ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.07.15р. Справа № 904/3965/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберег Плюс" (м. Дніпропетровськ)

до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)

про стягнення суми збитків, завданих неналежним виконанням договору № 788 на проведення капітального ремонту покрівлі від 26.12.2012 у загальному розмірі 86 246 грн. 12 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Носарев М.П. - представник (довіреність № б/№ від 01.04.2015)

від відповідача: Боровик А.А. - представник (довіреність № 3/2-955 від 06.05.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оберег Плюс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради (далі - відповідач) суму інфляційних втрат та 3% річних за період неналежного виконання зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт за договором № 788 на проведення капітального ремонту покрівлі, що становить складову частину житлового будинку по вул. Караваєва, 56 /м. Дніпропетровськ/ від 26.12.2012 у загальному розмірі 86 246 грн. 12 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 78 383 грн. 22 коп. - інфляційні втрати;

- 7 862 грн. 90 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 788 на проведення капітального ремонту покрівлі, що становить складову частину житлового будинку по вул. Караваєва, 56 /м. Дніпропетровськ/ від 26.12.2012 в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних позивачем у липні 2013 року робіт з капітального ремонту покрівлі. Так, у позовній заяві позивач посилається, що відповідачем виконані ним роботи були оплачені лише 02.04.2015, а отже відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 21.07.2013 по 02.04.2015, внаслідок чого на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з серпня 2013 року по березень 2015 року у сумі 78 383 грн. 22 коп. та 3% річних за період з 21.07.2013 по 02.04.2015 у сумі 7 862 грн. 90 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.05.2015 порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 11.06.2015.

У судове засідання 11.06.2015 з'явився представник позивача.

Від відповідача 10.06.2015 надійшло клопотання, в якому він просив суд розгляд справи відкласти, з метою надання часу відповідачу для підготування своєї правової позиції по справі.

Так, ухвалою суду від 11.06.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.07.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

У судове засідання01.07.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Так, у судовому засідання 01.07.2015 позивач виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідачем було долучено до справи відзив на позовну заяву, в кому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач був позбавлений можливості оплатити виконані роботи, у зв'язку з тим, що до кінця 2013 року управління державної казначейської служби не здійснювало платежі за платіжними дорученнями розпорядників бюджетних коштів з технічних причин. Крім того, відповідач наголошує на тому, що у 2014 році на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 № 65 "Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету" державною фінансовою інспекцією проводилися контрольні заходи з перевірки достовірності обсягів кредиторської заборгованості розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету з оплати товарів, робіт і послуг, на закупівлю яких поширюється дія Закону України "Про здійснення державних закупівель". Так, враховуючи положення зазначеного закону, оплати за договором не могла бути здійснена до закінчення перевірки Державної фінансової інспекції. Акт перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради за період з 01.01.2013 по 01.03.2014 № 05-19/03 був складений 25.12.2014. Крім того, у відзиві на позов відповідач посилається на те, що в порядку статті 57 Бюджетного кодексу України кошти, виділені відповідачу, як розпоряднику бюджетних коштів з місцевого бюджету, на проведення капітального ремонту житлового фонду через їх невикористання протягом року, 31 грудня кожного року повертаються до місцевого бюджету як невикористане фінансування. Отже, відповідач посилається на те, що фінансування у 2015 році на оплату робіт з капітального ремонту житлового фонду відбулося 23.02.2015, у зв'язку з чим оплата за виконані роботи була проведена після надходження бюджетних коштів у 2015 році, а саме: 02.04.2015. Так, відповідач наголошує на відсутності вини у простроченні оплати робіт за договором.

З метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 01.07.2015 оголошувалась перерва по 07.07.2015, а саме: у зв'язку з тим, що позивачем не були надані витребувані ухвалою суду від 11.06.2015 документи.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 07.07.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав, що викладені у позовній заяві.

Відповідач, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позов, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, крім того, строк вирішення спору, передбачений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, закінчується 07.07.2015, а отже у сторін було достатньо часу для захисту своїх інтересів у даній справі.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

26.12.2012 між Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради (далі замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оберег Плюс" (далі - учасник, підрядник, позивач) було укладено договір № 788 на проведення капітального ремонту покрівлі, що становить складову частину житлового будинку по вул. Караваєва, 56 /м. Дніпропетровськ/ (далі - договір) (а.с.9-10), відповідно до умов якого учасник зобов'язався у 2012 році виконати роботи з капітального ремонту покрівлі, що становить частину житлового будинку по вул. Караваєва, 56 /м. Дніпропетровськ/, а завмоник - прийняти та сплатити за виконані роботи з капітального ремонту покрівлі, що становить складову частину житлового будинку по вул. Караваєва, 56 /м. Дніпропетровськ/. Найменування робіт: капітальний ремонт покрівлі, що становить складову частину житлового будинку по вул. Караваєва, 56 /м. Дніпропетровськ/ (пункти 1.1. та 1.2. договору).

У пункті 10.1. договору сторони погодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та закінчується в частині розрахунків до повного виконання зобов'язань сторонами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Зокрема, статтею 887 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 3.1. договору ціна договору становить 166 840 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 27 806 грн. 67 коп. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін залежно від обсягу реального бюджетного фінансування 2012 року.

В подальшому, між сторонами було підписано додаткову угоду № 6 від 17.03.2015 до договору, якою сторони погодили викласти пункт 3.1. договору у наступній редакції:

- "3.1. Ціна договору становить 154 298 грн. 90 коп., у тому числі ПДВ 20% - 25 716 грн. 48 коп.".

Також вказаною додатковою угодою сторони погодили визначити суму для погашення кредиторської заборгованості за 2013 рік у сумі 154 298 грн. 90 коп.

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до пункту 6.1.2. договору замовник зобов'язаний прийом та оцінку виконаних робіт здійснювати уповноваженими особами замовника і щомісячно оформляти підписанням актів виконаних робіт, який є підставою для виплати коштів на користь учасника.

Так, на виконання умов договору позивачем була проведена та передана відповідачу робота з капітального ремонту покрівлі, що становить складову частину житлового будинку по вул. Караваєва, 56 в м. Дніпропетровську за договором № 788 від 26.12.2012, що підтверджується актом № 1 від 20.07.2013 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2013 року (а.с.11-13). Загальна вартість робіт з ПДВ, згідно вказаного акту складає 166 839 грн. 60 коп. Так, вказаний акт підписний відповідачем без будь-яких претензій та зауважень щодо якості виконаної позивачем роботи, строків та обсягів її виконання. Отже, виконані позивачем роботи були прийняті відповідачем без зауважень.

В подальшому, між сторонами було підписано акт № 1 від 25.12.2014 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року, який було складено на підставі довідки зустрічної звірки ДФІ у Дніпропетровській області від 03.11.2014 № 05/19-04-з, в якому сторони погодили зменшити вартість виконаних позивачем та прийнятих відповідачем робіт за актом № 1 від 20.07.2013 приймання виконаних будівельних робіт на 12 540 грн. 70 коп. (а.с.14-15).

Отже, сторони узгодили, що вартість виконаних у липні 2013 року робіт з капітального ремонту покрівлі, що становить складову частину житлового будинку по вул. Караваєва, 56 в м. Дніпропетровську за договором № 788 від 26.12.2012, складає 154 298 грн. 90 коп. (166 839,60 - 12 540,70).

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору розрахунок за виконані роботи здійснюється на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт безпосередньо після надходження коштів відповідного бюджетного призначення на реєстраційний рахунок змовника. При наявності коштів замовник перераховує підряднику аванс у розмірі 30% ціни по кожному виду робіт за договором згідно із календарним графіком виконання робіт для придбання підрядником необхідних для виконання кожного виду робіт матеріалів, конструкцій, виробів у порядку, передбаченому постановами КМУ від 27.12.2001 № 1764 "Про затвердження порядку державного фінансування капітального будівництва" та від 09.10.2006 № 1404 "Питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти".

Так, матеріалами справи підтверджується, що виконана позивачем у липні 2013 року робота з капітального ремонту покрівлі за договором була оплачена відповідачем лише 02.04.2015, що підтверджується платіжним дорученням № 244 від 27.03.205 на суму 154 298 грн. 90 коп. (а.с.16).

Отже, позивач у позовній заяві посилається, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 21.07.2013 по 02.04.2015, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем із відшкодування інфляційних втрат та 3% річних в загальному розмірі 86 246 грн. 12 коп., що і причиною спору.

Так, судом встановлено, що робота виконана за вказаним вище актом у повній мірі відповідає роботі, що визначена умовами договору, та за вартістю узгоджується із погодженою сторонами у пункті 3.1. договору ціною.

Отже, позивач виконав роботу, а відповідач її прийняв на загальну суму 154 298 грн. 90 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 20.07.2013 та № 1 від 25.12.2014, які підписані та скріплені печатками сторін.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку та якості виконання вказаної роботи. А також, з вищезазначених актів вбачається, що вони підписані без заперечень. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, суд зауважує, що визначена у пункті 4.1. та 4.2. договору умова надходження коштів відповідного бюджетного призначення на реєстраційний рахунок відповідача не може вважатися відкладальною умовою щодо оплати відповідачем проведених позивачем за договором робіт з огляду на наступне.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із бюджетним фінансуванням.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність його вини з огляду на відсутність бюджетного фінансування є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а отже не може братися до уваги при визначенні судом настання моменту оплати.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Крім того, відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з огляду на положення пункту 4.1. договору, статей 854 та 253 Цивільного кодексу України, строк оплати виконаних позивачем робіт на суму 154 298 грн. 90 коп. є таким, що настав 21.07.2015 - після прийняття вказаних робіт та підписання акту № 1 від 20.07.2013 приймання виконаних будівельних робіт, з урахування положень статті 253 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в період з 22.07.2013 по 01.04.2015 в сумі 154 298 грн. 90 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період з серпня 2013 року по березень 2015 в сумі 78 383 грн. 22 коп. та 3% за період прострочення з 21.07.2013 по 02.04.2015 в сумі 7 862 грн. 90 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем період прострочення визначений по 02.04.2015 включно, що не відповідає вимогам законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Враховуючи дане положення, дослідивши розрахунок, зокрема, 3% річних за період з 21.07.2013 по 02.04.2015, судом встановлено, що вказаний розрахунокне відповідає вказаним вимогам та фактичним обставинам справи, оскільки позивачем було включено до періоду нарахування день оплати - 02.04.2015, крім того, позивачем невірно було визначено початок періоду прострочення, про що судом зазначено вище. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи.

Розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем вірно з огляду на наступне.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Враховуючи вказане положення, позивач вірно розрахував інфляційні втрати, які в період з серпня 2013 року по березень 2015 року складають 78 383 грн. 22 коп. Вказаний розрахунок було перевірено судом, та визначено правильність його проведення.

Отже, під час здійснення розрахунку інфляційних втрат позивачем були враховані вказані положення, крім того вказаний розрахунок відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи в частині порядку його проведення, арифметично розрахунок також здійснений вірно, а отже розрахунок позивача визнається судом обґрунтованим, а вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з серпня 2013 року по березень 2015 в сумі 78 383 грн. 22 коп. такими, що підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог щодо стягнення 7 862 грн. 90 коп. 3% річних суд зазначає наступне.

Судом, як було зазначено вище, розрахунок 3% річних, що здійснений позивачем, було визнано необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом встановлено, що 3% річних за період з 22.07.2013 по 01.04.2015 складають 7 850 грн. 22 коп., а отже позовні вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 7 850 грн. 22 коп.

Отже, позовні вимоги в цілому підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 16; ідентифікаційний код 38114671) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберег Плюс" (49000, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 20; ідентифікаційний код 34775443) - 78 383 грн. 22 коп. - інфляційних втрат, 7 850 грн. 22 коп. - 3% річних, 1 826 грн. 73 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко