м,квартиру №209 загальною площею 176,20 кв.м, що розташовані АДРЕСА_1 та зобов»язав Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна» зареєструвати право власності на підставі цього рішення за ОСОБА_1на вказані об»єкти нерухомого майна.
Колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в цій частині, оскільки воно не ґрунтується на встановлених в судовому засіданні обставинах і судом неправильно застосована норма матеріального права при вирішенні цих вимог.
Так судом встановлено і цей факт визнається сторонами, що на час постановления рішення будівництво будинку, в якому розташовані об»єкти інвестування не завершено і будинок не зданий в експлуатацію.
Умовами інвестиційних договорів, а саме пл1. 1.2,1.3 передбачено прийняття в експлуатацію об»єктів інвестування в експлуатацію.
Відповідно до ст..331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Судом першої інстанції не було встановлено і сторонами не надані відповідні докази щодо завершення будівництва будинку АДРЕСА_1 з об»єктами інвестування та введення цього будинку в експлуатацію, тому відсутні підстави для визнання за позивачем право власності на вказані об»єкти інвестування та зобов»язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна» зареєструвати право власності на це майно за позивачем.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору зробив невідповідні обставинам справи висновки , застосував норми матеріального права, які не поширюються на правовідносини сторін і не застосував закон, який підлягає застосуванню, що призвело до неправильного вирішення спору та дає підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Вимоги ТОВ «Будова-центр-1» викладені в апеляційній скарзі щодо задоволення зустрічного позову про відшкодування збитків не підлягають вирішенню, оскільки судом першої інстанції ці вимоги не були предметом розгляду, в зв»язку з поверненням позовної заяви товариству.
Керуючись ст..ст.304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів ,-
вирішила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-центр-1» задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-центр-1» про стягнення неустойки, моральної шкоди та визнання права власності на майно. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили