АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/7146/2015 Головуючий в 1 інстанції - Коробенко С.В.

Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Кабанченко О.А., Болотова Є.В.

при секретарі Гарматюк О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 січня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач в листопаді 2014 року звернувся до суду з даним позовом, в якому просив розірвати шлюб, зареєстрований з відповідачем 05.11.2010 року актовий запис № 1483.

Позовну заяву обґрунтовував тим, що 05.11.2010 року між сторонами укладено шлюб, від якого сторони мають сина ОСОБА_3 2011 року. Протягом останніх трьох років стосунки погіршились, що призвело до припинення шлюбних відносин. На момент подачі позову ведення спільного господарства та сумісне проживання припинено, а тому позивач просив шлюб розірвати.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21.01.2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 05 листопада 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського РУЮ у м. Києві за актовим записом № 1483 - розірвано.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та закрити провадження в даній справі.

В скарзі посилався не те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також при недоведеності тих обставин, які суд вважав встановленими. Суд формально підійшов до вирішення спору без врахування інтересів малолітньої дитини, не повно з'ясував обставини справи. Судом не було дотримано норми ч. 1 ст. 111 СК України ч. 5 ст. 191 ЦПК України, не було забезпечено участь сторін у судовому засіданні та не вжито заходів для примирення сторін всупереч роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 10 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Зазначив також , що судом порушенні норми ст.ст. 209, 210, п. 1 ст. 225 ЦПК України, оскільки судом не винесено ухвалу про заочний розгляд справи. Крім того, вказував на те, що останнім часом між сторонами була досягнута згода та відбулося примирення. Позивач помилково на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи у його відсутності замість заяви про відмову від позову.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явились повторно, про розгляд справи повідомлені.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом положень ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 3,4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно до ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у т.ч. за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебувають у шлюбі з 05.11.2010 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського РУЮ у м. Києві, (а.с. 7).

Від шлюбу мають малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

Задовольняючи позов , суд вважав встановленим, що сторони не підтримують шлюбно-сімейних стосунків та проживають окремо, збереження шлюбу і примирення між ними не можливе.

Разом з тим вказані обставини, які суд вважав встановленими є недоведеними.

Справу суд розглянув без участі сторін.

Суду не надавались будь-які докази на підтвердження факту припинення шлюбних стосунків між сторонами та неможливості їх примирення.

Навіть в тексті самої позовної заяви позивач не зазначає з якого конкретно часу стосунки між подружжям припинились і вони стали проживати окремо, а тому у суду були відсутні підстави для висновку, про те, що припинення шлюбних стосунків сторін має усталений характер, та для висновку про неможливість збереження сім'ї.

До апеляційного суду сторони також двічі не з'явились, та не надали жодних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Таким чином, за недоведеності факту припинення сторонами шлюбних стосунків, а також, що збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін та їх неповнолітнього сина, та враховуючи зміст апеляційної скарги в якій сам позивач зазначає, що сторони досягли згоди, щодо примирення, колегія приходить до висновку, що підстави передбачені законом для розірвання шлюбу в судовому порядку є недоведеними, а тому позов не може бути задоволений.

За таких обставини, враховуючи недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими та приписи ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 січня 2015 року, скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: