Справа № 22-11131 Головуючий у 1 інстанції Рогова Т.Д.
Категорія 33 Доповідач Санікова О.С.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
судців Санікової О.С, Бабенка П.М.
при секретарі Личкатій В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 7 вересня 2006 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим будинком і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності у спільно нажитому майні одного із подружжя та визнання права власності на дане майно,-
встановив:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 7 вересня 2006 року, яким позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим будинком та визначення порядку користування будівлею та земельною ділянкою і позовні вимога ОСОБА_1 про припинення права власності у спільно нажитому майні одного із подружжя та визнання права власності на дане майно задоволені частково: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку, розташованому по вул. Боровського в м.Дружківка, у задоволенні іншої частини позову відмовлено. Встановлено наступний порядок користування будинком, розташованим по АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1: ОСОБА_2. залишено у користування кімната 1-5 площею 10,5 кв.м, ОСОБА_1 залишено у користування кімнати І-3 площею 13,6 кв.м і 1-4 площею 6,9 кв.м. Веранда площею 6,9 кв.м, коридор 1-1 площею 6,2 кв.м, кімната 1-2 площею 8,8 кв.м, кухня, ванна, а також підсобні будівлі залишені у загальному користуванні сторін. В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_2. відмовлено. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні будинком, підсобними будівлями, земельною ділянкою, які розташовані по АДРЕСА_1, а також передати ОСОБА_2. ключі від замків на дверях будинку і підсобних будівель. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2. судові витрати у сумі 200 грн., - та змінити його, визнавши ОСОБА_2 таким, що втратив право на поділ майна після розірвання шлюбу, та визнати за нею право на весь будинок №31 та присадибні будівлі.
В обгрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, необгрунтованність і незаконність, оскільки судом не враховано, що після розірвання шлюбу у 1996 році ними за усною домовленістю розділено майно, за якою їй та дітям залишається весь спірний будинок, який придбаний в період шлюбу, а ОСОБА_2 залишається інше майно і він не буде претендувати на будинок, оскільки добровільно пішов проживати до іншої жінки і з того часу не виявляв бажання повернутися жити у будинок і тільки у 2000 році почав звертатись до неї, вимагаючи виділити йому у користування одну кімнату; судом не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та фактам відмови надати частку у будинку, не визнання з її боку за колишнім чоловіком права на будинок чи його частку; суд застосував ст.ст. 347, 348, 358 ЦК України, які не підлягають застосуванню у даних правовідносинах і не застосував ч.2 ст.72 СК України.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 і її представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованним.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 5 червня 1976 року. Шлюб розірваний 8 лютого 1996 року.
Під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу сторони придбали будинок, розташований АДРЕСА_1, тому є спільною сумісною власністю подружжя.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідно до ст. 70 СК України ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають право власності на 1/2 частину будинку, тому за ОСОБА_2. необхідно визнати право власності на 1/2 частину спірного будинку.
Суд дійшов також висновку про необхідність відмови ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог до ОСОБА_2 про припинення ним права власності на будинок, оскільки такі вимоги не грунтуються на вимогах ч.1 ст.347, ч.3 ст.348 ЦК України, а ОСОБА_2 не здійснено будь-яких дій, передбачених зазначеними нормами, які б свідчили про його відмову від права власності на будинок; згідно довідки БТІ м.Дружківки будинок по АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_2 Судом також встановлено, що ОСОБА_1на порушення ст. 358 ЦК України перешкоджає ОСОБА_2. користуватися часткою у спільному майні, тобто часткою будинка, оскільки поміняла замки у домі, від яких ОСОБА_2. ключів не має.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд дійшов висновку про необхідність виділити йому у користування кімнату 1-5 площею 10,5 кв.м у спірному будинку, оскільки вона є відокремленою, а дві інші кімнати суміжні.
Відмовляючи ОСОБА_2. в задоволенні його позовних вимог про надання йому у користування підсобної будівлі - гаража, суд виходив з того, що такі спори суду не підвідомчі.
Суд дійшов також висновку про те, що позовні вимоги про встановлення порядку користування підсобними будівлями, земельною ділянкою - це фактично позовні вимоги про розподіл будинку між сторонами, а такий позов сторонами на заявлявся.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 311 ч.1 п.5 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з . передачею справи на новий розгляд якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи вперше до суду з позовними вимогами звернувся ОСОБА_2 у травні 2006 року. Просив усунути перешкоди з боку ОСОБА_1 у користуванні ним • жилим будинком з усіма господарськими спорудами і земельною ділянкою та зобов'язати її не чинити перешкод у здійсненні права володіння та користування виділеними йому в натурі жилими та нежилими приміщеннями та які знаходяться у спільному користуванні..'
Встановити порядок користування приміщеннями будинку, прибудинковими спорудами і земельною ділянкою, згідно з. яким у спільному користуванні залишити веранду будинку площею 6,9 кв.м, загальну кімнату 1-1 площею 6,2 кв.м, ванну 1-6 площею 6,8 кв.м, кухню 1-7 площею 15,4 кв.м, а також уборну літер Г, душ літер Ж, все подвір'я з замощеннями та загороддю 1-2 на усій земельній ділянці та господарські споруди. Поділити земельну ділянку під садом загальною площею 226.9 кв.м на дві рівні частки і встановити порядок користування садом для кожного площею по 113.45 кв.м.
Проте при розгляді зазначених позовних вимог ОСОБА_2 суд, по-перше, вийшов за межі пред'явлених позовних вимог, визнавши за ним право власності на 1\2 частину будинку, в той час коли позивач таких позовних вимог не пред'являв; по-друге, судом не розглянути його позовні вимоги, викладені у п.п.2.2 і 2.3, в яких зазначено, що йому в натурі належать дві кімнати жилого будинку за № 1-2 площею 8,8 кв.м та за № Ь5 площею 10,5 кв.м, а також гараж; ОСОБА_1 в натурі належать дві кімнати жилого будинку за № 1-3 площею 13,6 кв.м та за № 1-4 площею 6,9 кв.м а також літня кухня площею 3,9 кв.м, сарай площею 2,0 кв.м та погреб.
Проте суд не уточнив у позивача його позовні вимоги в цій частині, що він мав на увазі: чи ставить він питання про розподіл зазначених жилих кімнат і інших господарських споруд, чи просить встановити порядок користування ними, чи щось інше.
У п.2.4 позовних вимог ОСОБА_2. просив поділити земельну ділянку на дві рівні частини і встановити порядок користування садом відповідно до судово-технічної та землевпорядної експертиз визначити порядок користування жилим будинком, прибудинковими спорудами та земельною ділянкою. Призначити судово-технічну експертизу на предмет можливості виділу в натурі кімнат будинку і розподілу земельної ділянки.
Проте в рішенні суд помилково зазначив, що ОСОБА_2. не заявляв позовних вимог про розподіл земельної ділянки; суд не обговорив питання про призначення судово-технічної експертизи, як просив позивач в своїй позовній заяві. Із зустрічним позовом до ОСОБА_2 ОСОБА_1 звернулась у серпні 2006 року. Просила припинити право власності позивача на будинок АДРЕСА_1 у зв'язку з його відмовою від належної йому частки у праві спільної сумісної власності на зазначений будинок. Проте судом не перевірено чи має право позивачка пред'являти такі позовні вимоги відповідно до ст.ст. 347, 348 ЦК України. ОСОБА_1 просила також визначити її одноосібним власником будинку АДРЕСА_1. Проте, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд не уточнив, які ж саме позовні вимоги вона заявляє: про розподіл будинку чи інші і в залежності від встановленого визначитись з питанням про проведення судово-технічної експертизи.
При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно у відповідності із вимогами ст.212 ЦПК України всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідити докази, уточнивши і розглянувши всі позовні вимоги як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1; результати оцінки доказів відобразити у рішенні, в якому навести мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч.1 п.5, 311 ч.1 п.5, 314 ч1 п.2, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 7 вересня 2006 року скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Судді: