АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Єдиний унікальний номер справи: 2190/892/2012
Справа № 11/2190/431/2012 р. Головуючий в 1 інстанції Дорошинська В.Е.
Категорія: ст. 286 ч.2 Доповідач: Червоненко В.Я.
КК України
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2012 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого: Червоненка В.Я.
Суддів: Бугрименка В.Г.,Ришкової Н.М.
З участю прокурора: Чепуріної А.С.
засудженого: ОСОБА_1
адвоката: ОСОБА_2
потерпілої: ОСОБА_3
представника потерпілої: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, та ОСОБА_4- представника потерпілої ОСОБА_3, на вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 13 грудня 2011 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
Цим вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, українець,
громадяни України, ІНФОРМАЦІЯ_3,
водій Бериславського АТП 16537, одружений,
раніше не судимий, мешканець
м. Херсона, вул. Пятихатська,63, -
засуджений за ч.2 ст. 286 КК України на чотири роки позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на два роки.
На нього покладений обов’язок, передбачений п.2 ч.1 ст.76 КК України.
Міра запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу залишена у виді підписки про невиїзд.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 34975,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати на користь держави в сумі 1015 грн. 85 коп.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 26 листопада 2010 року приблизно о 15.00 год. в м. Херсоні на перехресті вулиць Кіндійське шосе і 7-ма Східна, керуючи технічно справним автомобілем марки «Лексус», державний номер НОМЕР_1, при наявності по ходу руху автомобіля дорожніх знаків «Пішохідний перехід», порушив п.12.1, п.18.4 Правил дорожнього руху України, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, яка знаходилася на пішохідному переході, заподіявши останній тяжке тілесне ушкодження.
В апеляції прокурор, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, вважає вирок суду незаконним у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого в наслідок його м’якості.
В обґрунтування доводів апеляції прокурор зазначає, що суд, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, не дав правової оцінки ступеню тяжкості скоєного злочину, а також тій обставині, що засуджений не відшкодував в повному обсязі заподіяну шкоду. Просить вирок скасувати і постановити новий вирок, за яким ОСОБА_1 призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі з поміщенням до кримінально-виконавчої установи закритого типу, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
В апеляції представник потерпілої ОСОБА_4 також вважає вирок незаконним у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, внаслідок його м’якості.
В обґрунтування доводів апеляції представник потерпілої посилається на те, що в судовому засіданні він і потерпіла просили призначити ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі та позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк, але суд не врахував цих вимог. Суд не взяв до уваги, що особа підсудного не досліджена належним чином, а саме: не вивчена характеристика ОСОБА_1 як водія, який неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху. На досудовому слідстві ОСОБА_1 не визнавав своєї вини, намагаючись звинуватити потерпілу в дорожньо- транспортній пригоді.
Крім того, внаслідок ДТП , яке сталося з вини підсудного, життя потерпілої зазнало різких змін і потребує лікування та подальших значних грошових витрат.
Апелянт просить призначити підсудному покарання у виді реального позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на певний строк.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав свою апеляцію та апеляцію представника потерпілої в повному обсязі; потерпілу ОСОБА_3 і її представника ОСОБА_4, які підтримали свою апеляцію і апеляцію прокурора в повному обсязі; засудженого і його адвоката, які не погодилися з апеляціями прокурора і представника потерпілої; останнє слово засудженого ОСОБА_1, який просив вирок залишити без змін; дослідивши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, обґрунтовані сукупністю доказів, яким дана правова оцінка, є правильними і учасниками процесу не оспорюються.
Апелянтами оспорюються вид та міра призначеного ОСОБА_1 покарання, в тому числі незастосування до засудженого додаткової міри покарання – позбавлення права керування транспортними засобами
Як вбачається з вироку, суд при обранні виду і міри покарання ОСОБА_1 врахував вимоги ст. 65 КК України, а саме: ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Так, суд мотивував, що обставин, які обтяжують покарання підсудному, немає.
Обставинами, що пом’якшують покарання, є визнання підсудним своєї вини і щире каяття.
Суд дослідив належні докази про особу підсудного, в тому числі, загальну характеристику ОСОБА_1, його характеристику як водія, надану колективом підприємства, сімейний стан, довідку про несудимість.
Суд врахував визнання підсудним в повному обсязі розміру цивільного позову, часткове відшкодування завданої моральної шкоди, послався у вироку як на підставу не застосовувати додаткову міру покарання те, що професія водія для ОСОБА_1 є основним джерелом доходу.
Крім того, суд врахував позицію прокурора щодо призначення підсудному покарання.
Так, прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції ОСОБА_5, висловлюючи позицію державного обвинувачення, просив суд визнати ОСОБА_1 винним за ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнити від призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки. Покласти на ОСОБА_1 обов’язки, передбачені п.2 ст.76 КК України, цивільний позов задовольнити в повному обсязі, стягнути судові витрати.
(а.с.200- 201).
Суд першої інстанції погодився з позицією прокурора щодо призначення саме такого покарання, оскільки такий вид та міра не суперечили вимогам закону і враховували можливість перевиховання засудженого та відшкодування ним нанесених збитків.
Проте, цій же прокурор Пержинський А.А. подав апеляцію, вказуючи на незаконність вироку, фактично нічим її не обґрунтовуючи і спростовуючи свою же позицію.
Що стосується посилань представника потерпілої на не застосування додаткової міри покарання, то вони є необґрунтованими.
Так, даних про те, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху матеріали справи не містять. Немає таких посилань і в обвинувальному висновку.
Крім того, це питання в ході судового розгляду справи не виникало і не обговорювалося.
В судовому засіданні апеляційного суду таких доказів апелянтом не надано.
Посилання в апеляції представника потерпілої про те, що в судовому засіданні він і потерпіла просили суд позбавити ОСОБА_1 водійських прав спростовується протоколом судового засідання.
(а.с. 197,199,201).
Згідно санкції ч.2 ст. 286 КК України додаткова міра покарання не є обов’язковою.
Суд у вироку послався на те, що праця водія для ОСОБА_1 є єдиним джерелом доходу, тому суд не позбавив ОСОБА_1 права керування транспортними засобами.
Суд призначив покарання ОСОБА_1 у межах санкції ч.2 ст. 286 КК України і мотивував, що призначене судом покарання у виді позбавлення волі зі звільненням засудженого від відбування цього покарання з випробуванням, з іспитовим строком буде необхідним і достатнім для виправлення підсудного і попередження скоєння ним нових злочинів.
Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції дотримано вимог ст.65 КК України, а також не допущено порушень кримінального та кримінально-процесуального законодавства, які б могли вплинути на законність вироку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора і представника потерпілої є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляції прокурора та представника потерпілої ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 13 грудня 2011 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін.
Головуючий:
Судді: