Суддя Одеського апеляційного господарського суду В.Б.Туренко,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1

на постанову господарського суду Миколаївської області від 06.11.2006р.

у справі № 15/271/06

за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, 

м. Южноукраїнськ

до Управління Пенсійного  фонду України в м. Южноукраїнськ

про визнання неправомірними дій начальника УПФ в м. Южноукраїнськ, скасування рішення та узгодженої вимоги, відшкодування моральної шкоди в сумі 2000грн., відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 80,5грн.

встановив:

Постановою господарського суду Миколаївської області від 06.11.2006 року, яка складена у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 15.12.2006р., в позові відмовлено повністю.

Не погодившись із прийнятою постановою, позивач 06.01.2007р. звернувся з заявою на апеляційне оскарження, а 25.01.2007р. з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В якості доказів сплати державного мита надана квитанція № НОМЕР_1. АБ „Південний” (відділення № 19), яка свідчить  про перерахування держмита в сумі 1грн.70коп.

Між тим, згідно п.п.1, 3 п.3 розділу  VII  Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку,  встановленому законодавством для державного мита, розмір судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1700грн. Пунктом 2 „г” ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про державне мито” від 21.01.1993р. № 7-93 (із змінами), із апеляційних скарг на рішення  господарського суду розмір ставки державного мита складає 50% ставки, обчисленої з оспорюваної суми.

Відповідно до п.33 Інструкції „Про порядок обчислення та справляння державного мита”, затвердженої наказом Головної податкової інспекції України від 22.04.1993р. № 15 (із змінами), з позовних заяв, що носять одночасно майновий і немайновий характер, державне мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру, і за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру.

В зв'язку з тим, що приватним підприємцем оскаржується постанова про відмову у задоволенні позовних вимог як немайнового характеру (про визнання неправомірними дій начальника УПФ, скасування узгодженої вимоги), так і майнового характеру (відшкодування моральної шкоди в сумі 2000грн. та відшкодування матеріальної шкоди в сумі 80,5грн.), то державне мито за подання апеляційної скарги підлягає сплаті в загальній сумі 12,10грн. (50% від 3.40грн.= 1.70грн. та 50% від 20.81=10.40грн.). Однак, держмито в сумі 10.40грн. скаржником не сплачено.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без руху та встановити скаржнику строк для усунення недоліків, допущених ним при поданні апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 108 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ч.1 ст. 108, ч.3 ст. 189 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя - ,

ухвалив:

1.          Залишити апеляційну скаргу від 24.01.2007р. приватного підприємця ОСОБА_1 без руху.

2.          Зобов'язати  приватного підприємця ОСОБА_1. усунути вищевказані недоліки до 22 лютого 2007року.

                           Суддя                                            Туренко  В.Б.