ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
27.02.09 |
Справа №2а-2798/08/8 |
(11:23 год.) м. Сімферополь
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі Кудіновій О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Управління Пенсійного Фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АРК
до СПД ОСОБА_1
про стягнення
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - ОСОБА_1 паспорт ЕСНОМЕР_1 від 05.11.1996, ОСОБА_2 паспорт САНОМЕР_2 від 27.11.1997, за усною заявою;
Обставини справи: 11.09.08 р. Управління ПФУ в Центральному районі м. Сімферополя АРК звернулось до Окружного адміністративного суду АРК з адміністративним позовом про стягнення з СПД ОСОБА_1 на користь УПФУ в Центральному районі м. Сімферополя АРК заборгованості у розмірі 715 грн.
Ухвалами суду від 12.09.08 р. було відкрито провадження у адміністративній справі та справу призначено до судового розгляду.
Позовні вимоги ґрунтуються на ст.ст. 14, 15, п.2 ч.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та мотивовані тим, що відповідачем не сплачуються у встановлені законодавством строки та розмірах страхові внески.
Представник позивача у судове засідання 27.02.09 р. не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судовому засіданні 27.02.09 р. заперечував проти задоволення позовних вимог, та зазначив, що позивач не правомірно застосував до нього пеню, посилаючись на п.2 ч.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пояснюючи, що застосована позивачем норма встановлює фінансову санкцію, а також можливість нарахування пені, за несплату (не перерахування) або несвоєчасну оплату (несвоєчасне перерахування) страховиками страхових внесків. Але відповідачем був не представлений розрахунок зобов'язання про оплату збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Застосування фінансової санкції за непредставлення розрахунку зобов'язання про оплату збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування передбачено пунктом 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, відповідач вважає, що нарахування пені є необґрунтованим і незаконним.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши відповідача та його представника, суд
ВСТАНОВИВ:
Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_1 зареєстровано як платника страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АРК 01.04.2002 р. за № 15-11-7576 (а.с7).
Принципи, основи та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначені в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.03р. №1058-IV (далі Закон №1058) із відповідними змінами та доповненнями.
Стаття 3 Закону №1058 визначає, що Пенсійний фонд і юридичні особи є суб'єктами системи пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону №1058 виключно цим Законом визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, а також стягнення заборгованості за цими внесками.
Згідно з п. 4. ст. 17 Закону №1058, п.5.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками і застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Пенсійний фонд України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003р. №21-1 (далі - Інструкція), платники подають до органу Пенсійного фонду для реєстрації протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, розрахунок зобов'язань зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, в якому вказується самостійно обчислені суми зобов'язань.
Судом встановлено, що Управлінням пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя 13.08.2003 р. за ненадання відповідачем розрахунку зобов'язання із сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за ІІ,ІІІ,ІV квартал 2002 р. та І,ІІ квартал 2003 р. було винесено рішення № 422 про застосування до СПД ОСОБА_1 штрафних санкцій у розмірі 850,00 грн.
За несвоєчасну сплату СПД ОСОБА_1 штрафних санкцій за рішенням № 422 від 13.08.03 р. Управлінням пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя 12.07.2006 р. було винесено рішення № 855, згідно з яким відповідачу нараховано пеню у розмірі 787,32 грн. Підставою для нарахування пені у цьому рішенні зазначено несплату або несвоєчасну несплату страховиком страхових внесків (а.с.5). Вищезазначене рішення було отримано відповідачем 24.07.06р., що підтверджується копією поштового повідомленням (а.с. 4).
Управління ПФУ зверталось до Господарського суду АРК з позовною заявою про стягнення з СПД ОСОБА_1 штрафних санкцій у сумі 767,32 грн. за рішенням № 855.
31.10.08 р. рішенням Господарського суду АРК у задоволенні позову було відмовлено, а Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 р. апеляційну скаргу було задоволено частково, рішення ГС АРК по справі № 2-19/14883-2006 скасовано та провадження у справі припинено в зв'язку з тим, що позовна заява була вирішена на підставі норм Господарського процесуального кодексу України, хоча даний спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Заборгованість відповідачем була частково сплачена в розмірі 52,20 грн. У результаті чого, станом на 08.09.2008 р. за СПД ОСОБА_1 обліковується заборгованість в сумі 715,12 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст. 4 КАС України правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до п. 4 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже позивач є суб'єктом владних повноважень, а спір про стягнення пені нарахованої позивачем на відповідача при виконанні владних управлінських функцій має ознаки публічно-правового спору та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058 за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058 встановлені фінансові санкції за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, у тому числі за ненадання розрахунку зобов'язання із сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, до територіальних органів Пенсійного фонду у вигляді штрафу.
Як вбачається з матеріалів справи УПФУ за ненадання відповідачем розрахунку зобов'язання із сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за ІІ,ІІІ,ІV квартал 2002 р. та І,ІІ квартал 2003 р. застосовано штрафну санкцію у сумі 850,00 грн. за рішенням № 422 від 13.08.03 р.
Пеня за даний вид порушення не передбачена п.5 ч.9 ст.106 Закону № 1058 та не застосовується Управлінням ПФУ до страховиків.
Згідно ст. 1 Закону №1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, яке діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування згідно цього Закону.
Відповідно до п.6 ч.2 ст.17 Закону №1058 страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до ч.6 ст.20 Закону №1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Відповідно до п.12 ч.1 ст. 20 Закону №1058 страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.106 Закону №1058 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею (ч.1).
Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій (ч.2).
Відповідно до п.2 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі:
-10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно;
-20 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно;
-50 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів.
Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.
Здійснюючи аналіз вищенаведених норм, суд приходить до висновку, що на заборгованість по штрафним санкціям не нараховується пеня. Пеня відповідно до п.2 ч.9 ст.106 Закону № 1058 може нараховуватися за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків.
Отже враховуючи вище наведене, суд робить висновок, що позивачем не правомірно нараховано на суму заборгованості по штрафним санкціям пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків.
Як вбачається з матеріалів справ, позивач рішенням № 855 від 12.07.06 р. не правомірно застосував до відповідача пеню відповідно до п.2 ч.9 ст.106 Закону № 1058 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, коли мав на увазі не сплату заборгованості по штрафним санкціям, застосованим за ненадання відповідачем розрахунку зобов'язання із сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за ІІ,ІІІ,ІV квартал 2002 р. та І,ІІ квартал 2003 р. рішення № 422 від 13.08.03 р.
Отже позивачем не доведено факту несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) відповідачем страхових внесків, у тому числі донарахованих відповідачем або територіальними органами Пенсійного фонду, а також у рішенні № 855 від 12.07.06 р. не зазначено за який саме період відповідач не сплатив або не своєчасно сплатив страхові внески та чим це порушення встановлено.
Крім того у рішенні № 855 від 12.07.06 р. УПФУ зазначено дві різні суми нарахованої пені, а саме 787,32 грн. та 767,32 грн., що не відповідає вимогам чинного законодавства.
В ході судового розгляду позивач пояснив, що підставою для прийняття рішення № 855 від 18.07.06 р. (а.с.57) є також ч.8 ст.106 Закону № 1058, відповідно до якої на недоїмку нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Таким чином позивач не вірно застосував норму права у рішенні № 855 від 12.07.06 р. - п.2 ч.9 ст.106 Закону № 1058, в той час як потрібно було застосувати ч.8 ст. 106 Закону № 1058.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст. 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.
Відповідно до ч.4 ст.71 КАС України суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Але відповідачем не було надано суду належних доказів, або будь-яких інших документів, які б підтверджували правомірність та обґрунтованість дій УПФУ та протиправність дій відповідача.
Суд підкреслює, що стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
Однак, суд встановив, що позивач - Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя діяв необґрунтовано, чим порушив права позивача, нарахувавши пеню за не сплату або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) відповідачем страхових внесків, маючи на увазі заборгованість по штрафним санкціям за ненадання розрахунку зобов'язання із сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за ІІ,ІІІ,ІV квартал 2002 р. та І,ІІ квартал 2003 р. за рішенням № 422 від 13.08.03 р.
Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.5 ст.94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Враховуючи, що відповідач не здійснював судових витрат по справі, судові витрати не підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Суд звертає увагу на те, що позивач зазначив у позові відповідача у статусі «суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа», але Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачений статус «фізичної особи-підприємця», в той час, як поняття «суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа» чинним законодавством не передбачене. У зв'язку з чим суд вважає правильним статус відповідача - «фізична особа-підприємець».
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 27.02.09 р.
У повному обсязі постанову складено 04.03.09 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Кушнова А.О.