Справа № 22ц-225                                          Головуючий у 1 інст. - Кашпур   О. В.

Доповідач - Хромець Н.С.

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

23 січня 2007 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:

Головуючого - судді Хромець Н.С.

Суддів - Острянського В.І., Смаглюк Р.І.

При секретарі - Івановій Н.Б.

З участю представника відповідача Буряка О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 50500 грн. боргу,

встановив:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2006 року задоволено позов ОСОБА_2 і з відповідача стягнуто на користь позивача 50500 грн. боргу, на підставі ст.ст. 526, 623 ЦК України, та судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Апелянт вважає рішення суду необгрунтованим та незаконним, оскільки висновок суду про недоведеність відповідачем факту виконання своїх зобов'язань перед позивачем не відповідає дійсним обставинам справи. Апелянт наполягає на тому, що домовленість, яка була між сторонами по справі, виконана шляхом поставки брухту чорних металів приватному підприємству „Укрвторресурс". Крім того, на думку апелянта, судом неправильно застосовані норми матеріального права, саме ст. 623 ЦК України. Відповідач вказує, що позивач не заявляв вимоги про відшкодування завданих збитків і вважає, що суду належало застосувати ст. 611 ЦК України, яка встановлює правові наслідки порушення зобов'язань і взяти до уваги те, що розпискою, яка є письмовим договором, сторони не встановили настання такого правового наслідку, як повернення відповідачем коштів в разі порушення свого зобов'язання по розписці.

Вислухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний  суд  вважає,   що  рішення   суду  ухвалене  з  додержанням  вимог

1

матеріального і процесуального права, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд правильно встановив обставини справи і визначив, відповідно до встановленого, правовідносини, що виникли між сторонами та правильно застосував норми права. Доводи відповідача про виконання ним свого зобов'язання судом обґрунтовано не взяті до уваги, оскільки відповідно до змісту розписки (а.с. 16 - зворот) відповідач отримав гроші для здійснення певних дій від позивача - фізичної особи ОСОБА_2. В розписці не відображено, що угода укладається на користь третіх осіб, отже, відповідач взяв на себе зобов'язання перед позивачем, а не перед третіми особами. Не підтверджуються доводи апеляційної скарги і змістом письмових пояснень президента ПП „Укрвторресурс" (а.с. 47), оскільки ці пояснення не свідчать про уповноваження Кедровського В.А. на укладання угод від імені і на користь ПП „Укрвторресурс". Відповідно до вимог п.З ст. 215 ЦПК України, суд зобов'язаний у мотивувальний частині рішення зазначити встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини та застосувати закон, який регулює дані правовідносини. В даному випадку, виходячи із змісту заявлених вимог та пояснень сторін, суд обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність застосування норм матеріального права, які регулюють виконання зобов'язань. Та обставина, що позивач послався на інші норми матеріального права у позовній заяві, не дає підстав для скасування рішення суду зважаючи на наведене вище.

Безпідставними є доводи апелянта щодо неправильного застосування судом норм матеріального права. Статтею 611 ЦК України, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, передбачено правові наслідки, які настають у разі порушення зобов'язання, встановлені договором або законом. Законом, а саме ч.І ст. 623 ЦК України, на боржника, який порушив зобов'язання, покладено обов'язок відшкодувати кредиторові завдані таким порушенням збитки. Та обставина, що умовами договору між сторонами по справі не встановлено настання правових наслідків у разі невиконання зобов'язання, не перешкоджає застосуванню положень ст. 623 ЦК України, яка формулює загальне правило і це правило поширюється на всі правовідносини, що кваліфікуються як зобов'язання, а тому збитки, завдані порушенням зобов'язання, підлягають відшкодуванню завжди, якщо обмеження щодо цього не встановлені спеціальними правилами.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.