Справа № 344/9160/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1241/2015

Категорія 51

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.

суддів: Горблянського Я.Д., Матківського Р.Й.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання батьківства та зобов’язання вчинити дії ,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що від спільного проживання з відповідачкою, 04.10.2009 року у них народилася дитина: син ОСОБА_5, однак відповідач у свідоцтві про народження дитини вказала своє прізвище та на його прохання подати спільну заяву до органу РАЦСу про походження дитини відмовляється. Просив визнати його батьком дитини, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов’язати відділ державної РАЦС Івано-Франківського МУЮ внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_6

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2015 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_6, народженого ОСОБА_4 Зобов’язано відділ державної РАЦС Івано-Франківського МУЮ внести зміни в актовий запис про народження ОСОБА_6 №2252 від 22.10.2009 року, складеного відділом державної РАЦС Івано-Франківського МУЮ та записати батьком дитини ОСОБА_6 – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянином України».

На дане рішення ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що позивач, заявивши до неї позовну вимогу про зобов’язання відділу державної РАЦС Івано-Франківського МУЮ вчинити певні реєстраційні дії не залучив даний орган в якості відповідача, оскільки саме до них заявлена така вимога. Суд зобов’язав сторону, яка не була учасником судового процесу вчинити певні процесуальні дії, не залучивши її як сторону в даній справі.

Крім того вказала, що з 2000року вони з позивачем дружили, однак однією сім’єю не проживали, спільного господарства не вели. Після народження у 2009 році сина ОСОБА_5, вона дала дитині своє прізвище, оскільки позивач під час вагітності не цікавився станом її здоров’я і було очевидним, що батько дитини не буде цікавитися і дитиною. Проте, у заяві до суду вона повідомила, що ніколи не ставила під сумнів батьківство позивача і по батькові дитина записана Андрійович.

Вважає, що реєстрація народження її сина ОСОБА_6 відбулася у відповідності до ст. 135 СК України і підстав для внесення змін у свідоцтво про народження дитини немає.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції апелянт просить скасувати та ухвалити нове яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Апелянт в судове засідання не з’явилася, хоча належним чином повідомлена про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи. Подала в суд заяву про розгляд справи у її відсутності.

Позивач та його представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнали та заперечили проти їх задоволення, просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, позивачка та відповідач підтримували стосунки, зустрічалися у період з червня 2000 року по вересень 2010 року.

22.10.2009 року відповідачка народила сина ОСОБА_6, що підтверджується копією актового запису про народження №2252, виданим відділом державної РАЦС Івано-Франківського МУЮ. Відповідно до статті 135 СК України, запис про батька дитини зроблений за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по-батькові дитини записано зі слів матері – ОСОБА_4

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка у своїй заяві не заперечує, що позивач є батьком дитини, доказів на спростування фактів, викладених у позовній заяві не надала.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Згідно ст. 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що за клопотанням позивача, ухвалою Івано-Франківського міського суду від 20.11.2014 року у справі призначено судово-біологічну (судово-генетичну) експертизу, з використанням ДНК, з метою визначення біологічного батьківства ОСОБА_2, відносно ОСОБА_6, 04.10.2009р.н.

Згідно довідок ОСОБА_7, позивач прибував на відбір крові для проведення дослідження, а відповідачка з дитиною на призначений для відбору час не з’являлася (а.с.37, 73).

У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 146 ЦПК України може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (незалежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Якщо відповідач у такій справі ухиляється від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід.

Ухвалою від 23.12.2014 року ОСОБА_4 піддано приводу через органи внутрішніх справ для доставки з дитиною протягом одного місяця в ОСОБА_7.

Згідно відповіді УМВС в Івано-Франківській області від 05.03.2015 року №14/703, виконати привід ОСОБА_4 не представилось можливим через те, що остання із дитиною за адресою вул. Кармелюка, 2/82 м. Івано-Франківськ не проживають, а зі слів її матері тимчасово перебувають на лікуванні за межами України.

Відповідно до ст. 146 ч. 1 ЦПК України, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3 роз'яснено, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

На підставі викладеного суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про під ставність та обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач свідомо ухилялася від участі у експертизі, призначеної ухвалою суду, не з'явившись до експертної установи у визначений день і час для відібрання зразка крові, про зміну свого місця перебування не повідомляла,а також у своїй заяві не заперечує, що позивач є батьком дитини.

Врахувавши, що проведення експертизи без відібрання у відповідача зразків крові для експертного дослідження є неможливим, а відповідач ухиляється від участі в експертизі, місцевий суд вірно визначив за можливе визнання факту батьківства ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_6 з урахуванням положень ст. 146 ч. 1 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 10 ч. 3 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 60 ч. 1, 2 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Всупереч вимог ст. 10 ч. 3, ст. 60 ч. 1, 2 ЦПК України, відповідач не надала суду доказів своїх заперечень та ухилилася від проведення судово-генетичної експертизи, а тому суд вірно застосував наслідки передбачені ст. 146 ч. 1 ЦПК України.

У своїй заяві від 23.04.2015 року, відповідач свою неявку до експертної установи пояснила тимчасовим перебуванням з дитиною за межами України. Крім того, вказала, що вона ніколи не ставила під сумнів батьківство позивача і по батькові дитина названа Андрійович, просила справу слухати у її відсутності.

Таким чином, фактичні обставини місцевим судом встановлені повно та об'єктивно, які підтверджуються матеріалами справи. Вказаним обставинам та наданим сторонами доказам судом першої інстанції надано належний правовий аналіз, що обґрунтовано відображено у мотивувальній частині судового рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213 - 215 ЦПК України та є законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують, а матеріали справи не дають підстав вважати, що суд при розгляді даної справи допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, які у відповідності до вимог ст. 309 ч.1 п.4 ЦПК України є підставами для скасування рішення.

За наведених обставин апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: Я.Д. Горблянський

ОСОБА_8