ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № |
|
За позовом Дочірнього підприємства «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»
До Державного підприємства «Адміністрація річкових портів»
Про визнання дійсним договору та додаткових угод
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача Кішинський Д.Г. –представник за довіреністю № 17/1
від 12.01.09.
Від відповідача Анісімов В.М. –представник за довіреністю № 01/05-61Д від 16.12.08.;
Лазнюк Г.В. –представник за довіреністю № 01/05-69Д від 12.01.09.
Рішення прийнято 11.03.09. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 05.03.09. по 11.03.09.
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Дочірнього підприємства «Миколаївський річковий порт»до Державного підприємства «Адміністрація річкових портів»про:
- визнання дійсним Договір управління майном № 33/01-01 від 27.01.06. між Дочірнім підприємством «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»та Державним підприємством «Адміністрація річкових портів»;
- визнання дійсними додаткових угод 28.09.07. та 31.05.08. до договору управління майном № 33/01-01 від 27.01.06. між Дочірнім підприємством «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»та Державним підприємством «Адміністрація річкових портів».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.09. порушено провадження у справі № 30/69, розгляд справи було призначено на 17.02.09. о 15-50.
В судовому засіданні 17.02.09. представником відповідача було подано суду письмовий відзив на позов, відповідно до якого Державне підприємство «Адміністрація річкових портів»не заперечує проти позовних вимог та зазначає, що при укладенні Договору сторонами було досягнуто домовленості з усіх істотних умов Договору. Відповідач зазначає, що нотаріальне посвідчення Договору сторони здійснити не мали можливості, в зв’язку з відсутністю свідоцтв про право власності на спірне майно, яке було предметом передачі по Договору.
В судовому засіданні 17.02.09. судом на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 26.02.09. о 11-10.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.09. розгляд справи № 30/69 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було відкладено на 05.03.09. о 16-00.
В судовому засіданні 05.03.09. представником відповідача заявлено клопотання про залучення до участі у розгляді справи № 30/69 в якості співвідповідачів: Міністерство транспорту та зв’язку України та Кабінет Міністрів України.
Позивач проти залучення до участі у справі відповідачів: Міністерство транспорту та зв’язку України та Кабінет Міністрів України заперечує.
В судовому засіданні 05.03.09. судом на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 11.03.09. о 15-30.
В судовому засіданні 11.03.09. представник позивача підтримав свої позовні вимоги та просить суд позов задовольнити.
Представники відповідача проти позову заперечують та просять суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.
Розглянувши в судовому засіданні 11.03.09. зазначене вище клопотання відповідача про залучення до участі у розгляді справи № 30/69 в якості співвідповідачів: Міністерство транспорту та зв’язку України та Кабінет Міністрів України суд відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.
У відповідності до п. 1.3 роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»№ 02-5/289 від 18.09.97. зазначено, що Господарський процесуальний кодексу України не зобов’язує господарський суд задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача.
Слід зазначити, що вирішенні питання про задоволення клопотання щодо залучення до участі у справі іншого відповідача слід виходити з підстав клопотання та їх обґрунтованості.
За таких обставин, суд відмовляє відповідачу в задоволенні зазначеного клопотання, оскільки не вбачає достатніх підстав для залучення до участі у розгляді справи № 30/69 інших відповідачів: Міністерство транспорту та зв’язку України та Кабінет Міністрів України, оскільки Державним підприємством «Адміністрація річкових портів»не наведено суду яким саме чином зазначені особи порушують права та обов’язки позивача в розумінні ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того відповідачем не зазначено, що залучення зазначених вище осіб в якості відповідачів у справі сприятиме з’ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у даній справі, а також встановленню наявності або відсутності правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо передачі в управління та/або в спільну діяльність будь-яким іншим особам, крім позивача державного майна, перелік якого викладений в даному клопотанні.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
У відповідності до Роз’яснення ВАСУ № 02-5/611 від 23.08.94. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Враховуючи те, що позивачем необґрунтовано та не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, Господарський суд міста Києва вважає, що в задоволенні клопотання позивача слід відмовити.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 11.03.09. за згодою представників сторін було оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
27.01.06. між Державним підприємством «Адміністрація річкових портів»(Установник управління) та Дочірнім підприємством «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»(Управитель) було укладено Договір № 33/01-01 управління майном (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Установник зобов’язався передати Управителеві на певний строк державне нерухоме майно та інше майно в управління, а Управитель зобов’язався за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах Установника управління.
Як вбачається з п. 1.2 Договору предметом цього Договору є майно, перелік якого та його вартість наведені у Додатку № 1 до цього Договору.
У відповідності до матеріалів справи вбачається, що вказане у Додатку № 1 до цього Договору майно належить Установнику управління на праві господарського відання (п. 1.4 Договору).
Відповідно до п. 1.5 Договору сторонами було погоджено, що передачі майна за цим Договором не тягне за собою передачу права власності на нього Управителю.
Держава в особі Міністерства транспорту та зв’язку України залишається власником, а Управитель утримує майно на окремому балансі та здійснює повноваження по управлінню майном згідно до умов цього Договору.
Пунктами 1.7-1.8 Договору передбачена сплата базової вигоди від управління майном, її склад та розмір, а також порядок зміни розміру вигоди в залежності від встановленого індексу інфляції.
У відповідності до п. 4.1 Договору, сторонами було погоджено строк дії Договору –5 років з дня його підписання обома сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.07. та 31.05.08. між сторонами було укладено додаткові угоди до Договору управління майном № 33/01-01 від 27.01.06.
Позивач зазначає, що Дочірнє підприємство «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»належним чином виконувало умови Договору зі змінами, внесеними додатковими угодами, зокрема шляхом регулярного перерахування оплати, що підтверджується копіями виписок з особового рахунку позивача, а також актом приймання-передачі державного майна в управління від 01.11.06.
Спір між сторонами виник в зв’язку з тим, що Договір управління майном № 33/01-01 від 27.01.06. та додаткові угоди від 28.09.07. та від 31.05.08. до Договору управління майном № 33/01-01 від 27.01.06. в порушення вимог ст.ст. 654, 1031 Цивільного кодексу України не були нотаріально посвідчені.
Позивач вказує на те, що незважаючи на ту обставину, що додаткові угоди від 28.09.07. та від 31.05.08. до Договору управління майном № 33/01-01 від 27.01.06. нотаріально не посвідчені, між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов Договору, а сам Договір фактично виконується сторонами.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з письмових доказів наданих сторонами по справі, між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов Договору.
У відповідності до ст. 1031 Цивільного кодексу України, договір управління майном укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Як зазначає позивач, Договір управління майном № 33/01-01 від 27.01.06. та додаткові угоди від 28.09.07. та від 31.05.08., укладені до нього, в порушення вимог ст.ст. 654, 1031 Цивільного кодексу України не були нотаріально посвідчені.
В той же час, з матеріалів справи вбачаються обставини виконання зазначеного вище Договору та додаткових угод до нього від 28.09.07. та від 31.05.08.
Відповідно до п. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Дочірнього підприємства «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»в частині визнання дійсним Договору управління майном № 33/01-01 від 27.01.06., укладеного між Дочірнім підприємством «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ» та Державним підприємством «Адміністрація річкових портів»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про визнання дійсними додаткових угод від 28.09.07. та від 31.05.08. до Договору управління майном № 33/01-01 від 27.01.06., укладених між Дочірнім підприємством «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»та Державним підприємством «Адміністрація річкових портів», суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Як вже було зазначено вище, договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Але як вбачається з матеріалів справи, додаткові угоди від 28.09.07. та від 31.05.08. до Договору управління майном № 33/01-01 від 27.01.06. не були нотаріально посвідчені.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Враховуючи вищевикладене, а саме, те що Договір управління майном № 33/01-01 від 27.01.06. є дійсним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Дочірнього підприємства «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ» в частині визнання дійсними додаткових угод від 28.09.07. та від 31.05.08. до Договору управління майном № 33/01-01 від 27.01.06., укладених між Дочірнім підприємством «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»та Державним підприємством «Адміністрація річкових портів»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.
В зв’язку з тим, що позивачем сплачено державне мито в більшому розмірі, ніж це передбачено Декретом Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, зайво сплачена сума в розмірі 85,00 грн. підлягає поверненню Дочірньому підприємству «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»з Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»задовольнити повністю.
2. Визнати дійсним Договір управління майном № 33/01-01 від 27.01.06., укладений між Дочірнім підприємством «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»(54058, м. Миколаїв, вул. Проектна, 1, код ЄДРПОУ 03150160) та Державним підприємством «Адміністрація річкових портів»(04071, м. Київ, вул. Електриків, 14, код ЄДРПОУ 33404067).
3. Визнати дійсними додаткові угоди від 28.09.07. та від 31.05.08. до Договору управління майном № 33/01-01 від 27.01.06., укладених між Дочірнім підприємством «Миколаївський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»(54058, м. Миколаїв, вул. Проектна, 1, код ЄДРПОУ 03150160) та Державним підприємством «Адміністрація річкових портів»(04071, м. Київ, вул. Електриків, 14, код ЄДРПОУ 33404067).
4. Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація річкових портів»(04071, м. Київ, вул. Електриків, 14, код ЄДРПОУ 33404067) на користь Дочірнього підприємства «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»(54058, м. Миколаїв, вул. Проектна, 1, код ЄДРПОУ 03150160) 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. –державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. На підставі даного рішення повернути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Миколаївський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «УКРРІЧФЛОТ»(54058, м. Миколаїв, вул. Проектна, 1, код ЄДРПОУ 03150160) 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. –зайво сплаченого державного мита.
7. Рішення вступає в законну силу після десятиденного терміну з дня його прийняття, оформленого у відповідності до ст. 84 ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко