КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
03.08.06 р. № 16/87-06
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Зеленіна Н.І.
Судді
Агрикова О.В.
Корсакова Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Холдингової компанії у формі відкритого акціонерного товариства “АвтоКрАЗ” на рішення господарського суду Полтавської області від 13.06.2006 року
у справі № 16/87-06 (суддя Тимощенко О. М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська гірничо-металургійна компанія –Харків”, м. Харків
до Холдингової компанії у формі відкритого акціонерного товариства “АвтоКрАЗ”, м. Кременчук
про стягнення 151 656 грн. 40 коп.
в с т а н о в и в:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська гірничо-металургійна компанія –Харків” (далі –позивач) звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Холдингової компанії у формі відкритого акціонерного товариства “АвтоКрАЗ” (далі –відповідач) про стягнення 151 656 грн. 40 коп., з яких: 123 711 грн. 89 коп. боргу за неоплату переданої продукції, 14 251 грн. 81 коп. пені за несвоєчасну оплату згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, 8 659 грн. 83 коп. 7 % штрафу за порушення строків виконання зобов’язань згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, 1 171 грн. 51 коп. 3 % річних та 3 861 грн. 36 коп. інфляційних згідно ст. 625 ЦК України.
До прийняття рішення у справі в порядку ч. 4 ст. 22 ГПК України ТОВ “Українська гірничо-металургійна компанія –Харків” заявило клопотання про зміну розміру позовних вимог (а. с. 119), а саме: просить стягнути з відповідача 140 494 грн. 98 коп., з яких 120 711 грн. 89 коп. боргу за неоплату переданої продукції (з урахуванням часткової оплати відповідачем 28.04.2006 р. у розмірі 3 000 грн.), 14 251 грн. 81 коп. пені за несвоєчасну оплату згідно ст. 231 ГК України, 1 669 грн. 92 коп. 3 % річних та 3 861 грн. 36 коп. інфляційних згідно ст. 625 ЦК України.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.06.2006 року у справі № 16/87-06 (а. с. 126) позов задоволено частково; стягнуто з Холдингової компанії у формі відкритого акціонерного товариства “АвтоКрАЗ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська гірничо-металургійна компанія –Харків” 126 243 грн. 17 коп. заборгованості, 1 262 грн. 43 коп. державного мита та 118 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Холдингова компанія у формі відкритого акціонерного товариства “АвтоКрАЗ” подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 13.06.2006 року в частині задоволення позовних вимог та повернути справу на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом при прийнятті рішення.
За апеляційною скаргою Холдингової компанії у формі відкритого акціонерного товариства “АвтоКрАЗ” на рішення господарського суду Полтавської області від 13.06.2006 року згідно ст. 98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 11.07.2006 року порушено апеляційне провадження у справі № 16/87-06.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська гірничо-металургійна компанія –Харків” згідно ст. 96 ГПК України надіслало відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечує повністю, просить залишити рішення господарського суду Полтавської області від 13.06.2006 року у справі № 16/87-06 без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
За розпорядженням Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.07.2006 року розгляд справи здійснено у складі колегії суддів: головуючий суддя Зеленіна Н. І., судді Агрикова О. В., Корсакова Г. В.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просить скасувати рішення місцевого господарського суду та повернути справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню як необґрунтована, а рішення залишається без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, протягом 2005 –2006 років позивач на підставі гарантійних листів відповідача № 1699-51/50 від 16.12.2005 року на суму 134 830 грн. 49 коп. та № 1610-5150 від 21.12.2005 року на суму 17 713 грн.(а. с. 81-82) передав відповідачу продукцію на загальну суму 609 327 грн. 76 коп., що підтверджується копіями видаткових накладних та копіями довіреностей (а. с. 7-76).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Приймаючи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що сторони домовились співпрацювати на підставі гарантійних листів № 1699-51/50 від 16.12.2005 року на суму 134 830 грн. 49 коп. та № 1610-5150 від 21.12.2005 року на суму 17 713 грн., видаткових накладних та довіреностей.
За своєю правовою природою відносини, які виникли між позивачем та відповідачем є правовідносинами поставки, які врегульовані нормами глави 54 ЦК України (параграф 1, 3) та параграфу 1 глави 30 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Факт виконання позивачем зобов’язань щодо передачі продукції підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товару, виданими самим відповідачем (а. с. 7-76).
Відповідач в свою чергу оплатив отриману продукцію частково в розмірі 490 615 грн. 87 коп. Решту суми відповідач не сплатив, в результаті чого за ним утворився борг у розмірі 123 711 грн. 89 коп., що, зокрема, підтверджується і актом звірки заборгованості, який скріплений печатками та підписами обох сторін (а. с. 125).
Після порушення провадження у справі № 16/87-06, 28.04.2006 року відповідач платіжним дорученням № 4993 від 28.04.2006 року перерахував позивачу 3 000 грн.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов’язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню залишок основного боргу за передану продукцію в сумі 120 711 грн. 89 коп.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Строки оплати продукції встановлені відповідачем у гарантійних листах № 1699-51/50 від 16.12.2005 року та № 1610-5150 від 21.12.2005 року до 29.12.2005 року.
У строк, який встановив сам відповідач, оплати на рахунок позивача не надходило. Позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 73 від 02.02.2006 року (а. с. 83) та досудові нагадування з вимогою сплати боргу від 03.03.2006 року та від 03.04.2006 року (а. с. 84-85).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки статтею 625 ЦК України не передбачено жодних обмежень щодо нарахування інфляційних витрат та 3 % річних, які нараховані позивачем, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення інфляційних у сумі 3 861 грн. 36 коп. та 3 % річних у сумі 1 669 грн. 92 коп. є правомірними та підлягають задоволенню.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача в частині стягнення 14 251 грн. 81 коп. пені на підставі ч. 2 ст. 213 ГК України задоволенню не підлягають, оскільки, по-перше, у відповідності до ч. 2 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним; по-друге, штрафні санкції, передбачені ч. 2 ст. 231 ГК України, застосовуються у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що між сторонами не досягнуто усіх істотних умов договору щодо предмету та ціни товару, строків і порядку оплати, обсягів поставки, конкретного місця передачі товару.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються колегією суддів апеляційного господарського суду, оскільки строки оплати встановлені самим відповідачем у гарантійних листах № 1599-51/50 від 16.12.2005 року та № 1610-51/50 від 21.12.2005 року; конкретне місце, обсяги поставок та момент передачі товару чітко зазначено у довіреностях та видаткових накладних. Отже, доводи скаржника спростовуються матеріалами та фактичними обставинами справи.
В прохальній частині апеляційної скарги скаржник просить передати справу на новий розгляд.
Щодо вимоги відповідача про направлення справи на новий розгляд, то вичерпний перелік повноважень суду апеляційної інстанції встановлено статтею 103 ГПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, апеляційній інстанції не надано право за результатами розгляду апеляційної скарги направляти справу на новий розгляд. У відповідності до положень п. 3 ст. 111-9 ГПК України право скасувати рішення першої інстанції або постанови апеляційної інстанції і передання справи на новий розгляд до першої інстанції надано лише судам касаційної інстанції.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що позивачем завчасно не надіслано відповідачу додатків до апеляційної скарги. Ухвалою від 18.05.2006 місцевий господарський суд зобов’язав позивача направити відповідачу вказані додатки. В підтвердження виконання вимог ухвали ТОВ “Українська гірничо-металургійна компанія – Харків” надано поштову квитанцію № 6584 від 07.06.2006 року (а. с. 116).
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 13.06.2006 року у справі № 16/87-06 прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства і підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Рішення господарського суду Полтавської області від 13.06.2006 року у справі № 16/87-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу Холдингової компанії у формі відкритого акціонерного товариства “АвтоКрАЗ” –без задоволення.
2. Справу № 16/87-06 повернути господарському суду Полтавської області.
Головуючий Зеленіна Н.І.
Судді
Агрикова О.В.
Корсакова Г.В.