Справа № 2 –74 /2009 рік

                        РІШЕННЯ

                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    04 березня 2009 року                 м. Дніпродзержинськ

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: судді  Алькової С.М., при  секретарі Золотих Л.Н., за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,  представника  відповідача ОСОБА_3

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Відкритого  акціонерного  товариства  Комерційного банку «Хрещатик» в особі Київської регіональної філії до ОСОБА_2    про відшкодування збитків, завданих  порушенням  зобов’язання,

                        ВСТАНОВИВ :

    Відповідач та представник відповідача при судовому розгляді справи позов по суті та за обставинами справи не визнали.

    Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Хрещатик»  17 серпня 2007 року звернулося до суду з вищевказаним позовом,  посилаючись на те, що  30 березня 2001 року  між  КБ «Хрещатик», правонаступником  якого є  ВАТ КБ «Хрещатик», та ОСОБА_2 був укладений договір застави, посвідчений приватним нотаріусом  Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований  в реєстрі № 1- 768. За умовами договору  відповідач з метою  забезпечення  зобов’язань  ОСОБА_5 по кредитному договору № 291/ФГ/01 від 30 березня 2001 року та зобов’язань  ОСОБА_6 по кредитному договору № 280/ФГ від  13 березня  2001 року  передав у заставу  банку два трактори  МТЗ-82, 1997 року випуску, оціночною вартістю  79821,00 грн.  06 лютого 2002 року  відповідач  ОСОБА_2 в порушення  умов договору застави  без письмової згоди Банку продав заставлені трактори  ЗАТ «Агротон». 27 лютого 2002 року  Банк звернувся з позовом до ОСОБА_2 та  ЗАТ «Агротон» про визнання  недійними  укладених між  ними договорів  купівлі-продажу тракторів від 06 лютого 2002 року. Рішенням Канівського міського суду Черкаської області від 10 вересня 2002 року  № 2-417  вищевказані  договори купівлі-продажу тракторів  визнані недійсними, як такі, що не відповідають  вимогам закону та укладені внаслідок обману. При примусовому  виконанні  рішення  суду ВДВС Куп’янського  МУЮ було встановлено, що повернення тракторів  згідно рішення суду  за попереднім місцем знаходження  та скасування їх реєстрації за ЗАТ «Агротон» є неможливим, оскільки трактори  були зняті  ЗАТ «Агротон» з обліку та продані  СПД-ФО ОСОБА_7  Заборгованість за кредитним договором № 291/ФГ01 від 30 березня 2001 року, укладеним між  Банком та ОСОБА_5 становить 34747,27 грн., а за кредитним  договором № 280/ФГ/01  від 13 березня 2001 року, укладеним між  Банком та ОСОБА_6 становить 51251,08 грн. Задоволення  Банком своїх вимог за рахунок  стягнення з вищевказаних боржників грошових коштів є неможливим, оскільки у боржників відсутнє майно, на яке  може бути звернено стягнення.  Тому  позивач  просить стягнути з ОСОБА_2 на користь  ВАТ КБ «Хрещатик»  в особі Київської  регіональної філії заподіяні збитки в сумі 79821,00 грн., судовий збір в розмірі 798,21 грн. та витрати з інформаційно-технічного  забезпечення розгляду  справи  в сумі  30,00 грн., а всього 80649, 21 грн.

    У судовому засіданні представник   позивача  ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги по суті та за обставинами  справи у повному обсязі та  пояснив суду, що 30 березня 2001 року між КБ «Хрещатик», правонаступником якого є  ВАТ «КБ «Хрещатик», та відповідачем ОСОБА_2 був укладений  нотаріально посвідчений   договір застави, згідно з умовами якого в заставу банку  відповідачем було передано два трактори, оціночною вартістю  79821 грн. Предметом застави було забезпечення виконання зобов’язань  ОСОБА_6, що виникло на підставі  кредитного договору  № 280/ФГ від 13 березня 2001 року, та  ОСОБА_5, що виникло на підставі  кредитного договору № 291/ФГ від 30 березня 2001 року. В зв’язку з невиконанням  зобов’язань  за кредитними договорами  ОСОБА_6 та ОСОБА_5  у банка виникла необхідність  звернути стягнення на предмет застави. Але  звернути стягнення на предмет застави не представилося  можливим в зв’язку з тим, що 06 лютого 2002 року відповідач в порушення  ст. 17 закону України «Про заставу», умов  п. 6 договору застави  продав заставлені трактори  ЗАТ «Агротон», тому  за позовом  Банку  рішенням Канівського  міського суду Черкаської області  договори купівлі-продажу тракторів  були визнані недійсними як такі, що не відповідають  вимогам закону та укладені внаслідок  обману зі сторони відповідача, трактори підлягали  поверненню за попереднім  місцем знаходження, реєстрація їх  за ЗАТ «Агротон»  мала бути скасована.  Вважає, що  обставини  протиправності   за умисності дій ОСОБА_2, його винуватості  у порушенні  зобов’язання забезпечити  заставленим майном виконання зобов’язань за кредитними договорами, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало    чинності. Відповідно  до ч. 3 ст. 61 ЦПК України  такі обставини  не доказуються при розгляді  інших справ, у яких бере участь особа, щодо якої встановлені ці обставини.  При примусовому виконанні  рішення суду  ВДВС  Куп’янського  МУЮ було встановлено, що повернення  тракторів згідно рішення суду  неможливо, так як трактори зняті ЗАТ «Агротон» з обліку та продані СПД ФО ОСОБА_7 20 квітня 2002 року – до ухвалення рішення  суду, що підтверджується актом державного виконавця від 19 лютого  2003 року.  Тому  Банк  втратив  можливість звернення стягнення на заставлене майно,  і Банку завдані збитки  протиправними діями відповідача ОСОБА_2  Зобов’язання ОСОБА_6, що вникло на підставі  кредитного договору в сумі 51251,08 грн. та ОСОБА_5, що виникло на підставі  кредитного договору в сумі 34 747,27 грн., до цього  часу  не виконано, що підтверджується  повідомленням  ДВС Святошинського  ПУЮ м. Києва від 15.10. 2008 року та повідомленням  ДВС Дніпровського РУЮ  м. Києва від 22.10.2008 року. Таким чином, вважає, що Банк  має  єдину можливість  відшкодувати збитки – шляхом  стягнення з відповідача вищевказаних сум.  Також вважає, що   ст.. 181 ЦК України (1963 р.) встановлювала, що застава виникає в силу договору  чи закону; відносини застави  регулюються законом  України «Про заставу», і договором застави  від 30 березня 2001 року (пункт 13) встановлювалося, що дія договору  може бути припинена в разі  виконання  боржниками  зобов’язань за  кредитними договорами, а також в інших випадках, передбачених законодавством, крім  цього, згідно  ст.. 56 Закону України «Про заставу»  умови договору застави зберігають силу на весь строк його дії. У свою чергу відповідач не надав суду доказів на  підтвердження припинення договору  застави,  і тому  цей позов, що заявлений   по відповідача,  підлягає  задоволенню у повному  обсязі, так як  поданий Банком  в період  дії договору застави.

    У судовому засіданні  відповідач позов по суті  та за обставинами   справи не визнав, пояснив суду, що позивач пропустив строк для  захисту свого права, і тому просить  у позові  Банку відмовити.

    Представник  відповідача – ОСОБА_3 у судовому  засіданні  позов  по суті та за обставинами справи  не визнала та суду пояснила, що загальний строк  для захисту права за позовом особи, право якої порушено встановлюється  у три роки.  Відповідно до ст.  76 ЦК України (1963 року)  та ст. 261 ЦК України (2004 р.) перебіг позовної давності  починається   від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися   про порушення свого  права або  про особу, що його порушила.  На момент правовідносин, що  виникли між позивачем, ОСОБА_6, ОСОБА_5  та відповідачем ОСОБА_2 застосовувалися  норми ст. 71 ЦК України (1963 р.), яка теж встановлювала  загальний строк для захисту  права за позовом особи, право якої порушено - три роки.  Вважає, що  перебіг строку позовної давності  для позову Банку про звернення стягнення на предмет застави  почалося з наступного для після настання  строку виконання  зобов’язання  щодо  повернення кредиту, а саме  з 13 березня  2002 року. Відповідно до ст.. 192  УК України (1963 р.) у разі невиконання  зобов’язання  боржник  та поручитель  відповідають  перед банком  як солідарні боржники, якщо інше не встановлено  договором поруки, а це означає, що  позичальник  кредиту та поручитель  несуть перед Банком відповідальність  за правилами, встановленим ст.. ст.. 174, 175  ЦК України (1963р.). Крім цього, порука припиняється, якщо кредитор протягом  трьох місяців  від дня  настання строку  виконання основного зобов’язання не  пред’явить  вимоги  до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений   моментом  пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор  не пред’явить позов  до поручителя протягом одного  року від дня  укладення договору поруки.  Зауважила, що позов   Банком було подано до суду  лише  09 серпня 2007 року, а значить  після спливу позовної давності, а  згідно ст. 267 ЦПК  України (2004 р.), сплив  позовної давності про застосування  якої  заявлено стороною у спорі, є  підставою для відмови у позові. Тому просить у задоволенні позовних вимог  ВАТ  КБ «Хрещатик»  в особі  Київської філії  про стягнення  з ОСОБА_8  суми заподіяних збитків в розмірі  79821 грн.  та судових  витрат  відмовити.

Вислухав представника  позивача,  відповідача та   його представника, дослідивши матеріли  цивільної справи,  суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних  підстав.

Судом   було встановлено, що  дійсно 30 березня 2001  року   між  КБ «Хрещатик», правонаступником  якого є  ВАТ КБ «Хрещатик», та ОСОБА_2 був укладений договір застави, посвідчений приватним нотаріусом  Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований  в реєстрі № 1- 768 ( а.с. 8 т.1) з метою  забезпечення  виконання зобов’язань  ОСОБА_5 по кредитному договору № 291/ФГ/01 від 30 березня 2001 року (а.с. 14 -15 т.1) та зобов’язань  ОСОБА_6 по кредитному договору № 280/ФГ від  13 березня  2001 року (а.с.  12- 13 т.1).  Відповідно до договору  застави  ОСОБА_2   передав у заставу  банку два трактори  МТЗ-82, 1997 року випуску, оціночною вартістю  79821,00 грн.

Відповідно до ст.  151  ЦК України  в силу зобов’язання  одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи  (кредитора)  певну  дію, а саме передати майно, виконати  роботу, сплатити  грошові кошти та інше або утриматися від  певної дії, а кредитор  має право вимагати  від боржника виконання  його  обов’язку.

Згідно із ст. 3 закону України «Про заставу» заставою може бути забезпечена дійсна вимога, і застава   має  похідний характер  від забезпеченого нею  зобов’язання.  Із змісту  вищевказаних норм вбачається, що, якщо  забезпечене заставою зобов’язання  ще не виникло, право застави також  не виникає,  не зважаючи  на укладення  договору застави.  Оскільки дійсною може вважатися  лише вимога, що реально існує, за кредитними договорами право застави  виникає лише після фактичного одержання  суми  кредитних коштів  боржниками   ОСОБА_5  та ОСОБА_6.

Але представник позивача  не надав суду  ніяких доказів отримання ОСОБА_5 та ОСОБА_6  кредитних коштів, а лише  посилається на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.02.2004 року та на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27.04. 2004 року, які підтверджують заборгованість боржників за зазначеними кредитними договорами, що  не дало  змогу суду  з’ясувати  обставини, пов’язані з існування  забезпечуваного  заставою  зобов’язань  боржників.

Судом також встановлено, що  вищевказані  правовідносини  відбувалися  у 2001 році.  Відповідно до ст.. 71 ЦК України (1963 р.), яка діяла на  момент  існування правовідносин за: кредитним договором №280/ФГ/01 від 13.03.2001 року, укладеним між  КБ «Хрещатик» та ОСОБА_6 про надання споживчого кредиту  терміном  з 13.03.2001 року до 12.03.2002 року; кредитним договором № 291/ФГ/01 від 30 березня 2001 року, укладеним між КБ «Хрещатик» та ОСОБА_5 про надання споживчого кредиту терміном  з 30 березня 2001 року до 12 березня 2002 року, та договором застави, укладеного 30 березня 2001 року між  КБ «Хрещатик» та відповідачем ОСОБА_2, та ст. 257 ЦК України (2004 р.) -  загальний строк для захисту  права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється  в три роки.

Відповідно до ст.76  УК України (1963 р.) та ст. 261 ЦК України (2004 р.)  перебіг позовної давності  починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися  про порушення свого права або про особу, що його порушила.

 Враховуючі  рішення Святошинського районного суду м. Києва

від 03 лютого  2004 року ( а.с. 21 т.1) та рішення  Дніпровського районного  суду  м. Києва від 27  квітня 2004 року, на підставі якого  лише  01 вересня  2005 року був виданий виконавчий лист про стягнення  з ОСОБА_6 суми заборгованості за кредитним договором  в сумі 50743,64 грн.  на користь   ВАТ  КБ «Хрещатик», які пред’явлені позивачем, як доказ на підтвердження позову (а.с. 22 т.1), та враховуючі,  що позивачем не надані  належні докази на підтвердження факту неможливості виконання  вищезазначених рішень судів шляхом стягнення  з ОСОБА_5 та ОСОБА_6  грошових  коштів в зв’язку з відсутністю  у боржників  майна, на яке  може бути накладено стягнення,  право банку  на подання  позову до ОСОБА_2, як  заставодавця,  виникло  27 квітня 2004 року та почався перебіг  позовної давності  до 27 квітня  2007 року.

    Відповідно до роз’яснень  Вищого Арбітражного суду № 02-5/706 від 06.10.1994 року (зі змінами) «Про  деякі питання практики вирішення  спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням  кредитних  договорів» : «Заставодержатель  набуває  право звернення  стягнення на предмет застави  у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде  виконано, якщо інше не передбачене договором.  Таким чином,  відповідно  до ст. 76 ЦК України ( 1963 р.) перебіг строку позовної давності  для позову про звернення стягнення  на предмет  застави  починається  з наступного дня після  настання  строку виконання  зобов’язання щодо повернення кредиту.

    Відповідно до ст.. 192 ЦК України (1963 р.) у разі  невиконання  зобов’язання  боржник та поручитель  відповідають  перед банком , як солідарні боржники, якщо інше не встановлено  договором поруки. Тому, якщо  іншого не встановлено договором поруки (а.с. 8 – договір застави т.1), позичальник кредиту та поручитель  несуть перед  банком  відповідальність за правилами, встановленими ст. ст.  174 та 175  ЦК України (1963 р.). Відповідно до вимог ч.2 ст. 194  ЦК України (1963 р.) порука припиняється, якщо кредитор  протягом  трьох місяців від дня  настання строку виконання  основного зобов’язання не пред’явить вимоги  до поручителя.  Якщо строк основного зобов’язання  не встановлений або встановлений моментом  пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову  до поручителя  протягом  одного  року від  дня  укладення договору поруки.

    Таким чином, право позивача на пред’явлення вимоги до ОСОБА_2, як до поручителя, виникло  у Банку з 13 березня 2002 року ( п.п. 1.1.  кредитних договорів – а.с.12- 16 т.1), тобто після  закінчення дії   кредитних договорів.

    Але позов  Банком  до ОСОБА_2 був пред’явлений  до суду лише  09 серпня 2007 року  ( а.с. 2 – т.1), тобто після спливу строку позовної давності.

    Відповідно до ст.. 267  ЦК України (2004 р.)  позовна давність застосовується  судом  лише за заявою сторони у спорі, зробленою до  ухвалення рішення у справі. Підставою для відмови у позові  є  сплив позовної давності, про застосування  якої було заявлено стороною у спорі, що встановлено  ч. 4 ст.267 ЦК України (2004 р.).

В зв’язку з тим, що відповідач ОСОБА_2  заявив  про застосування позовної  давності  за позовом Відкритого  акціонерного  товариства  Комерційного банку «Хрещатик» до ОСОБА_8 про відшкодування збитків, завданих  порушенням  зобов’язання, суд вважає  за необхідне  у  задоволенні  позову  позивачу відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 88  ЦПК України, ст. ст. 71, 76, 151, 174, 175, 192, 194 ЦК України (1963 р.), ст. ст. 257, 261,  267 ЦК України (2004 р.),

                        ВИРІШИВ:

У задоволенні  позову  Відкритому акціонерному товариству  Комерційному банку «Хрещатик»  в особі  Київської регіональної філії до ОСОБА_2 про  відшкодування збитків, завданих порушенням  зобов’язання, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 – денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України   без  попереднього подання заяви про  апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений  для подання заяви про апеляційне  оскарження.

        Суддя:                             С.М. Алькова