АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого-судді Кулянди М. І.

суддів: Винту Ю.М., Половінкіної Н.Ю.

секретар: Паучек І.І.

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Безбородько І.Я.

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Чернівецького відділення про стягнення коштів за договором банківського рахунку, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі по тексту - ПАТ «Дельта Банк») в особі Чернівецького відділення про стягнення коштів за договором банківського рахунку.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 03 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір № 004-25500-030614 про банківський строковий вклад (депозит) «8 років разом» на 180 днів у національній валюті.

Зазначав, що відповідно до умов цього договору ПАТ «Дельта Банк» 03 червня 2014 року прийняв у нього грошові кошти у сумі 200 000 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією № 36186600 від 03 червня 2014 року.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок № НОМЕР_1 та по 30 листопада 2014 року включно з виплатою банком на його користь відсотків на суму депозитного вкладу з розрахунку 25,5 % річних.

Відповідно до п. 1.9 та 1.10 договору банківського вкладу нараховані відсотки виплачуються вкладнику щомісячно та за останній місяць нараховуються вкладнику одночасно з поверненням суми вкладу по закінченню строкузалучення вкладу шляхом

№ 22ц-710/15 головуючий по 1 інстанції Дудаков С.Є.

Категорія: 19/27 доповідач Кулянда М.І.

зарахування на поточний рахунок, відкритий на його ім'я згідно договору банківського рахунку НОМЕР_2.

Вказував, що 27 листопада 2014 року звернувся до ПАТ «Дельта Банк» з письмовою заявою про видачу коштів згідно договору № 004-25500-030614 в сумі 200 000 грн. 00 коп. та відсотків на суму вкладу.

01 грудня 2014 року він звернувся до ПАТ «Дельта Банк» з вимогою про

повернення вкладу в сумі 223 080 грн. 91 коп. та отримав відмову у поверненні вкладу у повному обсязі.

На підставі наведеного просив суд стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського рахунку № 012-25500-151112 від 15 листопада 2012 року кошти у сумі 225 010 грн. 96 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 квітня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу за договором банківського рахунку № 012-25500-151112 від 15 листопада 2012 року кошти у розмірі 225 010 грн. 96 коп.

На дане рішення ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що банком порушено зобов'язання по договору строкового вкладу (депозит), оскільки на вимогу позивача депозит йому не повернуто.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним.

Судом встановлено, що 15 листопада 2012 року між сторонами було укладено договір банківського рахунку фізичної особи з випуском платіжної карти НОМЕР_2, відповідно до умов якого банк отримав право користуватися грошовими коштами на рахунку клієнта за що зобов'язався щомісяця нараховувати відсотки.

03 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір № 004-25500-030614 про банківський строковий вклад (депозит) «8 років разом» на 180 днів у національній валюті, згідно умов якого позивач тимчасово розмістив грошові кошти у сумі 200 000 грн. 00 коп. на рахунок № НОМЕР_1 по 01 грудня 2014 року включно, а банк зобов'язувався виплатити на його користь відсотки на суму депозитного вкладу з розрахунку 25,5 % річних. Внесення коштів на рахунок підтверджується квитанцією № 36186600 від 03 червня 2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач 03 червня 2014 року зарахував суму вкладу на нараховані відсотки на поточний рахунок НОМЕР_3.

01 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до банку з письмовою заявою про видачу йому готівкою указану суму коштів та нарахованих за вкладом процентів, однак листом від 02 грудня 2014 року банк повідомив про неможливість видачі з його депозитного рахунку усіх грошових коштів, посилаючись на те, що суму вкладу було виплачено на поточний рахунок НОМЕР_3 у гривні та встановлення обмеження на видачу (отримання) готівкових коштів певною сумою.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Положеннями ч. 2 ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Згідно зі ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Крім того, ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 529 ЦК України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Отже, за змістом наведених норм права зобов'язання банку полягає у виплаті вкладнику грошових коштів на умовах та в порядку, встановлених договором.

Разом з тим нормативно-правові акти Національного банку України не є актами цивільного законодавства України у розумінні ст. 4 ЦК України, оскільки є нормативно-правовими актами органу державного управління.

Тобто, посилання ПАТ «Дельта Банк» на постанову Правління Національного банку України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного і валютного ринків України», п. 1 якої передбачено зобов'язання уповноважених банків обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, є безпідставним, оскільки зазначена і подібні цій наступні відповідні постанови цього банку є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ці постанови банку не встановлюють нових прав або обов'язків для громадян, не можуть зачіпати їх права, свободи та інтереси.

Постанови правління Національного банку України є підзаконними нормативно-правовими актами, що приймаються на виконання положень законів, тобто вони не повинні їм суперечити, оскільки закони мають більшу юридичну силу, а постанова Правління Національного банку України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного і валютного ринків України» суперечить ст. 41 Конституції України, нормам ЦК України та ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Доводи апеляційної скарги про те, що до даних спірних правовідносин суд має застосувати приписи Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки у банку введено тимчасову адміністрацію, спростовуються наступним.

З матеріалів справи також вбачається, що постановою правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно.

Таким чином, з моменту запровадження у ПАТ «Дельта Банк» тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволення вимог вкладників та інших кредиторів ПАТ «Дельта Банк» здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про банки та банківську діяльність в Україні» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що регулює дані правовідносини.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

У п. 6 ст. 2 цього Закону визначено, що ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом у розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами 200 000 грн., встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Згідно з ч. 5 п. 1 ст. 36 зазначеного Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Таким чином, посилання апелянта не те, що у зв'язку із прийняттям рішення про введення в ПАТ «Дельта Банк» тимчасової адміністрації вимоги позивача, який є вкладником банку, про стягнення суми банківських вкладів та процентів за ними не можуть бути задоволенні в силу вищевказаних норм Закону є безпідставними, оскільки, предметом даного спору є повернення коштів за вкладом, а в силу вимог п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, на яку посилався апелянт не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відмова банку у поверненні грошових коштів з банківського вкладу ОСОБА_1 суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. ст. 1058, 1060 ЦК України та умовам укладеного між сторонами договору.

Ото ж, рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норам матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: