ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.09 Справа№ 24/3
За позовом: Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1, м.Львів
До відповідача: Львівського міського комунального підприємства „Львівводоканал”, м.Львів
Про стягнення 365 524,58грн.
Суддя Хабіб М.І.
Секретар Савченко Ю.А.
Представники:
Від позивача –ОСОБА_1 –суб’єкт підприємницької діяльності
Від відповідача –Урбанська Т.В. –нач. бюро ДПР
Суть спору: Позов заявлено про стягнення 365 524,58грн., в т.ч.: 297 055,68грн. основного боргу та 68 468,90грн. пені.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на підставі договору про надання юридичних послуг від 30.05.2002року, додаткових угод від 21.11.2002року та від 02.07.2004року до договору позивач надав відповідачеві юридичні послуги при розгляді господарським судом Львівської області справи № 4/2018-39/144, за результатами розгляду якої ухвалою суду від 11.07.2006р. затверджена мирова угода. Посилаючись на частину 3 п.2.2 договору, позивач стверджує, що з моменту прийняття рішення судом повністю або частково на користь замовника, виконавець вважається таким, що виконав свої зобов’язання перед замовником. Вартість наданих послуг становить 537 055,68грн., яка визначена в акті здавання-приймання наданих послуг від 17.07.2006р. Згідно з умовами договору відповідач зобов’язаний був оплатити надані послуги не пізніше 12.08.2006р., проте оплатив в липні-серпні 2006р. частково в сумі 240 000грн., заборгованість становить 297 055,68грн., з вимогою про стягнення якої позивач звернувся з позовом до суду. Крім того, на підставі п. 7.2 договору про надання юридичних послуг від 30.05.2002року позивачем заявлена до стягнення пеня в сумі 68 468,90грн, нарахована в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 28.01.2008р. по 28.01.2009р.
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що пунктом 4.1.2 договору про надання юридичних послуг чітко визначені умови оплати виконавцеві винагороди: замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 3% від суми, за якою для замовника отриманий позитивний економічний ефект або прийняте рішення судовим органом на користь замовника повністю або частково. Відповідач вважає, що рішення у справі № 4/2018-39/144 прийняте не його користь, позитивного економічного ефекту від юридичних послуг позивача у справі № 4/2018-39/144 ЛМКП «Львівводоканал»не отримало, оскільки сума основного боргу 45 201 538,42 грн., яка була заявлена ВАТ «Львівобленерго»до стягнення, згідно із ухвалою суду від 11.07.2006р.підлягає до сплати позивачеві, а зустрічні позовні вимоги на суму 25 753 047,87грн. не задоволені. Крім того, відповідач стверджує, що нарахування пені за 367 днів суперечить ст.232 ГК України, а також, що позивачем пропущений річний строк позовної давності для стягнення пені.
Для надання можливості сторонам врегулювати спір в добровільному порядку, в судовому засіданні 26.03.2009р.оголошувалась перерва до 30.03.2009р., однак в добровільному сторони не врегулювали спір.
Позивач позовні вимоги підтримує, відповідач проти позову заперечує.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
30.05.2002р. позивачем і відповідачем укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого позивач (виконавець за договором) зобов’язується надати відповідачеві (замовнику за договором) юридичні послуги з приводу захисту інтересів замовника в судовому порядку щодо позовних вимог ВАТ «Львівобленерго»на суму 63 338 500,74 грн., викладених у позовній заяві №53 -1671 від 20.05.2002р.
Послуги надаються шляхом усного та письмового консультування, складання проекту відзиву на позовну заяву, особистої участі та представництва замовника в установах, організаціях, господарському суді ( п.2.1 договору).
Згідно із п. 4.1 договору за надані послуги замовник сплачує виконавцеві:
- за консультаційні послуги –фіксовану суму 15 000грн.( п/п 4.1.1);
- плюс додатково 3% від суми, за якою для замовника отриманий позитивний економічний ефект або прийняте судом рішення на користь замовника повністю або частково( п/п 4.1.2).
Строки оплати встановлені в пункті 5.1 договору:
- за пунктом 4.1.1 –передоплата упродовж 10 днів з моменту підписання договору;
- за пунктом 4.1.2 –упродовж 30 днів з моменту отримання замовником позитивного економічного ефекту або прийняття рішення судовим органом на користь замовника повністю або частково.
21.11.2002р. сторони уклали додаткову угоду до договору, якою передбачено обов’язок замовника надати виконавцеві цифрову фотокамеру з метою викопіювання матеріалів справи № 4/2018-39/144, порушеної господарським судом Львівської області за позовом ВАТ «Львівобленерго».
02. 07.2004р. сторони уклали додаткову угоду №2 до договору, згідно з якою пункт 1.1 договору виклали в наступній редакції: «В порядку та на умовах, визначених договором, виконавець зобов’язується надати замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в судовому порядку по справі №4/2018-39/144 господарського суду Львівської області». Крім того, сторони встановили термін дії договору упродовж 5 років з моменту укладення. Решта умов договору залишились не зміненими.
Оглянувши матеріали справи №4/2018-39/144, встановлено наступне.
ВАТ «Львівобленерго»звернулось 04.06.2002р.з позовом до ЛМКП «Львівводоканал»про стягнення 62 722 061,39грн., в т.ч. 44 820 549,71 грн. боргу за спожиту електричну енергію, 4 994 345,25грн. пені, та 12 907 166,43 грн. втрат від інфляції.
За названим позовом ухвалою господарського суду Львівської області від 06.06.2002р. порушено провадження у справі № 4/2018-39/144.
В процесі розгляду справи ВАТ «Львівобленерго»збільшило позовні вимоги, а саме:
- 15.08.2002р. подало заяву , в якій просить стягнути з відповідача 45 208 951,19 грн. боргу за спожиту електричну енергію, 4 994 345,25грн. пені, та 12 907 166,43 грн. втрат від інфляції.
- 11.06.2003р. подало заяву про стягнення 63 103 394,46грн., в т.ч. 45 201 538,42грн.боргу за спожиту електричну енергію, 4 995 001,60грн. пені, та 12 906 854,44 грн. втрат від інфляції
Відповідач подав зустрічний позов про визнання договорів № 0004 від 01.10.1998р. та № 900035 від 14.02.2001р. неукладеними , а 14.07.2003р. подав уточнення до зустрічного позову про повернення безпідставно придбаного майна на суму 25 753 047,87грн.
Розгляд справи зупинявся у зв’язку з призначенням судової бухгалтерської експертизи.
11.07.2006р. сторони уклали мирову угоду у справі № 4/2018-39/144 та подали на затвердження господарського суду.
Згідно із умовами мирової угоди сторони дійшли згоди, що сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 45 201 538,42грн, оплата якої здійснюється на умовах відстрочки строком на 10 років та розстрочки на 10 років, з щорічною сплатою рівними частинами, починаючи з дня закінчення відстрочки.
Від позовних вимог про стягнення 4 995 001,60грн. пені, та 12 906 854,44 грн. втрат від інфляції позивач за первісним позовом відмовився.
Відповідач відмовився від зустрічних позовних вимог про визнання договорів неукладеними та про стягнення 25 753 047,87грн.
Судові витрати покладаються на сторони порівно.
Умови названої мирової угоди затверджені ухвалою суду від 11.07.2006р., провадження у справі припинено.
17.07.2006р. позивачем і відповідачем підписано акт здавання –приймання наданих послуг до договору про надання юридичних послуг від 30.05.2002р., згідно з яким послуги за договором надано в повному обсязі. За надані послуги замовник сплачує виконавцеві 537 055,68грн. відповідно до п.4.1.2 договору з врахуванням мирової угоди, затвердженої ухвалою суду від 11.07.2006р. Економічний ефект від наданих виконавцем послуг склав для замовника 17 901 856,04 грн., як різниця між сумою позовних вимог по справі № 4/2018-39/144 в сумі 63 103 394,46грн та сумою 45 201 538,42грн., яка підлягає до сплати на економічно вигідних для замовника умовах.
На підставі акту від 17.07.2006р. відповідач сплатив позивачеві за надані послуги за період з 26.07.2006р. по 04.08.2006р. загальну суму 240 000,грн., що підтверджено виписками банку з рахунка клієнта, які є у матеріалах справи.
В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що акт був підписаний помилково, без аналізу матеріалів справи № 4/2018-39/144.
Дослідивши всі обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
На момент укладення договору про надання юридичних послуг від 30.05.2002р. діяв Цивільний кодекс 1963р, який не містив визначення договору про надання послуг, однак регулював взаємовідносини сторін за договором доручення.
Згідно із ст.386 ЦК України 1963р. за договором доручення одна сторона ( повірений) зобов’язується виконати від імені й за рахунок другої сторони ( довірителя) певні юридичні дії.
Довіритель зобов’язаний виплатити повіреному винагороду лише у тому разі, коли вона передбачена договором або затвердженими в установленому порядку правилами. Громадяни не можуть одержувати винагороду на виконання договору доручення, крім випадків, прямо зазначених у законі ( ст.386 названого Кодексу).
Ухвалами суду у справі № 4/2018-39/144 підтверджено, що фізична особа ОСОБА_1 був представником відповідача - ЛМКП «Львівводоканал»в суді при розгляді справи
№ 4/2018-39/144.
З 01.01.2004р. набрав чинності Цивільний кодекс України, прийнятий 16.01.2003р.
Згідно із пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень названого Кодексу, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Матеріалами справи підтверджено, що правовідносини за договором про надання юридичних послуг від 30.05.2002р., які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом 2003р., продовжували існувати після набрання чинності цим Кодексом, оскільки 02.11.2004р. сторони уклали додаткову угоду №2 до договору, а судовий розгляд справи № 4/2018-39/144 закінчений лише 11.07.2006р.
Отже, до правовідносин між позивачем і відповідачем застосовуються положення Цивільного кодексу України 2003р.
В силу ст.901 ЦК України 2003р. за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони ( замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із пунктом 1.1 договору в редакції додаткової угоди від 02.11.2004р., позивач зобов’язувався надати відповідачу консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в судовому порядку по справі №4/2018-39/144 господарського суду Львівської області
Предметом спору у справі № 4/2018-39/144 були:
- первісні вимоги ВАТ «Львівобленерго»до ЛМКП «Львівводоканал»про стягнення 63 103 394,46грн., в т.ч. 45 201 538,42грн.боргу за спожиту електричну енергію, 4 995 001,60грн. пені, та 12 906 854,44 грн. втрат від інфляції.
- зустрічні вимоги ЛМКП «Львівводоканал» до ВАТ «Львівобленерго»про визнання договорів № 0004 від 01.10.1998р. та № 900035 від 14.02.2001р. неукладеними , та про повернення безпідставно придбаного майна на суму 25 753 047,87грн.
В силу ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договором встановлено сплату за консультаційні послуги фіксованої суми 15 000грн.
( п.4.1.1 договору), плюс додатково 3% від суми, за якою для замовника отриманий позитивний економічний ефект або прийняте судом рішення на користь замовника повністю або частково ( п.4.1.2 договору).
Згідно із позовною заявою предметом даного спору є стягнення заборгованості за надані послуги, які підлягали оплаті в розмірі, встановленому п.4.1.2 договору - 3% від суми, за якою для замовника отриманий позитивний економічний ефект або прийняте судом рішення на користь замовника повністю або частково.
Як вбачається із позовної заяви, позивач стверджує, що за результати розгляду справи
№ 4/2018-39/144 судом прийняте рішення на користь замовника послуг –ЛМКП ”Львівводоканал”, тому він вважається таким, що повністю виконав свої зобов’язання за договором про надання послуг і ЛМКП „Львівводоканал” зобов’язане сплатити йому винагороду в розмірі, встановленому в п.4.1.2 договору, та в сумі, визначеній в акті здавання -приймання наданих послуг від 17.07.2006р.
Проте, в акті здавання –приймання наданих послуг від 17.07.2006р. жодним чином не вказано про прийняте судом рішення на користь замовника, та не вказано, в якій сумі прийняте рішення на користь замовника.
В акті вказано, що економічний ефект від наданих виконавцем послуг у справі № 4/2018-39/144 визначений в сумі 17 901 856,04 грн., як різниця між сумою первісних позовних вимог - 63 103 394,46грн та сумою 45 201 538,42грн., що підлягає оплаті, а вартість наданих послуг становить 357 055,68грн.
Тобто, сторонами визначений економічний ефект лише за первісними вимогами, без врахування зустрічних вимог відповідача. А вартість послуг визначена в розмірі 3 % від визначеного в акті економічного ефекту.
Однак, як зазначено вище, за результати розгляду справи № 4/2018-39/144 судом затверджена мирова угода, відповідно до умов якої підлягає до сплати на користь ВАТ «Львівобленерго»сума основного боргу - 45 201 538,42грн, від решти позовних вимог на суму 17 901 856,04грн. ВАТ «Львівобленерго»відмовилося, а відповідач –ЛМКП «Львівводоканал»відмовилося повністю від зустрічних вимог, в т.ч. від стягнення 25 753 047,87грн .
На думку суду, визначення економічного ефекту від наданих виконавцем послуг у справі № 4/2018-39/144 лише за первісними вимогами без врахування зустрічних вимог відповідача, є неправомірним, оскільки предметом спору у справі № 4/2018-39/144 були як первісні, так зустрічні вимоги. Згідно із умовами мирової угоди сума, від стягнення якої відмовився позивач за первісним позовом, становить 17 901 856,04грн., в той час як відповідач відмовився від стягнення суми 25 753 047,87грн.Тобто, відповідач відмовився від стягнення значно більшої суми.
Суд також вважає, що визначення економічного ефекту у справі № 4/2018-39/144 як різницю між сумою первісних позовних вимог - 63 103 394,46грн та сумою 45 201 538,42грн., що підлягає оплаті, суперечить умовам договору в редакції додаткової угоди №2, оскільки умовами договору було передбачено надання послуг у справі № 4/2018-39/144 вцілому, тобто, за як за первісними так і за зустрічними вимогами.
Тому суд не може погодитися з визначенням розміру економічного ефекту в сумі 17 901 856,04 грн., як різницю між сумою первісних позовних вимог - 63 103 394,46грн та сумою 45 201 538,42грн., що підлягає оплаті, від наданих позивачем послуг у справі № 4/2018-39/144, а відтак, і визначенням розміру винагороди в сумі 537 055,68грн., вказаних в акті здавання –приймання наданих послуг від 17.07.2006р.
Крім того, умовами договору передбачено виплату винагороди в розмірі 3% від суми, за якою для замовника отриманий позитивний економічний ефект. В акті від 17.07.2006р. жодним чином не вказано про отриманий позитивний економічний ефект.
З урахуванням суми зустрічних позовних вимог, від стягнення яких відмовилося ЛМКП „Львівводоканал”, на думку суду, не можна вважати, що ЛМКП „Львівводоканал” отримало позитивний економічний ефект на суму 17 901 856,04грн. за результатами розгляду справи № 4/2018-39/144.
На підставі викладеного та враховуючи умови мирової угоди, затвердженої судом, зокрема, визначення боргу в сумі 45 201 538,42грн., яка підлягає сплаті на користь ВАТ „Львівобленерго”, відмову останнього від вимог про стягнення 17 901 856,04 грн. та відмову ЛМКП «Львівводоканал»від зустрічних позовних вимог, в т.ч. від вимог про стягнення 25 753 047,87грн., суд не може погодитися з доводами позивача, викладеними у позовній заяві, що за результатами розгляду справи № 4/2018-39/144 судом прийняте рішення на користь ЛМКП «Львівводоканал».
Слід зазначити, що згідно із пунктом 4.2 договору у випадку, якщо послуги виконавця безрезультатними для замовника, то виконавець не має права вимагати оплати будь-якої винагороди або відшкодування витрат за пунктом 4.1.2 даного договору.
Щодо стягнення пені, то позивачем заявлена до стягнення пеня, яка нарахована в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за 367 днів за період 28.01.2008р. по 28.01.2009р.
Нарахування пені за вказаний період суперечить п. 6 ст.232 ГК України, яким передбачено, що нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане.
Як вбачається із матеріалів справи та як стверджує позивач у позовній заяві, зобов’язання мало бути виконане не пізніше 12.08.2006р. Отже, нарахування пені після 12.02.2007р. є безпідставним.
Крім того, слід зазначити, що позовна давність для стягнення пені встановлена тривалістю в 1 рік, початок перебігу якої починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права ( ст.ст. 258, 261 ЦК України).
Враховуючи викладене суд вважає, що позивачем не доведено, доказів не подано, які підтверджують прийняття судом рішення у справі № 4/2018-39/144 на користь ЛМКП „Львівводоканал”, тому в задоволенні позову належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя