Справа №2-а-224/09

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2009 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Ковтуненко В.О.,

при секретарі Харченко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради про стягнення недоотриманих коштів до 5-го Травня за 2007 та 2008 роки,

В С Т А Н О В И В:

20 січня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради про стягнення недотриманих коштів до 5-го Травня за 2007 - 2008 роки у сумі 5594 гривень. В обґрунтування заявлених вимог вказував на те, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, має ІІІ групу інвалідності, захворювання пов’язане в виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно до ст.ст. 4 та 7 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту” є ветераном та інвалідом війни та на підставі ст. 13 цього Закону має право на одержання щорічно разової допомоги до 5 травня у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Оскільки розмір мінімальної пенсії за віком станом на 2007 рік становив 410 гривень, за 2007 рік йому повинно бути виплачено 2870 гривень, але в зв’язку з тим, що в 2007 року він отримав 300 гривень, сума доплати складає 2570 гривень; станом на 2008 рік становив 482 гривень, у 2008 році йому повинно бути виплачено 3374 гривень, але в зв’язку з тим, що в 2008 року він отримав 350 гривень, сума доплати складає 3024 гривень. Вказана виплата відповідачем здійснювалися у розмірах, встановлених на підставі Законів України „Про державний бюджет України” на 2007 - 2008 роки відповідно, однак, відповідним рішенням Конституційного Суду України ці положення визнавалися незаконними.

Відповідач відмовився у добровільному порядку здійснити перерахунок, тому він змушений звертатися до суду для захисту своїх конституційних прав. Просить стягнути з ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого районунедоотриману щорічну допомогу до 5 травня за 2007 - 2008 роки в сумі 5594 гривень.

Позивач у судове засідання не з’явився, проте надав суду письмову заяву із проханням розглянути справу у його відсутності, наполягав на задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольськоїміської ради надала суду письмову заяву з проханням розглянути справу у відсутності представника відповідача. Крім того надала суду письмові заперечення. В обґрунтування своїх заперечень вказувала на те,що ОСОБА_1 є ветераном та інвалідом війни 3 групи та користується пільгами, передбаченими ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що разову грошову допомогу до 5 травня потрібно розрахувати з розміру прожиткового мінімуму суперечать нормам діючого законодавства, так як у відповідності з положеннями ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, цей розмір застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до цього Закону.

Статтею 17 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, при чому у відповідності з положеннями ст. 17-1 вказаного закону органи праці та соціального захисту населення як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня здійснюють тільки виплату у розмірах, встановлених законодавством. Відповідно із Законами про державний бюджет на 2007 – 2008 роки була встановлена сума щорічної разової грошової допомоги інвалідам 3 групи у розмірі 300 гривень, 350 гривень відповідно. Вказані суми позивачеві були сплачені у 2007 - 2008 роках.

У зв’язку з прийняттям рішення Конституційного суду України від 09 липня 2007 року про визнання неконституційними положень ст. 29 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року щодо неконституційності положень п.20 розділу П Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” вважає, що проведення виплат допомоги до 5 травня 2007 року та до 5 травня 2008 року в іншому розмірі можливо лише у разі законодавчого врегулювання цього питання та збільшенням видаткової частини Державного бюджету, за рахунок яких будуть здійснюватися ці видатки. Тим більш, виплати позивачеві були проведені в період дії даних положень.

Таким чином, позивачу виплата разової грошової допомоги до 5 травня у 2007 та 2008 роках була здійснена у розмірах, передбачених Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік”, управління праці та соціального захисту населення діяло в межах повноважень відповідно до положень діючого законодавства.

Крім того, представник відповідача вказувала на те, що позивачем пропущено встановлений ст. 99 КАС України річний строк для звернення до суду за захистом прав за період 2007-2008 років. Просила у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ветераном війни, визнаний інвалідом 3 групи, безстроково, через захворювання, пов’язане з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до положень ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлений річний строк. Проте, для окремих випадків законом може бути встановлений інший строк на звернення до суду. Так, відповідно до п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не розповсюджується на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я.

Суд вважає, що доводи представника відповідача щодо пропуску строку позовної давності для звернення до суду є безпідставними, оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення недоотриманих компенсаційних виплат у зв’язку із ушкодженням здоров’я.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року. Розділом Ш цього Закону визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту, ч.5 ст.13 якого передбачає пільги інвалідам війни та прирівняним до них особам (ст. 7 Закону).

Згідно з положеннями ч.5 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам 1 групи – десять мінімальних пенсій за віком; 2 групи – вісім мінімальних пенсій за віком; 3 групи – сім мінімальних пенсій за віком.

Позивачеві, як інваліду 3 групи виплачено щорічну допомогу відповідно до бюджетного законодавства у 2007 році – 300 гривень та у 2008 році – 350 гривень, що не заперечується сторонами.

Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік” була зупинена дія положень ч.5 ст.ст. 12 та 13, ст.ст. 14 та 15 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги, встановлені розміри виплат, зокрема, разова допомога до 5 травня для інвалідів 3 групи визначена у розмірі 300 гривен. Вказану суму позивач ОСОБА_1 отримав у квітні 2007 року.

Разом з тим, п. 1 рішення Конституційного Суду України № 6-рп2007 року від 9 липня 2007 року у справі № 1-29\2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, у тому числі і положення п.13 ст.71, яким було зупинено на 2007 рік дію ч. 5 ст.ст. 12 та 13, ст.ст. 14 та 15 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.

Конституційний Суд України (рішення № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007) відзначив, що положеннями Закону України „Про Державний бюджет України” не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Проте, пунктом 20 розділу П Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року, законодавцем в супереч зазначеним правовим позиціям були внесені зміни до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Так, відповідно до ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Постановою Кабінету Міністрів України № 183 від 12 березня 2008 року «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги здійснюється. Зокрема, інвалідам 3 групи у розмірі 400 гривен.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік”, у тому числі і положення п. 20 розділу П, яким були внесені зміни до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Пунктом 6 рішення встановлено, що Рішення Конституційного Суду України по цій справі має преюдиціальне значення для судів загальною юрисдикції при розгляді позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” визнаних неконституційними.

Відповідно до принципу верховенства права та законності суд, при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави. Крім того, як роз’яснено постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 01 листопада 1996 року „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України), підлягають оцінці на відповідність як Конституції України так і Закону.

У рішенні від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що „рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтвердження з боку будь-яких органів державної влади. Обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (ч.2 ст. 150)”.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, відповідно до ст. 17 здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. Згідно ст. 17-1 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2004 року № 177 „Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у розмірах, встановлених законом про державний бюджет на відповідний рік, і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення.

Враховуюче зазначене, суд приходить до висновку, що виплата щорічної разової допомоги до 5 травня 2007 року, здійснена відповідачем у розмірі 300 гривень, передбаченому Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, та виплата щорічної разової допомоги до 5 травня 2008 року, здійснена відповідачем у розмірі 350 гривень, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України № 183 від 12 березня 2008 року, є такими, що порушують норми спеціального закону.

Даний висновок зроблено судом також з урахуванням рішення Європейського Суду з прав людини у справі „Кечко проти України”, а саме з урахуванням зауважень Суду, якими визначено, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. У цьому ж рішенні Суд вказує, що не можуть прийматися аргументи Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (рішення у справі „Бурдов проти Росії”, № 59498/00).

Рішення Конституційного Суду України № 6-рп2007 року у справі № 1-29\2007 про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, прийнято 09 липня 2007 року.

За таких підстав, позовні вимоги щодо стягнення недоотриманої разової грошової допомоги за 2007 та 2008 роки підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача на користь ОСОБА_1 грошових сум згідно наступного розрахунку.

Відповідно до положень ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком встановлявся у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України „Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 року № 966-14, а також Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гаранті” від 5 жовтня 2000 року за № 2017-111, згідно з положеннями яких прожитковий мінімум використовується для визначення у тому числі мінімального розміру пенсії за віком.

При таких обставинах, у позивача ОСОБА_1, як учасника бойових дій – інваліда ІІІ групи, є право на отримання за 2007 та 2008 роки разової грошової допомоги у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Сума прожиткового мінімуму на 2007 рік на одну особу, яка втратила працездатність, в розрахунку на місяць встановлена Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” з 01 квітня 2007 року в розмірі 406 гривень. При цьому ст. 62 вказаного Закону встановлено, що для визначення мінімальної пенсії за віком відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 ч. 1 цієї статті, збільшений на 1%. Отже, мінімальний розмір пенсії за віком станом на 1 квітня 2007 року складав 410,06 гривен. Розмір щорічної грошової допомоги до 5 травня 2007 року, який повинен бути сплачений позивачеві, становить 2870 гривень 42 копійки (410,06 х 7), фактично виплачено 300 гривень.

Розмір недоплати за 2007 рік, який підлягає стягненню, складає 2570 гривень 42 копійки.

Відповідно до ст. 58 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” розмір мінімальної пенсії за віком з 01.04.2008р. становить 481 гривню. Розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік, який повинен бути виплачений позивачеві складає 3367 гривень (481 х 7), фактично було виплачено 350 гривень.

Розмір недоплати за 2008 рік, який підлягає стягненню, складає 3017 гривен.

Таким чином, недоплата за 2007-2008 роки складає 5587 гривен 42 копійки.

Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у
відповідності до ст.88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь
держави.

На підставі Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Законів України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, „Про Державний бюджет України на 2008 рік”, “Про прожитковий мінімум”, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 88, 159, 160, 116, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району міста Маріуполя про визнання неправомірною відмову у виплаті одноразової допомоги у розмірах, встановлених законом та про стягнення недотриманих коштів до 5-го Травня за 2004 – 2008 роки задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недотриману суму щорічної грошової допомоги до 5-го травня за 2007 рік у розмірі 2570 гривень 42 копійок, до 5-го травня 2008 року у розмірі 3017 гривень, а всього 5587 гривень 42 копійок за рахунок коштів Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

Суддя