ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" березня 2009 р. Справа № 2/843
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ляхевич А.А.
суддів: Будішевської Л.О.
Веденяпіна О.А.
при секретарі Кузнєцовій Г.В. ,
за участю представників сторін:
від позивача: не з"явився,
від відповідача: Капшун В.В. - представника за довіреністю від 17.03.2009 р.,
від третьої особи: ОСОБА_3,
від прокуратури: Бугайова С.В. - прокурора відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Житомирської області
розглянувши апеляційне подання Прип'ятського спеціального прокурора, м.Чорнобиль Київської області
на рішення господарського суду Житомирської області
від "02" грудня 2008 р. у справі № 2/843 (суддя Тимошенко О.М.)
за позовом Прип'ятського спеціального прокурора в інтересах держави в особі Чернігівської міської лікарні №2, м.Чернігів
до Поліського державного підприємства геодезії, картографії та кадаструДП "Поліськгеодезкартографія", м.Житомир
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, с. Гадзинка
про стягнення 7054,56 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 02.12.2008 р. усправі №2/843 у позові Прип'ятського спеціального прокурора в інтересах держави в особі Чернігівської міської лікарні №2, м.Чернігів до Поліського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру ДП "Поліськгеодезкартографія", м. Житомир за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, с. Гадзинка про стягнення 7054,56 грн. відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В апеляційному поданні прокурор посилається на те, що судом першої інстанції неправомірно не застосовано загальні норми відшкодування майнової шкоди - ст.1166, 1172,1187 ЦК України, та неправильно застосовано ст.1206 ЦК України.
Прокурор вважає, що місцевим господарським судом не враховано того факту, що злочин ДТП було вчинено працівником, який перебував у трудових відносинах та вчинив злочинне діяння саме на автотранспорті, який належить державному підприємству "Поліськгеодезкартографія", у зв"язку з чим вищезазначені норми Цивільного кодексу України повинні бути застосовані при прийнятті рішення по суті.
При цьому, прокурор посилається на положення ст.1187 ЦК України, згідно якої шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку та вказує, що, в даному випадку, особа, яка звільнена від кримінальної відповідальності, тобто, ОСОБА_3, не може нести відповідальність за завдану шкоду, оскільки він не є власником джерела підвищеної небезпеки, а перебував із власником у трудових відносинах.
У судовому засіданні прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Житомирської області Бугайов С.В. підтримав доводи апеляційного подання Прип"ятського спеціального прокурора.
Позивач свого представника у засідання суду не направив, правом надати письмовий відзив на апеляційне подання також не скористався. Про належне повідомлення Чернігівської міської лікарні №2, м.Чернігів про дату, час та місце апеляційного розгляду справи свідчить реєстр рекомендованої поштової кореспонденції Житомирського апеляційного господарського суду за 27.01.2009 р.
З урахуванням приписів ст.101 ГПК України, нез"явлення в судове засідання сторони, повідомленої належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду справи не перешкоджає розгляду апеляційного подання по суті за наявними матеріалами справи.
Поліське державне підприємство геодезії, картографії та кадастру ДП "Поліськгеодезкартографія", яке є відповідачем у справі, подало суду письмовий відзив на апеляційне подання, в якому зазначило, що рішення господарського суду Житомирської області від 02.12.2008 р. у справі №2/843 вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційне подання - без задоволення.
Представник відповідача в засіданні суду заперечила проти доводів апеляційного подання, просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційне подання - без задоволення.
ОСОБА_3 - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, в судовому засіданні зазначив, що вважає апеляційне подання заявленим безпідставно, незаконно, без відповідного обґрунтування та доказів, а тому просить рішення господарського суду Житомирської області від 02.12.2008 р. залишити без змін, а апеляційне подання - без задоволення.
Третьою особою також подано письмовий відзив на апеляційне подання (вх.№02-01/1491/09 від 12.03.2009 р.).
Заслухавши у судовому засіданні пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційного подання, перевіривши у повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційного подання, зважаючи на наступне.
15.09.2008р. Прип"ятський спеціальний прокурор звернувся до господарського суду Житомирської області в інтересах Чернігівської міської лікарні №2, м.Чернігів із позовною заявою про стягнення з Поліського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру ДП "Поліськгеодезкартографія", м.Житомир на користь позивача 7054,56 грн. боргу за стаціонарне лікування особи, яка постраждала внаслідок ДТП. Позов мотивований тим, що водій ОСОБА_3, який перебував у трудових відносинах з відповідачем, керуючи належним відповідачу автомобілем, порушив Правила дорожнього руху та здійснив наїзд на громадянина ОСОБА_5, завдавши йому тілесні ушкодження, тобто вчинив кримінально-карне діяння. На лікування потерпілого позивачем витрачено державних коштів в сумі 7054,56 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурором подано, зокрема, розрахунки витрат на лікування хворого ОСОБА_5 за період з 03.12.2004 р. по 26.01.2005 р., з 15.03.2005 р. по 05.04.2005 р., з 01.06.2005 р. по 13.06.2005 р., з 21.07.2005 р. по 04.08.2005 р., з 12.09.2005 р. по 26.09.2005 р. та з 21.03.2006 р. по 05.04.2006 р. (а.с.7-12); постанову Іванківського районного суду від 28.11.2007 р. у справі 1-271 2007 р. про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України (а.с.6); рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 17.04.2008 р. у справі №2-471/08 (а.с.31-36, 48-53); висновок експерта №1070 від 26.05.2006 р. щодо обставин ДТП (а.с.42-44); довідку Чернігівської міської лікарні №2 від 17.12.2007 р. за №01-05/1521 (а.с.46).
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 23.10.2008 р. у справі №2/843 ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
За результатами розгляду даного господарського спору, господарським судом Житомирської області прийнято рішення від 02.12.2008 р., що оскаржується, про відмову у задоволені позову. Як вбачається зі змісту рішення, господарський суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог з огляду на положення ст.93-1 КПК України та ст.1206 ЦК України.
Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з наступних підстав.
Постановою Іванківського районного суду Київської області від 28.11.2007 р. у кримінальній справі (№1-271 2007р.) про обвинувачення ОСОБА_3, останнього було звільнено від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ст.286 ч.1 КК України.
Згідно вказаної постанови, районним судом було встановлено, що 02.12.2004 р. ОСОБА_3, керуючи службовим автомобілем ГАЗ 3110, р.н.555-26 ВА, що належить ДП "Поліськгеодезкартографія", м.Житомир, здійснив наїзд на автобус марки "ЛАЗ-695Н" та на водія вказаного автобуса ОСОБА_5
У результаті наїзду потерпілому ОСОБА_5 згідно висновків судово-медичної експертизи №11 від 18.02.2005 р. та комісійної судово-медичної експертизи №3/К від 10.05.2006 р. були спричинені тілесні ушкодження, що потягли за собою тривалий розлад здоров"я на строк більше трьох тижнів та відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень.
Як встановлено даною постановою, своїми діями ОСОБА_3 порушив вимоги ПДР, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 р.№1306, а саме: п.1.5., п.2.3., п.12.1., п.12.3. і вказані порушення знаходяться у прямому причинному зв"язку з ДТП та наслідками, що настали.
Водночас, судом було застосовано п."б" ст.1, ст.6 Закону України "Про амністію" від 19.04.2007 р. та звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності; цивільний позов залишено без розгляду у зв"язку із закриттям кримінальної справи; провадження у справі закрито.
Рішенням Новозаводського районного суду від 17.04.2008 р. у цивільній справі №2-471/08 за позовом ОСОБА_5 до Поліського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру "Поліськгеодезкартографія" за участю третьої особи ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, втрати упущеної вигоди та компенсації моральної шкоди, заподіяної здоров"ю від злочину внаслідок ДТП, позов ОСОБА_5 задоволено частково та стягнуто з Поліського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру ДП "Поліськгеодезкартографія" на користь ОСОБА_5 5332,42 грн. в рахунок відшкодування шкоди та 10000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн.
Згідно вказаного рішення суду встановлено, що ОСОБА_5 отримав ушкодження здоров"я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винним в якій визнаний ОСОБА_3, працівник відповідача - ДП "Поліськгеодезкартографія", вчинення даної ДТП сталося на транспортному засобі, який належить відповідачу.
У відповідності до ч.4 ст.35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
А тому, викладені у судовому рішенні у справі №2-471/08 обставини приймаються до уваги господарським судом як встановлені та такі, що не потребують доведення.
Звертаючись з позовом у даній справі в інтересах закладу охорони здоров"я - Чернігівської міської лікарні №2, прокурор посилаючись на положення ст.1166,1172, 1187 ЦК України, вказував, що державні кошти, витрачені на лікування ОСОБА_5 мають бути відшкодовані саме відповідачем.
Так, у відповідності до ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Разом з тим, статтею 1166 Цивільного кодексу України, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Слід зазначити, що статті 1166, 1172, 1187 Цивільного кодексу України правомірно не застосовані судом першої інстанції у даному випадку, оскільки закладу охорони здоров"я не спричинено шкоду працівником відповідача у розумінні положень наведених статей.
Згідно ч.1,ч.3 ст.1206 Цивільного кодексу України, особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.
Так, ст.1206 Цивільного кодексу України передбачає, що на особу, яка вчинила злочин, крім загального обов'язку відшкодувати шкоду потерпілому від цього злочину, покладається також обов'язок відшкодувати закладу охорони здоров'я витрати на лікування потерпілого. При цьому, відшкодування витрат закладу охорони здоров'я має здійснювати особа, яка вчинила злочин. Тобто стосовно такої особи має бути обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили.
У даному випадку, вироку суду щодо особи, яка вчинила злочин, не було, а відповідач у даній справі - Поліське державне підприємство геодезії, картографії та кадастру ДП "Поліськгеодезкартографія" взагалі не є такою особою, яка відповідно до вказаної статті повинна відшкодовувати закладу охорони здоров'я витрати на лікування потерпілого.
Судовою колегією також враховується, що у відповідності до ст.93-1 Кримінально-процесуального кодексу України, кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому статтею 28 та частинами другою і третьою статті 93 цього Кодексу.
У разі, коли при постановленні вироку рішення про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, стягнення їх провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом осіб, зазначених у частині першій цієї статті.
У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6, частини першої статті 6, статей 7, 72, 8, 9 і 10.
Як уже зазначалось, кримінальну справу по звинуваченню ОСОБА_3 закрито на підставі пункту 4 статті 6 КПК України, тобто, у відповідності до вимог ст.93-1 КПК України, стягнення коштів, витрачених Чернігівською міською лікарнею №2 на лікування потерпілого ОСОБА_5, можуть бути стягнуті лише в порядку цивільного судочинства.
Правомірність такого висновку суду підтверджується також наведеним у Постанові Пленуму Верховного суду України від 7 липня 1995 року №11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 03.12.1997 р. №12).
У вказаній Постанові, зокрема, зазначено, що згідно зі статтями 29, 64, 242, 324 та 331 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) при розгляді кримінальної справи поряд з іншими обставинами обов'язковому з'ясуванню і вирішенню підлягають питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат.
Суддя чи суд при відданні обвинуваченого до суду зобов'язані перевірити, чи заявлено позов про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, чи є в матеріалах справи документи лікувального закладу про причину і термін перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні.
Відповідно до ч.1 ст. 93-1 КПК позов про стягнення таких витрат може бути пред'явлений закладом охорони здоров'я, органом Державного казначейства України або прокурором у порядку, передбаченому ст. 28 та ч. 2 і ч. 3 ст. 93 КПК.
Якщо позов не заявлено, суд при постановленні вироку має право з власної ініціативи вирішити питання про відшкодування таких витрат, як це передбачено ч. 2 ст. 93-1 КПК. За відсутністю в справі документів щодо фактичних витрат на лікування, суд чи суддя можуть витребувати їх від органів дізнання і слідства або безпосередньо з закладу охорони здоров'я як при відданні обвинуваченого до суду, так і під час розгляду справи в судовому засіданні (п.1, п.2 Постанови).
Суттєвим є роз"яснення Пленуму Верховного Суду України, викладене у пункті 7 вказаної Постанови, де зазначено, що у кримінальному судочинстві відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого може покладатися тільки на особу, вина якої у вчинені злочину встановлена обвинувальним вироком суду (у тому числі без призначення покарання, із звільненням від покарання, про умовне засудження чи засудження з відстрочкою виконання вироку). В усіх інших випадках, передбачених ч.4 ст.93-1 КПК, таке відшкодування провадиться в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, висновок місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог є таким, що відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Доводи апеляційного подання спростовуються викладеним, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного судового акту. Апеляційне подання задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Житомирської області від 02 грудня 2008 р. у справі №2/843 слід залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 02 грудня 2008 р. у справі №2/843 залишити без змін, а апеляційне подання Прип'ятського спеціального прокурора, м. Чорнобиль Київської області - без задоволення.
2. Справу №2/843 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Ляхевич А.А.
судді:
Будішевська Л.О.
Веденяпін О.А.
віддрук.прим.:
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4 - Прип"ятському спеціальному прокурору
5 - прокуратурі Житомирської області
6 - в наряд