ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 РІШЕННЯ  

"24" березня 2009 р.                                                                            Справа  № 20/45

Господарський суд Рівненської області у складі судді Василишина А.Р. розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флоат-Центр Тернопіль»

до відповідача підприємця ОСОБА_1

про  стягнення  в  сумі 33 669 грн. 82 коп.

за участю представників сторін:

позивача: Хонтар І.В.;

відповідача: не з’явився.

Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України роз’яснені.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Флоат-Центр Тернопіль» (надалі –Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою в якій просить стягнути з підприємця ОСОБА_1 (надалі –Відповідач) на свою користь заборгованість, за поставлене Відповідачу скло марки 4М1, в сумі 26 092 (двадцять шість тисяч дев’яносто два) грн. 37 коп., 4 010 (чотири тисячі десять) грн. 66 коп. інфляційних витрат, 732 (сімсот тридцять дві) грн. 50 коп. річних та 2 834 (дві тисячі вісімсот тридцять чотири) грн. 29 коп. пені. Представник Позивача в судовому засіданні від 24 березня 2009 року підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник Відповідача в судове засідання від 22 березня 2009 року не з’явився. Відповідач відзиву на позов не подав. Поштове відправлення, що направлялося Відповідачу повернуто відділенням Укрпошти (а.с. 22) з відміткою, що: з вказаної адреси Відповідач вибув.

Згідно довідки органу реєстрації станом на 22 січня 2009 року (а.с. 16) Відповідач зареєстрований за адресою, що вказана в позовній заяві, а саме: 33000, АДРЕСА_1, куди Відповідачу направлялося повернене поштове відправлення (а.с. 16). З даного вбачається, що Відповідач не повідомляв орган реєстрації (державного реєстратора) про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, Відповідач, не повідомивши орган реєстрації про зміну свого місцезнаходження порушив частину 4 статті 83 Господарського кодексу України, а тому господарський суд вважає можливим розгляд справи без участі Відповідача за наявними у справі матеріалами.

Оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення. При цьому господарський суд Рівненської області виходив з такого.

Судом встановлено, що 18 березня 2008 року Відповідач видав ОСОБА_1 довіреність серії ЯНУ № 592058 (а.с. 9; надалі –Довіреність) на отримання від Позивача скла марки 4М1 в кількості 2 022 (дві тисячі двадцять два) метрів квадратних. Дана довіреність дійсна до 28 березня 2008 року.

Згідно накладної № 49 від 19 березня 2008 року (а.с. 8) ОСОБА_1 отримав від Позивача по Довіреності скло марки 4М1 в кількості 2 022,3 метрів квадратних, на загальну суму 50 092 (п’ятдесят тисяч дев’яносто дві) грн. 37 коп.. Як встановлено судом, дана поставка здійснювалась без укладання між сторонами письмового договору (правочину). На суму поставки скла Позивачем Відповідачу був виписаний рахунок № 45 (а.с. 8). Суд наголошує на тому, що у зазначених рахунку та накладній (а.с. 8) не визначено строку оплати за поставлене (отримане) скло марки 4М1.

Відповідач, в свою чергу, частково сплатив заборгованість за отримане по накладній            № 49 від 19 березня 2008 року (а.с. 8) скло марки 4М1.

11 вересня 2008 року Позивач надіслав Відповідачу лист № 072 від 10 вересня 2008 року (а.с. 10; повернений відділенням Укрпошти конверт на а.с. 12) з пропозицією про підписання акту звірки взаєморозрахунків та з проханням надіслання гарантійного листа. В матеріалах справи наявна також претензія № 077 від 30 вересня 2008 року (а.с. 11), проте відсутні будь-які докази її надсилання Відповідачу (конверт, що знаходиться на а.с. 12 направлявся 11 вересня 2008 року. Тобто до написання Позивачем даної претензії) –відповідно дана претензія не є належним доказом до даній справі (свідчить лише про її виготовлення Позивачем, та не підтверджує факту її отримання Відповідачем).

16 вересня 2008 року, через факсимільні засоби зв’язку, Позивачу від Відповідача надійшов акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 14), згідно якого сторони підтвердили, що станом на 1 вересня 2008 року заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 26 092 (двадцять шість тисяч дев’яносто два) грн. 37 коп.. Даний акт підписано Відповідачем та завірено відбитком печатки Відповідача.

Крім того, 16 вересня 2008 року, через факсимільні засоби зв’язку, Позивачу від Відповідача надійшов гарантійний лист від 15 вересня 2008 року (а.с. 13), в якому Відповідач зобов’язався повернути кошти в розмірі 26 092 (двадцять шість тисяч дев’яносто два) грн. 37 коп. Позивачу до 30 грудня 2008 року. Даний гарантійний лист підписано Відповідачем та завірено відбитком печатки Відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено абзацом 1 статті 530 Цивільного кодексу України: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу дії статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Водночас, в силу дії частин 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу дії даних норм, Відповідач, порушивши строки погашення боргу, визначені ним же у гарантійному листі (а.с. 13), вчинив порушення зобов’язання перед Позивачем.

В силу усього вищенаведеного, Відповідач мав сплатити суму боргу в строк до 30 грудня 2008 року. Відповідно, з 31 грудня 2008 року у Позивача виникло право вимагати від Відповідача не лише сплати залишку основного боргу, а й виникло право нараховувати Відповідачу на суму боргу інфляційні та річні.

Доказів погашення залишку боргу Відповідач суду не представив.

Таким чином станом на 24 березня 2009 року заборгованість Відповідача перед Позивачем складає 26 092 (двадцять шість тисяч дев’яносто два) грн. 37 коп..

Враховуючи усе вищевказане, на основі статтей 509, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, статтей 193, 198 Господарського Кодексу України, позовні вимоги про стягнення з Відповідача 26 092 (двадцять шість тисяч дев’яносто два) грн. 37 коп. заборгованості  ґрунтуються на законі та підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позовних вимог (а.с. 5) Позивач нарахував Відповідачу три проценти річних за періоди з 20 березня 2008 року по 20 лютого 2009 року в сумі 732 (сімсот тридцять дві) грн. 50 коп..

Проте суд не погоджується з нарахуванням річних за такий період.

Суд наголошує на тому, що в накладній № 49 від 19 березня 2008 року (а.с. 8) та в рахунку № 45 (а.с. 8) не визначено строку оплати за поставлене (отримане) скло марки 4М1. Строк оплати по даній поставці визначено лише в гарантійному листі Відповідача (а.с. 13) –до 30 грудня 2008 року. Відповідно, Позивач мав право нараховувати річні починаючи з 31 грудня 2008 року.

Крім того, суд зауважує на тому, що Позивач помилково (безпідставно) здійснив нарахування річних на суму нарахованих Відповідачу інфляційних, оскільки статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено нарахування трьох процентів річних від простроченої суми (суми основного боргу), та не передбачає такого нарахування на нараховані за цей же період інфляційні.

Суд враховуючи дані недоліки перерахував суму річних.

Згідно здійсненого перерахунку сума трьох процентів річних за період з 31 грудня 2008 року по 20 лютого 2009 року (52 дні) становить 111 (сто одинадцять) грн. 52 коп..

У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають частковому задоволенню позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох процентів річних від простроченої суми – в сумі 111 (сто одинадцять) грн. 52 коп..

Згідно розрахунку позовних вимог (а.с. 5) Позивач нарахував Відповідачу інфляційні за період з 20 березня 2008 року по січень місяць 2009 року включно в сумі 4 010 (чотири тисячі десять) грн. 66 коп..

Проте суд не погоджується з нарахуванням інфляційних за такий період.

Суд наголошує на тому, що в накладній № 49 від 19 березня 2008 року (а.с. 8) та в рахунку № 45 (а.с. 8) не визначено строку оплати за поставлене (отримане) скло марки 4М1. Строк оплати по даній поставці визначено лише в гарантійному листі Відповідача (а.с. 13) –до 30 грудня 2008 року. Відповідно, Позивач мав право нараховувати інфляційні починаючи з січня місяця 2009 року.

У відповідності до абзацу 5 листа Верховного Суду України № 62-97р від 3 квітня 1997 року, для визначення індексу за любий період необхідно помісячні індекси, складаючі відповідний період перемножити між собою.

В даному випадку відповідним періодом є повні місяці в яких поспіль існувала стала сума заборгованості.

Стала сума заборгованості, після закінчення строку оплати, що визначений у гарантійному листі Відповідача (а.с. 13), існувала лише в січні 2009 року (з періоду, за який Позивач просить стягнути інфляційні).

З урахуванням усього вищезазначеного, господарський суд перерахував суму інфляційних.

Згідно здійсненого перерахунку сума інфляційних за січень місяць 2009 року становить 756 (сімсот п’ятдесят шість) грн. 68 коп..

Враховуючи усе вищенаведене, у відповідності до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України, господарський суд частково задовольняє позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача збитків пов’язаних з інфляційним процесом в сумі 756 (сімсот п’ятдесят шість) грн. 68 коп..

          Крім суми основного боргу, в позовній заяві Позивач просить суд стягнути з Відповідача пеню в розмірі 2 834 (дві тисячі вісімсот тридцять чотири) грн. 29 коп..

Водночас, поставка скла по накладній № 49 від 19 березня 2008 року (а.с. 8) вчинена за усною домовленістю (угодою) сторін, а не на виконання письмового договору.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватись неустойкою.

Згідно частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України: правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України: правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недотриманням письмової форми, є нікчемним.

Виходячи зі змісту вищевказаних норм, нарахування пені (штрафних санкцій) за порушення зобов’язання (при забезпеченні виконання зобов’язання) можливе лише у разі наявності між сторонами письмового договору чи угоди (правочину) в якому обумовлено таке забезпечення виконання зобов’язання.

Враховуючи усе вищевказане та те, що сторони не укладали письмового договору (правочину), господарський суд відмовляє Позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Відповідача нарахованої пені в розмірі 2 834 (дві тисячі вісімсот тридцять чотири) грн. 29 коп..

Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з підприємця ОСОБА_1, 33000, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флоат-Центр Тернопіль», 46008, м. Тернопіль, вул. Танцорова, 51 (7 поверх), код 33768456 –26 092 (двадцять шість тисяч дев’яносто два) грн. 37 коп. боргу, 111 (сто одинадцять) грн. 52 коп. річних, 756 (сімсот п’ятдесят шість) грн. 68 коп. інфляційних, 269 (двісті шістдесят дев’ять) грн. 61 коп. витрат по держмиту та 94 (дев’яносто чотири) грн. 49 коп. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

          3. В задоволенні решти позову –відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.   

Повний текст рішення оформлено та підписано 30.03.2009р.

   Суддя                                                                Василишин А.Р.