АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 542/366/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2080/15Головуючий у 1-й інстанції Гавриленко Т.Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Дорош А.І.

Суддів: Бондаревської С.М., Омельченко Л.М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

з участю

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_2

на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_4, представника позивача ОСОБА_2 до фермерського господарства «ОСОБА_5І.», третя особа: відділ Держземагенства у Новосанжарському районі Полтавської області, про визнання недійсними договорів оренди землі,- 

В С Т А Н О В И Л А :

             У березні 2015 року представник позивача ОСОБА_4. – ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до фермерського господарства «ОСОБА_5І.», третя особа: відділ Держземагенства у Новосанжарському районі Полтавської області, про визнання недійсними договорів оренди землі. Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_4 успадкувала після смерті баби ОСОБА_6 та батька ОСОБА_7 відповідно земельні ділянки загальною площею 4,92 га та 5,05 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Стовбино-Долинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області. На запит адвоката вона отримала копії договорів оренди землі № 120 від 01.09.2006 року та № 121 від 01.09.2007 року, укладених її родичами з ФГ «ОСОБА_5І.». Вказує, що зазначені договори є недійсними у зв’язку з порушенням порядку їх укладення, а саме, у зв’язку з тим, що акти приймання передачі земельних ділянок було укладено до державної реєстрації договорів оренди, що позбавляє її можливості вільно розпоряджатися належним їй майном, до зазначених договорів оренди землі не долучено невід»ємні частини договорів, а саме план земельних ділянок, які передаються в оренду, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тому просила визнати договори оренди № 120 від 01.09.2006 року та № 121 від 01.09.2007 року недійсними.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4, представника позивача ОСОБА_2 до фермерського господарства «ОСОБА_5І.», третя особа: відділ Держземагенства у Новосанжарському районі Полтавської області, про визнання недійсними договорів оренди землі – відмовлено.

        Не погодившись з судовим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_2, який посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на підставі відповідних свідоцтв про право на спадщину від 01 липня 2013 року, виданих державним нотаріусом Новосанжарської ДНК ОСОБА_8, зареєстрованих в реєстрі за № 1-1784 та № 1-1797, ОСОБА_4 отримала у спадщину після смерті баби ОСОБА_6 та батька ОСОБА_7 земельні ділянки загальною площею 4,92 га та 5,05 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Стовбино-Долинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, свідоцтва були зареєстровані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 7-8, 11-12).

01 вересня 2006 року між ОСОБА_6 та ФГ «ОСОБА_5І.» було укладено договір оренди землі № 120, згідно якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яке знаходиться на території Стовбино-Долинської сільскої ради Новосанжарського району площею 4,93 га, договір було зареєстровано 20.11.2008 року у Полтавському регіональному філіалі державного центру земельного кадастру, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 040854500160 (а.с.17-18). Як невід’ємну частину договору оренди був наданий акт прийому-передачі земельної ділянки від 01.09.2007 року (а.с.19).

01 вересня 2007 року між ОСОБА_7 та ФГ «ОСОБА_5І.» було укладено договір оренди землі № 121, згідно якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Стовбино-Долинської сілської ради Новосанжарського району площею 5,09 га, договір було зареєстровано 20.11.2008 року у Полтавському регіональному філіалі державного центру земельного кадастру, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 040854500159 (а.с.20—21). Як невідємну частину договору оренди був наданий акт прийому-передачі земельної ділянки від 01.09.2007 року (а.с.22).

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що укладення акту приймання – передачі земельної ділянки до реєстрації договору оренди відповідає вимогам ч.4 ст.15 Закону України «Про оренду землі», оскільки є невід’ємною частиною договору, та відповідно до ст.ст.15,17,19 Закону України про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що діяв на час укладення договору, подається до органу державної реєстрації разом з договором оренди землі перед державною реєстрацією.

Як встановила колегія суддів, такий висновок місцевого суду є вірним, оскільки суд дійшов їх після повного, всебічного та об’єктивного з’ясування фактичних обставин справи, прав та обов’язків сторін в даних правовідносинах, з правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, серед істотних умов договору оренди землі зазначено: об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата з зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об’єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення  земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Частиною другою цієї статті передбачено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що договори оренди укладені у письмовій формі у 2006 -2007 р.р., пройшли державну реєстрацію, отже орендодавці мали необхідній обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним та спрямоване на укладення договорів оренди.

Сторони чітко визначили основоположні умови щодо орендної плати та інши питання, які можуть виникнути між сторонами стосовно орендної плати. За життя орендодавці отримували орендну плату, спорів з приводу оренди земельних ділянок між сторонами не виникало.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Саме така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року по справі № 6-78цс13 та інших.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Як вбачається із змісту позовних вимог, позивач ОСОБА_4, як спадкоємиця після померлого батька та баби, звернулася з даною позовною заявою з тих підстав, щоб у подальшому вона могла самостійно розпоряджатися належними їй земельними ділянками.

Як пояснив представник відповідача колегії суддів, після отримання свідоцтв про спадщину позивач ОСОБА_4 отримала орендну плату, яка рахувалася після смерті спадкодавців, та претензій не мала. Державна реєстрації договорів оренди проводиться із запізненням не з вини відповідача та не впливає на права та обов»язки сторін.

Оскільки у порушення вимог ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України позивач по справі не довела в чому полягає порушення її прав внаслідок зазначених нею підстав, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи представника позивача не заслуговують на увагу, оскільки є власним тлумаченням діючого законодавства та правової позиції Верховного Суду України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308 ч.1, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

С у д д і: