Номер провадження: 22-ц/785/1477/15

Головуючий у першій інстанції

Науменко А.В.

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді - Варикаші О.Д.

суддів - Бабія А.П.

- Станкевича В.А.

при секретарі - Стадніченко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третьої особи ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у володінні і її звільненні від сторонніх осіб шляхом виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_7 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності,-

встановила:

Позивачі звернулися з вказаним позовом до суду (а. с. 1-4 т. 1), який в подальшому доповнили (а. с. 162-163 т. 1) і уточнили (а. с. 155-157 т. 2) та просили: визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 03.05.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та посвідчений 23.05.2007 року державним нотаріусом Шостої одеської нотаріальної контори ОСОБА_8; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 03.05.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений 23.05.2007 року державним нотаріусом Шостої одеської нотаріальної контори ОСОБА_9; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 08.12.2009 року на підставі доручення, виданого ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_7 з покупцем ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І.І., реєстраційний № 6552; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 укладений 12.12.2009 року на підставі доручення, виданого ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_11 з покупцем ОСОБА_12; витребувати з чужого незаконного володіння, а саме ОСОБА_12, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 квартиру АДРЕСА_2 визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 усунути перешкоди у володінні квартирою та звільнити квартиру від сторонніх осіб, шляхом їх виселення без надання іншого житла; визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 усунути перешкоди у володінні квартирою та звільнити квартиру від сторонніх осіб, шляхом виселення ОСОБА_12 та інших осіб без надання іншого житла; вселити ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_2 та стягнути з відповідачів солідарно понесені ОСОБА_3 судові витрати.

Свої позовні вимоги позивачі, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовували, посилаючись на положення ст. 229 ЦК України, що знаходячись у похилому віці при відчужені даруванням квартир своєму сину, ОСОБА_3 помилково вважав, що уклав договір довічного утримання та не знав про припинення його права власності, а також на ті обставини, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, приймаючи участь у Великій вітчизняній війні отримав значні травми, контузію та увіччя, внаслідок чого він у момент дарування власних квартир своєму сину перебував у такому стані здоров'я, у якому не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, та просили суд визнати правочини недійсними також з підстав передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14.06.2012 року (а. с. 182-183 т. 2) роз'єднані позовні вимоги по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_11 про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна, та визнання права власності на квартиру, а саме: у одне провадження - позовні вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 по квартирі АДРЕСА_1 про визнання договорів дарування та купівлі-продажу квартири недійсними, визнання права власності на квартиру, усунення перешкоди у володінні квартирою і звільнення квартири від сторонніх осіб, шляхом виселення та у інше провадження - позовні вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_12, третя особа ОСОБА_11 по квартирі АДРЕСА_2 про визнання договорів дарування та купівлі-продажу недійсними, витребування майна, та визнання права власності на квартиру, усунення перешкоди у володінні квартирою та звільнення квартири від сторонніх осіб, шляхом виселення.

ОСОБА_6 звернувся з вище вказаним зустрічним позовом до суду (а. с. 31-33 т. 1), в якому просив визнати його добросовісним набувачем квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на вказану квартиру, який прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом.

Свої позовні вимоги ОСОБА_6 відповідно до позовної заяви обґрунтовував тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 08.12.2009 року купив квартиру АДРЕСА_1 Укладаючи зазначений договір купівлі-продажу від 08.12.2009 року, він не знав та не міг знати, що батько продавця квартири - ОСОБА_3, уклав договір дарування вказаної квартири зі своїм сином під впливом помилки. Тому відповідно до умов ч. 1 ст. 388 ЦК України він є добросовісним набувачем.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, представник позивачів наполягав на задоволенні позову з підстав зазначених у позовній заяві. Вказав, що по справі зібрані усі докази та справу слід розглядати за наявними матеріалами.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, був сповіщений належним чином. Брав участь у первинних судових засіданнях, позовні вимоги визнав вказав, що його батько похилого віку, під час укладення спірного договору дарування нотаріус багато надала останньому роз'яснень та задавала йому багато запитань, а той вів себе неадекватно.

Відповідач ОСОБА_6 заперечував проти задоволення позову та наполягав на задоволенні зустрічного позову, звернувся з заявою про розгляд справи за його відсутністю.

Третя особа ОСОБА_13 заперечувала проти задоволення позову та підтримала зустрічний позов. Пояснила, що позовні вимоги не доведені належними та допустимим доказами. Послалася на висновок судової експертизи, якою не встановлено наявність у ОСОБА_3, психічного захворювання, за наслідком якого він абсолютно би не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Вказала на показання у якості свідка нотаріуса ОСОБА_9, який підтвердив роз'яснення ОСОБА_3 наслідків відчуження спірної квартири на користь його сина та виключив можливість помилкового ставлення останнього до цієї події.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року, в якій просить скасувати рішення суду від 17.06.2014 року, в частині відмови ОСОБА_3 в задоволенні позову, постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що вважає оскаржуване рішення суду, в частині відмови йому в задоволенні його позовних вимог, незаконним, необґрунтованим, немотивованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням судом всіх обставин по справі та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Іншими учасниками процесу рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні представник ОСОБА_6 та третя особа заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили. В попередніх судових засіданнях представники позивачів підтримували апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та наданих доказів, судова колегія, не роблячи висновку стосовно неоскаржуваної частини рішення суду щодо відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в оскаржуваній частині скасуванню, з ухваленням нового рішення, в цій частині, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджене, що позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уклав 03.05.2007 року нотаріально посвідчений договір дарування спірної квартири АДРЕСА_1 на користь свого сина ОСОБА_5.

Згідно висновку комісійної судової психіатричної експертизи від 21.05.2014 року, на час проведення огляду ОСОБА_3 продуктивної психопатології не виявлено, грубої очагової симптоматики та патології не виявлено, але за наслідком похилого віку ослаблений, пам'ять та інтелект знижені. По проведеній експертизі комісією зроблений висновок, що за наявними медичними документами, обґрунтований експертний висновок про стан ОСОБА_3 у 2007 році - зробити неможливо.

Суд врахував пояснення представника позивачів, що до матеріалів справи зібрані усі наявні медичні документи ОСОБА_3, тому надати для проведення експертизи будь-які додаткові документи чи докази не має можливості.

На підставі викладеного суд першої інстанції встановив, що з судової експертизи (мотивувальної частини) слідує, що комісія експертів зі спеціальними знаннями за наявними у справі медичними документами та показаннями відповідача ОСОБА_3, свідків лікаря 21 поліклініки ОдВО ОСОБА_14 та державного нотаріуса ОСОБА_15 не встановлений факт абсолютного не усвідомлення значення своїх дій та не можливості керувати ними ОСОБА_3 під час укладення спірного договору дарування від 03.05.2007 року.

При цьому, суд врахував, що з наявних медичних документів вбачається, що при дійсних хронічних захворюваннях, у тому числі центральної нервової системи, які можуть відноситися до вікових (церебральний атеросклероз, змішаного генезу), не має даних про будь-яке психічне захворювання ОСОБА_3, що підтвердив свідок - лікар ОСОБА_14

З показань свідка нотаріуса ОСОБА_15, який посвідчив спірний договір дарування, слідує, що ОСОБА_3 під час оформлення дарування вів себе розумно та адекватно, чітко виражав свої мислі та відповідав на роз'яснення та запитання нотаріуса. Нотаріус стверджував, що при оформленні договору дарування за участю ОСОБА_3 були проведені усі передбачені нотаріальні дії, та він самостійно розписався у всіх необхідних документах, тому будь-якої підозри щодо його дієздатності у нотаріуса не виникло. Також, державний нотаріус підтвердив самостійне прочитання ОСОБА_3 тексту договору та роз'яснення йому наслідків правочину дарування, про що зазначено у тексті договору, тому нотаріус наполягав, що ОСОБА_3 достеменно було відомо, що він укладає саме договір дарування на користь сина, по якому його право власності припиняється, а не договір утримання зі збереженням права власності на квартиру та правом на її володіння та користування.

Суд першої інстанції також звернув увагу, на обставини, які досліджувалися експертами, а саме, що ОСОБА_3 до останнього часу керує автомобілем, а 10.12.2008 року проходив відповідну медичну комісію та отримав довідку щодо придатності для керування автомобілем. Неодноразово давав інтерв'ю на телебаченні, як ветеран війни, при цьому чітко та зрозуміло розповідав, відповідав на запитання журналісту, мав добрий вигляд.

Суд критично віднісся до пояснень відповідача ОСОБА_5, який вказав що його батько вів себе у нотаріуса неадекватно, але не зміг пояснити у чому саме проявлялася неадекватність, та ця поведінка пов'язана з психічним захворюванням чи з похилим віком.

Зі змісту договору дарування від 03.05.2007 року суд вбачив, що право власності на спірну квартиру виникло у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2006 року та зареєстроване 29.01.2007 року, тобто останній менше ніж за півроку вже брав участь в укладанні іншого правочину, щодо спірної квартири та проходив процедуру його нотаріального оформлення. Тому, присутність ОСОБА_3 у нотаріуса 03.05.2007 р, який роз'яснив йому про передачу в дар вказаної квартири своєму сину, не мала підстав для помилкового сприйняття даної події ОСОБА_3 ( т. 1 а. с. 13).

Суд першої інстанції зазначив, що одночасно ОСОБА_3 уклав у тій же Шостій нотаріальній конторі, у того ж самого державного нотаріуса договір дарування від 03.05.2007 року на другу належну йому квартиру АДРЕСА_2

Згідно постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Тому, суд першої інстанції встановив, що на час укладення спірного договору дарування від 03.05.2007 року ОСОБА_3, який мав цивільну правоздатність і дієздатність, та зареєстроване право власності на спірну квартиру, правомірно здійснив її відчуження на користь сина ОСОБА_5 (ст. 717 ЦК України) з нотаріальним посвідченням правочину дарування нерухомого майна у відповідності до ст. 719 ЦК України, чим засвідчив волевиявлення на відповідне встановлення та припинення цивільних прав та обов'язків.

На підставі укладеного договору дарування, ОСОБА_5 зареєстрував право власності на спірну квартиру, за реєстраційним номером № 10391172 від 14.05.2009 року.

Таким чином, відповідно до ст. 328 ЦК України ОСОБА_5 правомірно набув право власності на спірну квартиру, що відповідно ст. 317 ЦК України передбачає відповідний зміст прав, зокрема на розпорядження, шляхом відчуження.

Виходячи з наведеного, на час укладення спірного договору купівлі-продажу спірної квартири від 08.12.2009 року між ОСОБА_5 від імені якого діяла ОСОБА_7 на підставі діючої та не скасованої, нотаріально посвідченої довіреності, та ОСОБА_6 сторони договору в належній формі досягли згоди по усім істотним умовам договору та уклали цей договір чим також засвідчили волевиявлення на відповідне встановлення та припинення цивільних прав та обов'язків відносно квартири АДРЕСА_1 ( ст. ст. 626, 638 ЦК України).

Судом враховано, що виходячи з матеріалів справи довіреність ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_7 посвідчена нотаріально 28.09.2009 року (реєстр № 3365) на час укладення спірного договору купівлі-продажу від 08.12.2009 року була діюча та не скасована, водночас не є спірною по даній справі (т. 1 а. с. 35-38).

Суд першої інстанції вказав, що розглядає справу в межах позовних вимог та заявленого позивачами предмету і обставин справи, звідси, суд визнав, що по справі позивачем не обґрунтовані та не доведені підстави передбачені ст. ст. 203, 215, 225, 229 ЦК України для визнання у судовому порядку недійсними спірного договору дарування від 03.05.2007 року та договору купівлі-продажу від 08.12.2009 року на квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, номер витягу № 24779057 від 14.12.2009 року ОСОБА_6 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі вказаного дійсного договору купівлі-продажу.

Виходячи з вищевказаного висновку суду, щодо правомірності спірного договору купівлі-продажу та відсутності підстав для визнання його недійсним, на підставі положень ст. 328 ЦК України суд визнав правомірним та добросовісним набуття права власності у ОСОБА_6 на спірну квартиру. Звідси, відповідно вимог ст. 321 ЦК України суд вказав на непорушність права власності ОСОБА_6 на зазначену квартиру та визнав необґрунтованими та не доведеними підстави для задоволення позовної вимоги про визнання права власності ОСОБА_3 у судовому порядку (ст. 392 ЦК України) на квартиру АДРЕСА_1, а також задоволення вимоги по захисту неіснуючого права власності шляхом усунення перешкод у останнього на вказану квартиру, шляхом її звільнення від сторонніх осіб та їх виселення.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_3 не підлягають задоволенню у повному обсязі.

В свою чергу, суд першої інстанції вказав що визнання особи добросовісним набувачем по дійсному правочину не є належним способом захисту прав власника, а враховуючи що право власності ОСОБА_6 на спірну квартиру набуто правомірно та зареєстровано у державному реєстрі, ОСОБА_6 володіє та користується належним йому майном, тому суд визнав, що відповідно до положень ст. 392 ЦК України, також відсутні підстави для задоволення зустрічного позову по справі.

Однак, судова колегія не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення, щодо підстав відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, не роблячи висновків стосовно неоскаржуваної частини рішення суду, щодо відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6

Оскільки, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_3 03.05.2007 року уклав нотаріально посвідчений договір дарування (а. с. 13 т. 1), згідно якого подарував квартиру АДРЕСА_1 своєму синові - ОСОБА_5, а останній продав вказану квартиру згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 08.12.2009 року (а. с. 14-15 т. 1) ОСОБА_6

Звернувшись з позовом до суду про визнання вказаних договорів недійсними, позивач ОСОБА_3 обґрунтовував свої позовні вимоги, посилаючись на ст. ст. 225 та 229 ЦК України, вказуючи, що вище вказаний спірний договір дарування він вчинив у момент, коли не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними та під впливом помилки.

Проте, підстави з яких ОСОБА_3 просив визнати недійсним спірний вказаний договір дарування є взаємовиключними.

Однак, суд першої інстанції не звернув на це уваги та відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України не роз'яснив позивачеві ОСОБА_3, що підстави, з яких він просить визнати спірний договір дарування недійсним, виключають одна одну, розглянувши позовні вимоги ОСОБА_3 з двох взаємовиключних підстав.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивачі уточнили підставу позову (а. с. 346-347 т. 2) та вказали, що підставою для задоволення позовних вимог щодо визнання договору дарування від 03.05.2007 року недійсним є те, що ОСОБА_3 під час укладення договору дарування не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а не наявність помилки під час укладення спірного правочину.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, позивачем ОСОБА_3, який оскаржує рішення суду, не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, що в момент вчинення спірного нотаріально посвідченого договору дарування квартири АДРЕСА_1 своєму синові - ОСОБА_5, він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Такий стан позивача ОСОБА_3, на який він посилається, як на підставу своїх позовних вимог, в момент вчинення спірного договору дарування не підтверджується висновком комісійної судово-психіатричної експертизи від 21.05.2014 року (а. с. 270-274 т. 2), яка призначалася судом першої інстанції в ході розгляду справи, а також іншими доказами по справі.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на обставини, які досліджувалися експертами та на які звертав увагу і суд першої інстанції, що ОСОБА_3 керує автомобілем, а 10.12.2008 року проходив відповідну медичну комісію та отримав довідку щодо придатності для керування автомобілем. Неодноразово давав інтерв'ю на телебаченні, як ветеран війни, при цьому чітко та зрозуміло розповідав, відповідав на запитання журналісту, мав добрий вигляд.

За клопотанням ОСОБА_3 судом апеляційної інстанції було призначено по справі комплексну стаціонарну психолого-психіатричну експертизу для вирішення питання стосовно психічного стану ОСОБА_3 на момент укладення спірного договору дарування (а. с. 362-364 т. 2).

Однак, не зважаючи на неодноразові повідомлення як ОСОБА_3 (направлення копії ухвали про призначення експертизи та листів експертної установи) так і його представника про явку ОСОБА_3 до експертної установи для проведення експертизи (а. с. 14-19 т. 3), ОСОБА_3 до експертної установи не з'явився. У зв'язку з чим експертиза не була проведена та матеріали справи повернуті до суду апеляційної інстанції (а. с. 20 т. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

За таких обставин, судова колегія вважає, що позивачами не доведені ті обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог, щодо визнання спірного нотаріально посвідченого договору дарування квартири АДРЕСА_1 позивачем ОСОБА_3 своєму синові - ОСОБА_5 недійсним, а позовні вимоги, в цій частині не підлягають задоволенню у зв'язку з їх недоведеністю.

Інші позовні вимоги ОСОБА_3 також не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними вимогами від вимог щодо визнання недійсним вказаного спірного договору дарування, а тому у зв'язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним вказаного спірного договору дарування, то і відсутні підстави для задоволення похідних позовних вимог.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що позивачі, заявляючи вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1, не вірно обрали спосіб захисту.

Оскільки, як роз'яснено в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Доводи апеляційної скарги стосовно висновку комісійної судово-психіатричної експертизи та психічного стану позивача ОСОБА_3 в момент вчинення спірного договору дарування, судова колегія не приймає до уваги.

Оскільки, для перевірки цих доводів, як було вказано вище, за клопотанням ОСОБА_3 судом апеляційної інстанції було призначено по справі комплексну стаціонарну психолого-психіатричну експертизу для вирішення питання стосовно психічного стану ОСОБА_3 на момент укладення спірного договору дарування (а. с. 362-364 т. 2).

Однак, не зважаючи на неодноразові повідомлення як ОСОБА_3 (направлення копії ухвали про призначення експертизи та листів експертної установи) так і його представника про явку ОСОБА_3 до експертної установи для проведення експертизи (а. с. 14-19 т. 3), ОСОБА_3 до експертної установи не з'явився. У зв'язку з чим експертиза не була проведена та матеріали справи повернуті до суду апеляційної інстанції (а. с. 20 т. 3).

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно наявності помилки під час укладення ОСОБА_3 спірного договору дарування.

Оскільки, як зазначено вище в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивачі уточнили підставу позову (а. с. 346-347 т. 2) та вказали, що підставою для задоволення позовних вимог щодо визнання договору дарування від 03.05.2007 року недійсним є те, що ОСОБА_3 під час укладення договору дарування не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а не наявність помилки під час укладення спірного правочину.

Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія частково погоджується з доводами апеляційної скарги, враховуючи уточнення позивачами підстави позову та вище зазначене і, не роблячи висновків стосовно неоскаржуваної частини рішення суду першої інстанції, вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року необхідно скасувати, в оскаржуваній частині, щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення в цій частині, про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, враховуючи уточнення позивачами підстави позову, та лише з цієї підстави і на підставі вище вказаного. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третьої особи ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у володінні і її звільненні від сторонніх осіб шляхом виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_7 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності скасувати, в частині відмови ОСОБА_3 в задоволенні позову.

Ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

А.П. Бабій

В.А. Станкевич