Справа № 204/3349/15-ц

Провадження № 2/204/1663/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року                                                                          м. Дніпропетровськ

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

        головуючого судді     Черкез Д.Л.,

        при секретарі          Данілян Л.А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа – Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на 1/6 частину квартири та зустрічну позовну заяву за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа – Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину квартири, -

В С Т А Н О В И В :

25 травня 2015 року Позивач за первісним позовом, ОСОБА_4, звернулася з позовом ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на 1/6 частину квартири. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що спірна квартира, розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227 належала на праві приватної власності трьом співвласникам: 1/3 частина – ОСОБА_5, 1/3 частина – ОСОБА_6, 1/3 частина – ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 16.12.1997 року ДЖКП «Південне». 28.10.199 року помер ОСОБА_5. За життя він залишив заповіт, в якому заповідав все своє майно своїй доньці, ОСОБА_4 – позивачу по справі. 23.03.2007 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину спірної квартири. 20.07.2007 року померла ОСОБА_6. За життя вона залишила заповіт, в якому заповідала все своє майно своїй доньці, ОСОБА_4 – позивачу по справі. 07.05.2015 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину спірної квартири. 27.11.2002 року помер ОСОБА_7. Після його смерті лишилася спадщина, 1/3 частина спірної квартири. Спадкоємцями першої черги були ОСОБА_8 (яка померла 20.07.2007 року) та син померлого, ОСОБА_2, відповідач по справі. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 29.03.2007 року державним нотаріусом, 1/3 частка квартири була успадкована в рівних частках спадкоємцями померлого, що становить 1/6 частину спірної квартири. Відповідно до відповіді ДМБТІ за відповідачем по справі було зареєстровано право власності на 1/6 частину спірної квартири. В той же час, у зв’язку зі своєю хворобою, ОСОБА_6 не встигла зареєструвати право власності на 1/6 частину спірної квартири, тому що після одержання свідоцтва про право на спадщину за законом вона померла. Позивач звернулася до Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/6 частину квартири, але постановою державного нотаріуса від 07.05.2015 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва, в зв’язку з тим, що нею наданий правовстановлюючий документ на частину спадкового майна, який не зареєстрований у встановленому законом порядку. Враховуючи наведене, вимушена була звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

12 червня 2015 року відповідач по справі, подав до суду зустрічний позов, в якому просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину спірної квартири. В обґрунтування позову зазначив, що 27 листопада 2002 року помер його батько, ОСОБА_7 і він є спадкоємцем першої черги. Спадкове майно, що залишилося після смерті його батька складається з 1/3 частини квартири, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227. Після смерті його батька спадкоємцями першої черги залишилися він, та мати померлого ОСОБА_6. 29.03.2007 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину спірної квартири. 20.07.2007 року померла бабуся позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_6, на ім’я якої 29.03.2007 року було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину спірної квартири. Але зазначене свідоцтво не було своєчасно зареєстровано у БТІ. Враховуючи наведене позивач вважає, що оскільки померла не зареєструвала право власності на частину спадкового майна в неї не виникло право власності на неї. В свою чергу, як вбачається з відповіді БТІ, право власності на спірну частину квартири було зареєстровано за його померлим батьком, а отже і належало йому на праві власності. Про те, що 1/6 частина квартири залишилася у власності його батька, він дізнався ознайомлюючись з матеріалами справи за первісним позовом. Зазначив, що з 2007 року по 2015 рік відповідачем за зустрічним позовом, ОСОБА_4 умисно не реєструвалося право власності на частки, що залишилися їй після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Весь цей час відповідач безпідставно користувалася спірною квартирою, вселяла в неї квартирантів та отримувала орендну плату. За цей період, за повідомленням начальника ОСББ «Каверіна-1», борг по несплаті комунальних послуг по квартирі склав 20 000,00 грн. Відповідач проживала в спірній квартирі з 13.08.1982 року та була знята з реєстрації з 09.10.1992 року. Після 2011 року позивач намагався порозумітися з відповідачем щодо порядку користування квартирою. 29 грудня 2014 року рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська відповідача, ОСОБА_4 було зобов’язано не чинити перешкод позивачу у користуванні 1/6 частини спірної квартири. Вважає, що відповідач навмисно не реєструвала право власності на 1/6 частину квартири, аби уникнути виплати позивачу компенсації за його частину. Зазначив, що оскільки померла ОСОБА_6 не зареєструвала право власності на частину спірної квартири вона втратила право власності на це майно у повному обсязі. Оскільки фактично, 1/6 частина спірної квартири залишилася зареєстрованою за його батьком ОСОБА_7 то і право власності на цю частину залишилося за ним, а отже повинна перейти у власність його сина, позивача за первісним позовом. 21.05.2015 року він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття іншої частини спадщини, що залишилася після смерті його батька. Але нотаріусом йому було відмовлено, оскільки після смерті його батька, спадкоємці вже отримали свідоцтва про право на спадщину за законом. Враховуючи наведене просив суд визнати за ним право власності на спірну частину квартири, у задоволенні первісного позову відмовити, стягнути з відповідача судові витрати та витрати по оплаті послуг юриста у розмірі 2 000,00 грн.

Позивач за первісним позовом в особі свого представника за довіреністю – ОСОБА_1, в судовому засіданні просила позов задовольнити з підстав наведених у позовній заяві. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити за необґрунтованістю та безпідставністю

Відповідач за первісним позовом у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у повному обсязі, оскільки вважає, що право спадкування спірної частини майна належить йому. Зустрічний позов просив задовольнити з підстав наведених ним у зустрічній позовній заяві.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у повному обсязі. Зустрічний позов просив задовольнити з підстав наведених ним у зустрічній позовній заяві.

Третя особа, Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора до судового засідання не з'явився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. До суду надав письмову заяву, в якій просив справу розглядати без участі свого представника.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши наявні у справі докази, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії ЯК № 042209 від 19.07.1966 року Позивач – ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_7) народилася 28 червня 1966 року, батьками зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 121).

28 листопада 1987 року ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_10, та змінила прізвище на «Полежаєва», що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії ІІІ-КИ № 384354 (а.с. 121).

Згідно свідоцтва про право власності на житло виданого 16 грудня 1997 року ДЖКП «Південне» квартира, розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227 належала на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 122).

Згідно технічного паспорту на житло, зазначена квартира складається з трьох кімнат загальною площею 68 кв.м., житловою площею 42 кв.м. (а.с. 11-12).

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.11.2006 року, виданого КП «ДМБТІ» право власності на квартиру, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227 було зареєстровано у рівних частках за ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 1/3 частині кожному (а.с. 125).

28 жовтня 199 року помер ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-КИ № 337143 (а.с 8).

Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому частину нерухомого майна.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 березня 2007 року, серії ВЕК № 212936, виданого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, та зареєстрованого у реєстрі за № 2-879, спадкоємцем зазначеного майна померлого ОСОБА_5 є ОСОБА_4, спадкове майно складається з 1/3 частини квартири, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227 (а.с. 6).

Позивач зареєстрував своє право власності на зазначену частку нерухомого майна, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.03.2015 року серії ЕЕР № 529230 (а.с. 7).

27 листопада 2002 року помер ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом прос смерть серії 1-КИ № 476082 (а.с 8).

Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому частину нерухомого майна.

Згідно відповіді державного нотаріуса Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, від 27.10.2014 року № 2999/01-16 зазначено, що 19 квітня 2003 року за заявою ОСОБА_12, що діє як законний представник неповнолітнього сина ОСОБА_2 про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2, померлого 27.11.2002 року було заведено спадкову справу № 264/2003. 29 березня 2007 року долучено до спадкової справи № 264/2203 заяву ОСОБА_6 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Свідоцтва про право на спадщину за законом видані 29.03.2007 року за реєстровими № 2-984, № 2-981 на імена ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227, після померлого ОСОБА_7 Інші спадкоємці з заявами про відмову/прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися (а.с. 100).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 березня 2007 року серії ВЕК № 212989, виданого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, та зареєстрованого у реєстрі за № 2-981 спадкоємицею ? частини спадкового майна, ОСОБА_7, який помер 27.11.2002 року є його мати ОСОБА_6, спадкове майно складається з 1/3 частини квартири розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227 (а.с 15).

Крім того, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 березня 2007 року серії ВЕК № 212990, виданого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, та зареєстрованого у реєстрі за № 2-984 спадкоємцем ? частини спадкового майна, ОСОБА_7, який помер 27.11.2002 року є його син ОСОБА_2, спадкове майно складається з 1/3 частини квартири розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227 (а.с 79). Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.11.2008 року виданого КП ДМБТІ, відповідач по справі зареєстрував за собою право власності на 1/6 частину квартири, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227(а.с. 80)

В судовому засіданні встановлено, та цей факт не оспорюється сторонами, що після смерті ОСОБА_7, єдиними спадкоємцями майна були його син, ОСОБА_2 та його мати ОСОБА_6, кожному з яких належало по ? частині спадкового майна, яке складалося з 1/3 частини спірної квартири, відповідно після прийняття спадщини кожному з них належало по 1/6 частині нерухомого майна. Інші спадкоємці з заявами про прийняття або відмову у прийнятті спадщини до нотаріальної контори не зверталися, що підтверджується також листом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори № 2999/01-16 від 27.12.2014 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 100).

20 липня 2007 року померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом прос смерть серії 1-КИ № 175498 (а.с 10).

Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй частину майна.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За правилами ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

З матеріалів спадкової справи № 615/2007 встановлено, що після смерті спадкодавця з заявою про прийняття спадщини № 1036 від 10.08.2007 року звернулася ОСОБА_4, в якій зазначила, що померла за життя залишила на її ім’я заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_13А 23.12.199 року за реєстровим № 6144 (а.с. 90).

Згідно заповіту від 23 грудня 1999 серії АВІ № 767482 ОСОБА_6 заповіла все належне їй майно ОСОБА_4. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_13, та зареєстровано у реєстрі за № 6144 (а.с. 119).

Судом встановлено, що позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, що підтверджується заявою № 1036 від 10.08.2007 року, копія якої міститься в матеріалах спадкової справи № 615/2007 (а.с. 90). Таким чином позивач є таким, що прийняв спадщину у шестимісячний строк встановлений законом.

Враховуючи наведені обставини суд зазначає, що єдиним спадкоємцем майна, що залишилося після смерті ОСОБА_6, померлої 20 липня 2007 року, який прийняв спадщину є позивач по справі, ОСОБА_4.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

На виконання вимог Закону 07 травня 2015 року позивач, в особі ОСОБА_14, що дія як представник ОСОБА_4 на підставі довіреності, звернувся до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме: частину квартиру, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227, що підтверджується заявою № 737 від 07.05.2015 року, копія якої міститься в матеріалах спадкової справи № 615/2007 (а.с. 110).

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

На підставі поданої заяви було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 травня 2015 року серії НАМ № 761864, виданого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, та зареєстрованого у реєстрі за № 2-351, згідно якого, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6, померлої 20 липня 2007 року, є її донька, ОСОБА_4. Спадщина на яке видано свідоцтво про право на спадщину, складається з 1/3 частини квартири розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227, яка належала спадкодавцю на підставі права власності на житло, виданого ДЖКП «Південне» 16.12.1997 року (а.с. 13).

Позивач зареєстрував своє право власності на зазначену частку нерухомого майна, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.05.2015 року серії ЕЕО № 578794 (а.с. 7).

Суд вважає за необхідне зазначити, що на час смерті ОСОБА_6 їй належало наступне майно: 1/3 частини квартири, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227 яка належала їй на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності на житло виданого 16 грудня 1997 року ДЖКП «Південне», та 1/6 частин спірної квартири, яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 березня 2007 року серії ВЕК № 212989, що залишилася після смерті її сина, ОСОБА_7. Отже, позивач отримав свідоцтво лише на частину спадкового майна, що входило до складу спадкової маси, а саме на 1/3 частину квартири, що належала спадкодавцеві на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності на житло виданого 16 грудня 1997 року ДЖКП «Південне».

Судом також встановлено, що в цей же день 07 травня 2015 року позивач, в особі ОСОБА_14, що діяв як представник ОСОБА_4 на підставі довіреності, звернувся до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме: частину квартиру, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227, що підтверджується заявою № 738 від 07.05.2015 року, копія якої міститься в матеріалах спадкової справи № 615/2007 (а.с. 142).

Згідно постанови про відмови у вчиненні нотаріальної дії від 07 травня 2015 року, виданої державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/6 частину квартири, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227 належну померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 29 березня 2007 року та зареєстрованого у реєстрі за № 2-981 після померлого 27.11.2002 року ОСОБА_7, право власності на яку не зареєстровано своєчасно в бюро технічної інвентаризації (а.с. 143).

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.  Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)

У відповідності до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Як зазначено ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Враховуючи, що на момент відкриття спадщини, спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 березня 2007 року серії ВЕК № 212989 зареєстрованого у реєстрі за № 2-981 належала 1/6 частина спадкового майна, що залишилася після смерті ОСОБА_7, який помер 27.11.2002 року, на квартиру розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227 суд зазначає, що до складу спадкової маси увійшли майнові права на це нерухоме майно.

  Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За приписами ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, судом встановлено, що позивач прийняв усю спадщину, що залишилася після смерті її матері та входила до складу спадкової маси, оскільки у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, а отже спадщина належить їй з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна, в тому числі за заповітом відповідно до ст. 1217 цього ж Кодексу.

Судом встановлено, що позивач, як спадкоємець за заповітом від спадщини не відмовився, прийняв її в установленому законом порядку у встановлений законом строк,  а отже він вважається таким, що прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6

Враховуючи ті обставини, що позивач успадкував за заповітом право на нерухоме майно, у вигляді частини квартири, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227 право на яку мав спадкодавець, та в установленому порядку не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину на вказане майно, через те, що остання за життя не здійснила державної реєстрації своїх прав на 1/6 частину спірного майна, то суд вважає, що успадковане право позивача підлягає захисту в судовому порядку.

Щодо вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивач в обґрунтування зустрічного позову зазначив, що оскільки померлою ОСОБА_6 за життя не було зареєстровано право власності на 1/6 частину спірної квартири, вона втратила право власності на це майно у повному обсязі, тобто ОСОБА_4 не могла успадкувати спірну частку за заповітом, оскільки у спадкодавця не виникло право власності на неї. Враховуючи, що фактично 1/6 частина спірної квартири залишилася зареєстрованою за його батьком ОСОБА_7 то і право власності на цю частину залишилося за ним, а отже повинна перейти у власність його сина, як спадкоємця першої черги. З наведеними доводами позивача за зустрічним позовом суд не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, відповідно до приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, однією з яких є спадкування майна за заповітом відповідно до ст. 1217 ЦК України, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Отже, до правовідносин, що виникли на момент смерті ОСОБА_7 повинні застосовуватися положення Цивільного кодексу УССР 1963 року. Відповідно до ст. 548 ЦК УССР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно приписів ст. 549 ЦК УССР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6В, прийняла спадщину звернувшись з заявою до нотаріальної контори та отримала свідоцтва про право на спадщину. Цивільне законодавство, що діяло на той час, не пов’язувало виникнення права власності з державною реєстрацією, оскільки вважалося, що майно належить спадкоємцю з моменту відкриття спадщини, якщо він її прийняв. Таким чином, успадковане майно належало ОСОБА_6 з моменту відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця, з 27 листопада 2002.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, а також у випадках відсутності правовстановлюючих документів та відсутності реєстрації об'єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім'я спадкодавця).

З огляду на викладене суд зазначає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, тому не зважаючи на те, що спадкоємець за життя не здійснив державної реєстрації успадкованого ним майна, право на спадщину ним не втрачено, оскільки державна реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення. Крім того, суд зазначає, що право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна, не є тотожними поняттями. Враховуючи наведене суд приходить до переконання, що ОСОБА_6 за життя успадкувала частину нерухомого майна після смерті свого сина, у розмірі 1/6 частини спірної квартири, а тому, після її смерті зазначене нерухоме майно увійшло до спадкової маси усього майна, яке вона заповіла на підставі заповіту від 23 грудня 1999 ОСОБА_4.

Таким чином суд, повно, всебічно та безпосередньо дослідивши матеріал справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 за первісним позовом є обґрунтованими, законними, в повному обсязі доведеними, а тому за позивачем слід визнати право власності у порядку спадкування за заповітом на 1/6 частини квартири, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, б. 1, кв. 227, що залишилася після смерті її матері, ОСОБА_6 Враховуючи, що задоволення позовних вимог за первісним позовом повністю виключає задоволення вимог за зустрічним позовом, суд відмовляє ОСОБА_2 у визнанні за ним права власності на 1/6 частину квартири за законом.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню на користь позивача за первісним позовом судовий збір у розмірі 1 411,75 грн.  

На підставі ст.ст. 328, 1216-1218, 1220, 1222, 1223, 1233, 1268, 1269, 1270 цивільного кодексу України, ст.ст. 548, 549 цивільного кодексу УССР 1963 року, ст. 67 Законом України «Про нотаріат», ст.ст. 1-4Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 80, 88, 197, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа – Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на 1/6 частину квартири – задовольнити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа – Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину квартири – залишити без задоволення.

Визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 68 кв.м., житловою площею 42 кв.м., що залишилася після смерті ОСОБА_6, померлої 20 липня 2007 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 411,72 грн. (одна тисяча чотириста одинадцять гривень, 72 копійки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                            Д.Л. Черкез