Справа № 752/14271/13-ц

Провадження № 2/752/226/15

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27.01.2015 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого - судді Калініченко Л. С., при секретарях Руденко М.М., Хмарук Ю. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1, яка діє також в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування майнових збитків та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, -

В С Т А Н О В И В:

24.07.2012 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_4, про відшкодування майнових збитків та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 30.01.2013 року о 18 год. 10 хв. в м. Києві по пр. Червонозоряному на перехресті з вул. Деміївською.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 30.01.2013 року водій гр. ОСОБА_4 керуючи транспортним засобом «Богдан А-09202» д.н.з. НОМЕР_1 не переконавшись, що його дії будуть безпечними для інших учасників дорожнього руху, виїхав з пр-ту Червонозоряного на перехрестя з вул. Деміївською в м. Києві на сигнал світлофора, який забороняє рух, та таким чином порушив п.п. б) п. 2.3, п. 8.10 «Правил дорожнього руху України», тобто здійснив дії передбачені диспозицією ст. 124 КУпАП України, внаслідок чого сталося зіткнення з транспортним засобом «Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням позивача, що призвело до пошкодження обох транспортних засобів, та завдання ушкодження здоров'ю донці позивачки - гр. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, і моральної шкоди як позивачці, так і її донці, яка на момент настання ДТП знаходилась в салоні вище вказаного транспортного засобу «Mitsubishi Pajero».

В подальшому, за клопотанням позивача замінено неналежного відповідача - ОСОБА_4 на належного ОСОБА_3, та в якості третьої особи до участі у справі залучено - ОСОБА_4.

Позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, та просили суд задовольнити позов в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечували.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, із заявою про розгляд справи за його відсутності не звертався.

Відповідно ч.1 ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд вважає за можливе на підставі ст. ст. 224-226 ЦПК України за згодою позивача провести заочний розгляд даної справи без участі відповідача.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх наданими доказами, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, третьої особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних сімейних, трудових відносин.

За правилами ч. 1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 30.01.2013 року водій гр. ОСОБА_4, керуючи транспортним засобом «Богдан А-09202» д.н.з. НОМЕР_1 не переконавшись, що його дії будуть безпечними для інших учасників дорожнього руху, виїхав з пр-ту Червонозоряного на перехрестя з вул. Деміївською в м. Києві на сигнал світлофора, який забороняє рух, та таким чином порушив п.п. б) п. 2.3, п. 8.10 «Правил дорожнього руху України», тобто здійснив дії передбачені диспозицією ст. 124 КУпАП України, внаслідок чого сталося зіткнення з транспортним засобом «Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням позивача, що призвело до пошкодження обох транспортних засобів, та завдання ушкодження здоров'ю донці позивачки - гр. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, і моральної шкоди як позивачці, так і її донці, яка на момент настання ДТП знаходилась в салоні вище вказаного транспортного засобу «Mitsubishi Pajero».

Вказана обставина підтверджується постановою від 19.02.2013 року про закриття кримінального провадження № 12013110010001524, винесену слідчим СВ Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві Ардобатським К. Г. та постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2013 року в справі № 752/3898/13-п про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_4, відповідно до яких гр. ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, порушенні п.п. б) п. 2.3, п. 8.10 «Правил дорожнього руху України», та пошкоджені автомобіля «Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_2, що належить позивачу.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено дану постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Автомобіль «Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_2 належить позивачу на праві власності, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка, третя особа ОСОБА_4, надав суду пояснення про те, що: 30.01.2013 року приблизно о 18:00 год. з його вини сталась дорожньо-транспортна пригода (ДТП) між автомобілями «Богдан А-09202» д.н. НОМЕР_1 (яким керував він) та «Mitsubishi Pajero» д.н. НОМЕР_2 (яким керувала позивачка).

Також третя особа ОСОБА_4 зазначив, що цей день він вперше виконував свої трудові обов'язки перед гр. ОСОБА_3, тобто працював водієм на маршрутному таксі (маршрутці) за маршрутом № 205 (або 3+17) «Ленінградська площа-Індустріальний шляхопровід» в м. Києві.

Виконувати його трудові обов'язки, в цей день допомагала його дружина - ОСОБА_6, яка приймала готівку від пасажирів, а тому є свідком фактичного допуску гр. ОСОБА_3 його до роботи на маршрутному таксі «Богдан А-09202» д.н. НОМЕР_1.

Також, ОСОБА_4 вказав, що маршрутним таксі «Богдан А-09202» д.н. НОМЕР_1, на маршруті № 205, він керував на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, та реєстраційного документа на цей транспортний засіб (свідоцтва), який передав йому роботодавець - гр. ОСОБА_3

Також, гр. ОСОБА_3, як власник даного автомобіля «Богдан А-09202» д.н. НОМЕР_1, передав йому 30.01.2013 року ключі від нього, схему маршруту № 205, та розклад руху.

Оскільки маршрут № 205 для гр. ОСОБА_4 був незнайомий, та щоб не відволікатись від керування, задля безпеки пасажирів, він попросив свою дружину допомогти йому у перший день роботи в проведенні розрахунків з пасажирами, на що вона погодилась.

Коли приблизно о 18:00 год. 30.01.2013 року на перехресті пр. Червонозоряного з вул. Деміївською в м. Києві сталось ДТП, гр. ОСОБА_4 зателефонував гр. ОСОБА_3 та повідомив про наслідки і місце ДТП.

Через деякий час на місце ДТП приїхав гр. ОСОБА_3 та його товариш ОСОБА_7. Вони забрали у гр. ОСОБА_4 документи на транспортний засіб «Богдан А-09202» д.н. НОМЕР_1, зняли з даного мікроавтобусу таблички з номером і назвою маршруту.

Після цього ОСОБА_3 пообіцяв гр. ОСОБА_4, що він вирішить питання щодо відшкодування позивачці майнових збитків через страхову компанію, та наказав гр. ОСОБА_4 на час розгляду справи по даному факту ДТП їхати додому - у зв'язку з відстороненням від роботи.

Допитана в якості свідка ОСОБА_6 пояснила, що 30.01.2013 року до, та під час дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 30.01.2013 року о 18 год. 10 хв. в м. Києві по пр. Червонозоряному на перехресті з вул. Деміївською, перебувала в маршрутному таксі - транспортному засобі «Богдан А-09202» д.н.з. НОМЕР_1, яким керував її чоловік гр. ОСОБА_4, та допомагала йому обслуговувати споживачів (пасажирів) послуг перевезення, шляхом прийняття від останніх готівки та видачі їм решти. Також, свідок ОСОБА_6 зазначила, що 30.01.2014 року, для її чоловіка гр. ОСОБА_4, був першим днем, як він приступив до виконання своїх трудових обов'язків перед роботодавцем - ОСОБА_3, який найняв її чоловіка водієм маршрутного таксі - транспортного засобу «Богдан А-09202» д.н.з. НОМЕР_1, та видав відповідні необхідні документи для управління даним маршрутним таксі, та надання послуг перевезення по маршруту № 205 (або 3+17) «Ленінградська площа-Індустріальний шляхопровід» в м. Києві. Пояснила суду також те, що після настання дорожньо-транспортної пригоди, приблизно о 18:00 год. 30.01.2013 року, яка сталась з вини її чоловіка між автомобілями «Богдан А-09202» д.н. НОМЕР_1 (яким керував її чоловік) та «Mitsubishi Pajero» д.н. НОМЕР_2 (яким керувала позивачка), її чоловік зателефонував гр. ОСОБА_3, та повідомив про наслідки і місце ДТП. Через деякий час на місце ДТП приїхав ОСОБА_3 та його товариш ОСОБА_7. Вони забрали у її чоловіка реєстраційні та інші (страховий поліс, маршрутний лист) документи на «Богдан А-09202» д.н. НОМЕР_1, зняли з даної маршрутки таблички з номером і назвою маршруту.

Після цього ОСОБА_3 пообіцяв її чоловікові, що він вирішить питання щодо відшкодування позивачці майнових збитків через страхову компанію, а гр. ОСОБА_4 - наказав на час розгляду справи по даному факту ДТП їхати додому, у зв'язку з відстороненням його від роботи.

Вказані покази свідків, надані під час судового засідання, частково знаходять своє підтвердження в протоколі від 08.02.2013 року допиту свідка - гр. ОСОБА_7. (а.с. 112-116)

За таких обставин, позивач та її представник стверджують, що відповідно до норм чинного законодавства України, за шкоду завдану під час виконання гр. ОСОБА_4 трудових обов'язків, має нести його роботодавець - ОСОБА_3.

Враховуючи вище зазначені обставини справи, підтверджені з боку позивача відповідними належними та допустимими доказами, суд спираючись на положення ч. 1 ст. 1172 ЦК України, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та його представника про покладення обов'язку цивільної відповідальності за завдану позивачу шкоду саме на відповідача - ОСОБА_3.

Частиною 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній станом на 30.01.2013 року, тобто на день настання ДТП за участю сторін справи) встановлено, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року роз'яснено, що «фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1172 ЦКУ, юридична або фізична особа зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Положеннями ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т. ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Таким чином, положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. 1167 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Аналіз норм ст. ст. 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода, (в тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія - ОСОБА_4, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, яким є гр. ОСОБА_3, а не безпосередньо винним водієм.

Позивачем документально підтверджено розмір майнового збитку, пов'язаного з пошкодженням його транспортного засобу «Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_2 на загальну суму 130470 (сто тридцять тисяч чотириста сімдесят) грн. 11 коп., який складається з: 127970 грн. 11 коп. матеріального збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля «Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_2, що підтверджується звітом автотоварознавчого дослідження вих. № 1306 від 14.06.2013 року «про визначення вартості матеріального збитку», складеного оцінювачем колісних транспортних засобів ОСОБА_8, на підставі протоколу огляду КТЗ від 13.06.2013 року, та 2500 грн. 00 коп. - витрат на проведення вище зазначеного автотоварознавчого дослідження транспортного засобу «Mitsubishi Pajero» д.н.з. НОМЕР_2, які позивач здійснила для відновлення свого порушеного права (реальний збиток), що підтверджується квитанцією № 037678 від 14.06.2013 року.

Задоволенню підлягає і вимога позивача про відшкодування майнових збитків пов'язаних з ушкодженням здоров'я її доньки - на загальну суму в 384 грн. 06 коп., оскільки витрати здійснені позивачкою для лікування її доньки знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з травмами, які ОСОБА_2 отримала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 30.01.2013 року о 18 год. 10 хв. в м. Києві по пр. Червонозоряному на перехресті з вул. Деміївською. Сума таких витрат та призначене ОСОБА_2 лікування, підтверджується: довідкою № 544 від 30.01.2013 року; довідкою № 13/24; витягами з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_2; фіскальними чеками на загальну суму - 384 грн. 06 коп.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про відшкодування моральної (немайнової шкоди) від 31.03.1995 року № 4 із наступними змінами" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ.

Як зазначено позивачем вона зазнала моральних переживань та дискомфорт внаслідок ДТП, зокрема була вимушена витрачати певний час на лікування травм її дитини, отриманих внаслідок ДТП, витрачати час для вирішення питань, пов'язаних з визначенням вартості відновлення транспортного засобу. Також, позивач зазначила, що внаслідок пошкодження транспортного засобу у неї виникли незручності, пов'язані з неможливістю користування транспортним засобом, що порушило її звичний спосіб життя.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що внаслідок вчинення ДТП, позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка має бути відшкодована відповідачем по справі. Однак, позивачем не доведено розмір спричиненої їй моральної шкоди саме в сумі 50 000,00 грн., тому суд вважає, що вимоги позивача в частині відшкодування їй моральної шкоди, враховуючи положення ч. 3 ст. 23 ЦК України, підлягають частковому задоволенню в розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судові витрати розподіляються у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 16, 15, 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 60, 61, 79, 80, 88, 169, 209, 218, 223-226, 228, 233 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про відшкодування майнових збитків і моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_2; індивідуальний номер платника податків - НОМЕР_4) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; індивідуальний номер платника податків - НОМЕР_5) 130854 (сто тридцять тисяч вісімсот п'ятдесят чотири тисячі) гривень 17 копійок матеріальних збитків та 3000 (три тисячі) гривень на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні інших вимог позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_2; індивідуальний номер платника податків - НОМЕР_4) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; індивідуальний номер платника податків - НОМЕР_5) 1052 (одна тисяча п'ятдесят дві) гривні 06 копійок судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя