ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2009                                                                                       Справа№  16/216

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:  Бахмат Р.М. ( доповідач),

суддів:   Лотоцької Л.О., Євстигнеєва О.С.

при секретарі  Ролдугіної Н.В.

Представники сторін у судове засідання не з’явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Будинок торгівлі “Гірник” м. Олександрія на рішення господарського суду Кіровоградської обл. від 05.01.2009 р. у справі № 16/216

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Будинок торгівлі “Гірник”  Кіровоградська обл., м. Олександрія

до  Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 Кіровоградська обл., м.Олександрія

про визнання договору недійсним

                                                  В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Кіровоградської обл. від 05.01.09 р. у справі № 16/216, яке підписано 10.01.09 р. і оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України (суддя Коротченко Л.С.), відмовлено у  позові товариству з обмеженою відповідальністю “Будинок торгівлі “Гірник”  м. Олександрія до фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 м. Олександрія про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 28.09.2005 р., укладеного між ЗАТ “Будинок торгівлі “Гірник” та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1.

Позивач не погодився з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить відновити строк на подання апеляційної скарги, посилаючись на поважність пропуску строку –отримання рішення лише 20.01.2009 р.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, ухвалою про прийняття апеляційної скарги від 09.02.2009 р., відновив строк подання апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції по даній справі та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.09.2005 р. , укладений між ЗАТ “БТ “Гірник” та відповідачем.

Підставою для скасування рішення скаржник вважає, що висновки, зроблені судом, не відповідають обставинам справи.

Зокрема, судом зроблено висновок про те, що “постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 02.06.2008 р. у справі № 18/137 підтверджено встановлений рішенням господарського суду від 26.03.2008 р. у справі № 18/137 факт, що голова Правління ЗАТ “БТ ”Гірник” Артюхова Л.Я. була уповноважена на укладання

оспорюваного договору”. В той же час, рішення господарського суду Кіровоградської області у справі № 18/137 від 26.03.2008 р. не містить даних про встановлення такого факту, а постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.06.2008 р. у тій же справі містить лише інформацію про згоду з одним із висновків суду першої інстанції.

Також судом було зроблено висновок про те, що позивач (мабуть суд мав на увазі учасників товариства, які приймали участь в зборах акціонерів 20.09.2005 р.) усвідомлював наслідки виникнення права спільної дольової участі на об’єкт нерухомості. В якості підстави для такого висновку суд вказує на протокол зборів акціонерів від 20.09.2005 р. В той же час, аналіз змісту вказаного протоколу змушує зробити абсолютно протилежний висновок. Збори акціонерів 20.09.2005 р. прийняли рішення про продаж частини будівлі, вказавши розмір цієї частини саме в квадратних метрах –3601,9 кв.м, а не у вигляді показника, що характеризує частку в праві власності на спільний об’єкт (наприклад 90/100 або 90 %). Це свідчить про намір акціонерів здійснити відчуження об’єкту саме в матеріальній формі, а не про намір здійснити продаж частки в праві власності. Все це свідчить про те, що акціонери, приймаючи згадане рішення, не мали наміру допустити виникнення права спільної дольової участі в праві власності на єдиний об’єкт нерухомості.

Єдиним способом реалізації рішення акціонерів (в точній відповідності до його змісту, викладеного в протоколі від 20.09.2005 р.) є виділення частини цього приміщення площею 3601,9 кв.м в натурі ( з дотриманням архітектурно-будівельних, санітарних та інших норм) з подальшим продажем цієї частини в вигляді об’єкта в матеріальній формі, а не у вигляді частки в праві спільної часткової власності. Скаржник зазначає, що така реалізація рішення загальних зборів у повній відповідності до його змісту тягне за собою не виникнення права спільної часткової власності, а виникнення у товариства повноцінного права власності на об’єкт нерухомості площею 388,2 кв.м (приміщення саме такої площі мало залишитися у власності товариства згідно протоколу зборів, а не частка в праві власності в розмірі 10/100).

Крім того, судом зроблено висновок про необґрунтованість заяви позивача про те, що голова Правління ЗАТ “БТ “Гірник” Артюхова Л.Я. уклала з відповідачем договір купівлі-продажу не об’єкту в матеріальній формі, а частки в праві власності на спільний об’єкт. Тобто, суд зробив висновок про те, що спірний договір є договором про продаж не частки, а договором про продаж об’єкту в матеріальній формі. В якості підстави для такого висновку суд зазначає положення самого ж цього договору та дані, що містяться в довідці-характеристиці Олександрійського КМБТІ, яка передувала укладанню спірного договору. Однак, зміст цих документів свідчить абсолютно про протилежне. Так, безпосередньо в спірному договорі (п.2) зазначено, що предметом купівлі-продажу є “частина нежитлового приміщення, що становить 81/100 частину ... без розподілу в натурі”. В згаданій же довідці-характеристиці  від 15.09.2005 р. також зазначено, що за заявою власника відчужується 81/100 частина приміщення. Крім цього, на користь цієї позиції свідчить також і напис нотаріуса, вчинений при посвідченні спірного договору на первісному договорі від 16.08.2008 р. про придбання приміщення ЗАТ “БТ ”Гірник”. В цьому написі зазначено, що “за договором від 28.09.2005 р. в реєстр. за № 841, відчужено 81/100 частину нежитлового приміщення”. Також на користь позиції позивача свідчить і сама ситуація, яка існує станом на сьогоднішній день. Спірний об’єкт нерухомості перебуває у спільній частковій власності декількох суб’єктів, кожен з яких є власником не конкретного приміщення, яке він придбав, а ідеальної частки в праві спільної часткової власності без її виділення в натурі.

Іншим висновком суду, який не відповідає обставинам справи, є той висновок, що визнання спірного договору недійсним не може забезпечити поновлення прав позивача, які той вважає порушеними. Цей висновок суду ґрунтується на тій обставині, що на даний момент власником 81/100 частини спірного приміщення є ОСОБА_3, а не відповідач. Скаржник зазначає, що, в разі винесення рішення про визнання спірного договору недійсним до нього мають бути застосовані положення статті 216 ЦК України: “Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю”. Відтак, - встановлення нечинності спірного договору тягне за собою висновок про те, що ОСОБА_1 не набувала права власності на спірний об’єкт та не мала правомочностей на його подальше відчуження ОСОБА_3 Слід прийняти до уваги ту обставину, що ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_1 спірний об’єкт за договором дарування (безоплатно), а також положення ч.3 статті 388 ЦК України (“Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках”). За таких  умов рішення суду про недійсність спірного договору є суттєвим важелем захисту порушених прав позивача, оскільки надає йому передбачену законом можливість витребування майна у ОСОБА_3

Скаржник зазначає в апеляційній скарзі, що судом допущено порушення процесуальних норм, яке привело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, в оскаржуваному рішенні суду зазначено, що “постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.06.2008 р. у справі № 18/137 підтверджено встановлений рішенням господарського суду від 26.03.2008 р. у справі № 18/137 факт, що голова правління ЗАТ “БТ “Гірник Артюхова Л.Я. була уповноважена на укладання оспорюваного договору. Враховуючи зміст ч.2 ст. 35 ГПК України ... господарський суд не доводить вказані факти заново”. Таким чином, - суд визнав згаданий факт доведеним та відмовив у розгляді питання наявності –відсутності повноважень Артюхової Л.Я. на укладання спірного договору. В той же час, стаття 33 ГПК України покладає обов’язок доведення спірних обставин не на суд, а на сторону, яка посилається на ці обставини. Таким чином, стаття 35 ГПК України, на яку посилається суд, передбачає звільнення від доказування подібних фактів не суд, а особу, яка на них посилається. Крім цього, частина 5 статті 35 ГПК України передбачає, що припущення про доведеність фактів, що вважаються встановленими, може бути спростоване в загальному порядку. За таких умов суд повинен був дати оцінку доводам позивача, який стверджує про відсутність повноважень Артюхової Л.Я. на укладання спірного договору. Однак цього суд не зробив.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що скарга не ґрунтується на нормах права та не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Між Закритим акціонерним товариством “Будинок торгівлі “Гірник”, правонаступником якого є ТОВ “Будинок торгівлі “Гірник” та ОСОБА_1 існував спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 вересня 2005 р. За результатами розгляду цього спору 26 березня 2008 р., рішенням господарського суду Кіровоградської обл. у справі № 18/137 в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 вересня 2005 р. відмовлено. Зазначене рішення залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.06.2008 р. та постановою Вищого господарського суду України від 2 жовтня 2008 р.

Предметом розгляду справи позивачем у справі № 18/137 було заявлено –визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 вересня 2005 р.

Підставою для заявленого позову є –укладення договору всупереч вимог ст. 215 ЦК України, в результаті перевищення повноважень головою правління Артюховою Л.Я.

30 вересня 2008 р. до господарського суду Кіровоградської обл. звернувся ТОВ “Будинок торгівлі “Гірник” з позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.09.2005 р., в зв’язку з чим судом порушено провадження у справі № 16/216.

Предметом розгляду справи позивачем у справі № 16/216 було заявлено визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 вересня 2005 р.

Підставою заявленого позову є укладання договору всупереч вимог ст. 215 ЦК України, в результаті перевищення повноважень головою правління  Артюховою Л.Я.

Оскільки вимоги Товариства щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу внаслідок перевищення повноважень голови правління Артюхової Л.Я. розглядалися господарським судом в межах предмета позову зі справи № 18/137, суди всіх рівнів дали оцінку обставинам щодо повноважень голови правління Артюхової Л.Я. на укладення спірного правочину, а  саме, прийшли до висновку, що Артюхова Л.Я. діяла в межах наданих повноважень та те, що договір відповідає вимогам цивільного законодавства. Зазначений факт судом правомірно визнано преюдиційним, та таким, що не підлягає доказуванню.

Ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Не додержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. цього кодексу є підставою недійсності правочину згідно з ст. 215 ЦК України.

Ч. 1 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють згідно з установчими документами та законами.

Статутом позивача передбачено, що голова правління має право розпоряджатися майном товариства в межах, що визначені зборами (п.14.10.2), укладати будь-які угоди та інші юридичні акти (п. 14.10.3).

Як було встановлено судом 20.09.05 р., загальні збори акціонерів одноголосно прийняли рішення, згідно з яким вирішили продати частину будівлі (основних засобів) в розмірі 3601,9 кв.м за ціною балансової вартості 1 390 722,08 грн. На виконання цього рішення голова правління, згідно з повноваженнями, наданими розділом 14 статуту, уклала договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_1 й набула власності на 3230,9 кв.м  нежитлового приміщення. Предметом оскаржуваного договору є саме об’єкт в матеріальній формі, що було встановлено судом в результаті дослідження п.2 договору. Судом також було досліджено та встановлено, що саме за замовленням ЗАТ “БТ Гірник”, для укладення спірного право чину, було виготовлено довідку-характеристику, в якій було чітко зазначено які саме приміщення підлягають відчуженню.

Відповідач звертає увагу суду на ту обставину, що оскаржуваний правочин був схвалений юридичною особою шляхом прийняття коштів по отриманій угоді, що згідно з п. 9.2 Роз’яснення ВГСУ від 12.03.99 р. № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” робить дійсною таку угоду з моменту її укладення.

Крім того, позивачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції не було доведено факту порушення прав та інтересів позивача укладенням спільного правочину, що в свою чергу виключає можливість визнання оспорюваного правочину не дійсним.

Представники сторін в судове засідання не з’явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення; не надали суду витребуваний ухвалою від 12.03.2009 р. акт прийому-передачі нерухомого майна, а саме частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, що становить 81/100 частину нежитлової площі 3 230,9 кв.м від загальної площі 3 990,1 кв. м без розподілу в натурі, який повинен бути складений  на підставі п.7 договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 28.09.2005 р.; не скористалися наданим законом правом на участь в судовому засіданні, а тому справу переглянуто за наявними в ній доказами.

Розпорядженням в.о. голови судової палати від 25.03.2009 р. № 93 змінено склад колегії суддів в зв’язку з поверненням з відрядження судді Євстигнеєва О.С.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

          Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін в попередньому судовому засіданні, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що відповідно до п. 1.1. Статуту товариство з обмеженою відповідальністю “Будинок торгівлі “Гірник” товариство створено шляхом перетворення Закритого акціонерного товариства “Будинок торгівлі “Гірник” в товариство з обмеженою відповідальністю “Будинок торгівлі “Гірник”, згідно протоколу загальних зборів акціонерів від 10.05.2006 р. про реорганізацію товариства шляхом перетворення його у товариство з обмеженою відповідальністю, яке згідно вимог чинного законодавства України є правонаступником всіх прав та обов’язків ЗАТ “Будинок торгівлі “Гірник”.

28.09.2005 р. ЗАТ “Будинок торгівлі “Гірник” (продавець) та приватний підприємець ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення в АДРЕСА_1, що становить 81/100 частину нежитловою площею 3 230,9 кв.м. від загальної площі 3 990,1 кв.м, без розподілу в натурі.

Договір посвідчено приватним нотаріусом та зареєстровано в реєстрі за № 841 (а.с. 10-11).

Товариство з обмеженою відповідальністю “Будинок торгівлі “Гірник” звернулося з позовом про визнання недійсним вищевказаного договору купівлі-продажу  на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України, як такий, що не відповідає вимогам, викладеним в ст. 203 ЦК України. Зокрема, вважає, що даний договір вчинено особою, яка не мала достатнього обсягу цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною /сторонами вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг дієздатності. Поняття цивільної дієздатності юридичної особи надається у положеннях ст. 92 Цивільного кодексу України. Юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків, здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно, та не перевищувати своїх повноважень.

Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 28.04.78 № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” роз’яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, апеляційний суд встановив наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, що мають значення для правильного вирішення спору.

Президія ВАСУ в роз’ясненні від 12.03.99 р. № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” зазначила, що, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою та інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Здійснюючи апеляційне провадження, колегія суддів, на підставі приписів статті 638 ЦК України та статті 180 Господарського кодексу України дійшла висновку, що положення спірного договору від 28.09.2005 р. носять загальний характер і свідчать про неузгодженість сторонами предмету договору, а саме: не визначено кількість відчужуваних приміщень, їх площу, місце розташування кімнат, їх номери.

Відповідно до пункту 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

П. 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 180 Господарського кодексу України визначає істотні умови господарського договору. Відповідно  до положень цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов”язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами, у передбачених законом  порядку та формі, досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визначені такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладанні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається зі спірного договору купівлі-продажу він не дає чіткого визначення предмету договору.

Згідно з частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

А тому, приймаючи до уваги приписи законодавства та встановлені під час здійснення апеляційного провадження обставини, колегія суддів дійшла висновку, що спірний  договір суперечить вимогам статті 638 ЦК України та ст. 179, 180 ГК України та є неукладеним.

Оскільки, відповідно до ч.2 п.1 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та  обов’язків є, зокрема, договори, то не укладання договору, тобто його відсутність, не породжує цивільних прав та обов’язків.

Недійсним може визнаватися тільки укладений договір, а спірний договір є таким, що не відбувся, відсутні підстави для визнання його недійсним.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді даної справи неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, порушив та неправильно застосував норми матеріального права, а саме статей 203, 215, ч.1 ст. 638 ЦК України, статей 179, 180, ч.8 ст. 181 ГК України, що є підставою для скасування рішення. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 103 - 105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю “Будинок торгівлі “Гірник” м. Олександрія задовольнити частково.

Рішення господарського суду Кіровоградської  обл. від 05.01.2009 р. у справі № 16/216 скасувати.

В позові відмовити.

Головуючий                                                                                                Р.М.Бахмат

Судді:                                                                                                           Л.О.Лотоцька

О.С. Євстигнєєв

З оригіналом згідно:

Пом. судді                                            І.Г.Логвиненко

30.03.2009 р.