АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого - судді Ломанової Л.О.,
суддів: Притуленко О.В., Соболюка М.М.,
при секретарі Березовському М.А.,
за участю позивача та представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії справу адміністративної юрисдикції за позовом ОСОБА_1до начальника управління Кримського територіального командування внутрішніх справ МВС України про визнання контракту таким, що втратив силу, зобов'язання надати відпустку, про стягнення витрат на відрядження та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1на постанову Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 08 серпня 2006 року, -
ВСТАНОВИЛА :
У травні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до начальника управління Кримського територіального командування внутрішніх справ МВС України про визнання контракту таким, що втратив силу, стягнення витрат на відрядження та відшкодування моральної шкоди, зобов'язання надати відпустку.
Вимоги мотивував тим, що він проходить службу у внутрішніх військах МВС України Кримського територіального командування з 30.12.2004 року. За час служби командуванням систематично не виконувались умови контракту про проходження військової служби щодо своєчасної виплати грошового забезпечення, розподілу службового часу і часу відпочинку, надання відпусток, медичної допомоги, у зв'язку з чим просив визнати контракт, укладений з ним 30.12.2004 року, таким, що втратив силу, зобов'язати відповідача надати йому 20 днів відпустки за 2004 рік, стягнути з відповідача 209,39 грн. відпускних та 5 000 грн. моральної шкоди.
Постановою Феодосійського міського суду АР Крим від 08 серпня 2006 року у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову та прийняти по справі нову постанову.
В якості доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд, всупереч вимогам п.п.1, 3, ст. 86 КАС України не дослідив всі подані ним докази по справі. Крім цього, вважає, що суд не навів мотивів та норм закону, на підставі яких відмовив у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.
Відповідач подав заперечення на скаргу, в яких вказує на неспроможність доводів апелянта та просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Головуючий суду першої інстанції Лошакова Т.А.
Справа №22-а-2171-Ф/06
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Притуленко О.В.
Висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтуються на сукупності доказів, які містяться у матеріалах справи.
З дотриманням норм процесуального закону суд встановив, що 30 грудня 2004 року позивач уклав контракт про проходження військової служби у внутрішніх військах Міністерства Внутрішніх Справ України строком на п'ять років. Відповідно до умов контракту позивач зобов'язався проходити військову службу протягом строку дії контракту на умовах, установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють порядок проходження військової служби, сумлінно виконувати вимоги військових статутів, службові обов'язки, а Внутрішні війська МВС України -забезпечувати позивачу додержання його прав.
Як випливає зі змісту позовної заяви відповідач не виконує умов контракту, внаслідок чого позивач просив визнати контракт, укладений з ним 30.12.2004 року, таким, що втратив силу.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд виходив з того, що позивач порушив порядок дострокового розірвання контракту, встановлений п.63 Положення про проходження військової служби , а крім того, не навів доказів порушення відповідачем умов контракту про проходження військової служби.
Оскаржуючи рішення суду, апелянт посилається на те, що висновок суду про порушення ним порядку дострокового розірвання контракту, встановлений Положенням про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців України, не відповідає обставинам справи, оскільки 03.05.2006 року ним був поданий командуванню рапорт про звільнення у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту, але рішення спеціальної комісії, до компетенції якої належить прийняття рішення з цього питання, не відбулося. При цьому апелянт посилається на додатки до позовної заяви №2 и №3.
Вказані доводи апелянта не підтверджуються матеріалами справи, оскільки вони не містять доказів про звернення позивача до відповідача з питанням про припинення контракту у зв'язку з систематичним невиконанням командуванням умов контракту, тобто за підпунктом „ж" пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України.
Відповідно до протоколу судового засідання від 08.08.2006 року (арк. спр.65-зворот) позивач пояснив, що питання про розірвання контракту було ним поставлено у жовтні 2005 року в усній формі, а 30.04.2006 року він написав рапорт (арк. 64 - зворот).
Але ці пояснювання позивача не підтверджуються сукупністю зібраних по справі доказів, внаслідок чого колегія суддів вважає зазначені доводи ОСОБА_1 неспроможними.
Доводи апелянта про порушення судом вимог ч.4 ст.11, п.2 ст.69, ст. 150 КАС України щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з пояснень позивача не вбачається до кого він звертався з питанням про розірвання контракту, він також не визначив якими доказами ці факти підтверджуються, що виключало можливість витребування доказів за ініціативою суду.
Неспроможні також доводи апелянта про те, що його позов суд повинен був розглядати на підставі ст.ст. 232, 233 КЗпП України. Військова служба - це публічна служба, а відповідно до ч.1 і 2 ст.2 КАС України захист прав та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, віднесений до компетенції адміністративних судів.
Не можна також визнати обґрунтованими доводи апелянта про порушення судом вимог ч.1 і 3 ст.86 КАС України щодо безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження наданих ним доказів та належної їх оцінки.
З протоколу судового засідання від 08.08.2006 року випливає, що суд вислухав пояснення сторін, дослідив письмові докази, які були надані сторонами, надав можливість сторонам дати додаткові пояснення чи надати додаткові докази.
Зміст постанови суду містить як встановлені судом обставини із посиланням на докази, так і мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, а також положення закону, яким він керувався.
На думку апелянта суд зробив необґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення його позову. Проте, як вбачається з матеріалів перевірки, проведеної за зверненням позивача до військового прокурора, порушень вимог ст. 10 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відносно встановлення 41 годинного робочого тижня, тривалості і розподілу службового часу та часу відпочинку військовослужбовців з боку відповідача не виявлено. Наказів командира військової частини 4110 або письмових розпоряджень начальника штабу щодо виклику офіцерів для роботи у вихідні дні або після несення служби не виявлено.
Матеріали справи не містять доказів порушення прав позивача щодо тривалості і розподілу службового часу та часу відпочинку, відмови позивачу в наданні йому вихідних за час несення служби.
Доводи позивача щодо об'єднання відповідачем з 1 по 20 лютого 2005 року чергової відпустки за 2004 рік з відпусткою у зв'язку з навчанням також не підтверджені. Матеріали справи містять рапорт ОСОБА_1 від 17.01.2005 року про надання йому з 27.01.2005 року по 26.02.2005 року чергової відпустки за 2004 рік та наказ НОМЕР_1, на підставі якого відпустка була надана. Жодного доказу про те, що позивача хтось примусив до подання вказаного рапорту, або про те, що відповідач відмовив йому в наданні відпустки у зв'язку з навчанням матеріали справи не містять.
Не можна також визнати порушенням прав позивача той факт, що відповідач після закінчення чергової відпустки позивача 29.12.2005 року не надав йому невикористану частину відпустки у зв'язку з перебуванням останнього на лікуванні з 27.12.2005 року по 01.01.2006 року, тому що відповідно до п. 6.7 Інструкції про організацію виконання
Положення про проходження військової служби відповідними категоріями
військовослужбовців України щорічна чергова відпустка повинна бути перенесена на
вимогу військовослужбовця. Доказів того, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про надання невикористаної частини відпустки безпосередньо після закінчення лікування і останній мав можливість виконати вимоги ч.3 пст.58 вказаного Положення щодо
продовження відпустки після одужання матеріали справи не містять.
Факт відмови позивачу медичним персоналом військової частини 4110 в наданні необхідної медичної допомоги 27.12.2005 року матеріалами справи також не підтверджується.
Затримка виплати премій, коштів на оздоровлення при виході у відпустку, коштів на відрядження не можна визнати систематичним невиконанням командуванням умов контракту тому, що вказані порушення не мають систематичного характеру, пов'язані з обмеженням фінансування військової частини.
За таких обставин суд також обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації моральної шкоди.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують доводів суду.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 Доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування зазначеного рішення.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення.
Постанову Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 08 серпня 2006 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили відповідно до ст.212 КАС України.
Судді:
Ломанова Л.О. Притуленко О.В. Соболюк М.М.