Справа № 2- 103
2009 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 січня 2009 року Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя
у складі: головуючого судді Гнатик Г.Є.
при секретарі Якимовій О.С.
з участю адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Запорізький завод феросплавів», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 , ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи третя державна нотаріальна контора м.Запоріжжя, шоста державна нотаріальна контора м.Запоріжжя, ТОВ»Бізнес- Житло», орган опіки і піклування Орджонікідзевської райадміністраціїм.Запоріжжя про визнання права користування житловою площею, покладання зобов»язання на укладання договору найму житла, визнання розпорядження ВАТ «Запорізький завод феросплавів» від 08.09.1997 року недійсним, визнання свідоцтва про право власності на житло від 10.09.1997 року недійсним, визнання свідоцтва про право на спадкування за законом від 10.10.1998 року недійсним, визнання недійсними свідоцтв про право спадкування за законом від 22.06.2004 року, 20.11.2006 року недійсними, визнання недійсним договору міни від 28.12.2006 року, визнання недійсним договору купівлі- продажу частини квартири від 14.02.2007 року, поновлення строку для звернення до суду,
в с т а н о в и в :
Позивач ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_8, звернулася до суду з позовом до ВАТ «Запорізький завод феросплавів», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи третя державна нотаріальна контора м.Запоріжжя, шоста державна нотаріальна контора м.Запоріжжя, ТОВ»Бізнес- Житло», орган опіки і піклування Орджонікідзевської райадміністраціїм.Запоріжжя про визнання права користування житловою площею, покладання зобов»язання на укладання договору найму житла, визнання розпорядження ВАТ «Запорізький завод феросплавів» від 08.09.1997 року недійсним, визнання свідоцтва про право власності на житло від 10.09.1997 року недійсним, визнання свідоцтва про право на спадкування за законом від 10.10.1998 року недійсним, визнання недійсними свідоцтв про право спадкування за законом від 22.06.2004 року, 20.11.2006 року недійсними, визнання недійсним договору міни від 28.12.2006 року, визнання недійсним договору купівлі- продажу частини квартири від 14.02.2007 року, поновлення строку для звернення до суду.
У позові вказала, що вона з травня 1992 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_9, а 05.03.1993 року зареєструвала з ним шлюб.
З травня 1992 року вона поселилася у трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 як дружина ОСОБА_9 У спірній квартирі на той час проживали батьки ОСОБА_9- ОСОБА_10 і ОСОБА_11, які дали згоду на її вселення у квартиру і проти проживання у квартирі не заперечували. З часу вселення і до теперішнього часу вона проживає у спірній квартирі, а з 1997 року з нею проживає, також проживав і з ОСОБА_11,
ОСОБА_10 і ОСОБА_9, їх син- Копилов ОСОБА_12, який народився 16.04.1997 року.
29.08. 1997 року помер ОСОБА_10, а 25.11.1997 року померла ОСОБА_11.
29.11.2000 року помер ОСОБА_9.
У грудні 2000 року до неї у квартиру прийшли ОСОБА_3 і його мати, які стали вимагати звільнити їм квартиру і саме від них вона дізналася, що у квартира, яку вимагали звільнити, приватизована на ОСОБА_10, ОСОБА_11 і її чоловіка ОСОБА_9 у 1997 році. Також, після звернення до суду вона дізналася, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діяла в інтересах неповнолітнього сина, отримали свідоцтва на право спадкування за законом.
Згодом, 28.12.2006 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_7 і ОСОБА_5 договір міни належної йому 1/3 частини квартири на шкіряні меблі, а ОСОБА_4 продала 1/3 частину спірної квартири ОСОБА_13.
Оскільки вона проживала у спірній квартирі з 1992 року, вона та її неповнолітній син мали право на приватизацію квартири, про приватизацію якої вона дізналася лише у 2000 році, вважає порушеними її права та неповнолітнього сина, як членів сім»ї ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, у частині права на приватизацію квартири, тому просила суд визнати за нею та ОСОБА_8 право користування житловою площею у спірній квартирі, покласти зобов»язання на укладання договору найму житла з нею, визнати розпорядження ВАТ «Запорізький завод феросплавів» від 08.09.1997 року недійсним, визнати свідоцтво про право власності на житло від 10.09.1997 року недійсним, визнати свідоцтво про право на спадкування за законом від 10.10.1998 року недійсним, визнати недійсними свідоцтва про право спадкування за законом від 22.06.2004 року, 20.11.2006 року, визнати недійсним договір міни від 28.12.2006 року, визнати недійсним договір купівлі- продажу частини квартири від 14.02.2007 року, поновити їм строк для звернення до суду із вказаним позовом.
У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримала свій позов, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяви. Просить суд задовольнити її позов та її позов в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 у повному обсязі.
Представник відповідача ВАТ «Запорізький завод феросплавів» проти позову заперечує. Суду пояснив, що на момент приватизації спірної квартири, право на приватизацію мали особи, які постійно проживали у квартирі- прописані. ОСОБА_2 і її неповнолітній син у квартирі прописані не були, а про їх проживання у квартирі відомо не було, бо з приводу прописки у квартиру позивачка не зверталася. Вважає, що приватизація проведено відповідно до вимог діючого на той час законодавства, тому просить позов залишити без задоволення.
Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечує. Суду пояснив, що за згодою його бабусі ОСОБА_11 і дідуся ОСОБА_10, ОСОБА_2 вселилася у квартиру АДРЕСА_2. Після народження ОСОБА_8, вони також проживали у квартирі, але прописувати їх ніхто не бажав. З дідом ба бабцею у ОСОБА_2 відносини не склалися, тому вони вели окреме домашнє господарство. Після смерті бабусі та дідуся, його батько ОСОБА_9 казав, що не бажає проживати з ОСОБА_2, запропонувати виїхати їй з квартири не міг, бо був м»якою людиною. У 1999 році була розмова про прописку ОСОБА_2 у квартирі, але вона загубила паспорт, а пізніше це питання не виникало. Після смерті батька у 2000 році він запропонував ОСОБА_2 звільнити квартиру, зобов»язався надати їй інше житло, вона погодилася, але потім передумала. Коли він отримав свідоцтво про право на спадщину, вирішив продати належну йому частину квартири, він показав квартиру ОСОБА_13, який хотів викупити всю квартиру, тому останній запропонував і ОСОБА_2 викупити у неї частину квартиру, а їй купити однокімнатну квартиру, вона погодилася, але потім відмовилася. Вважає, що у позові ОСОБА_2 необхідно відмовити.
Відповідач ОСОБА_4, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_14, проти позову заперечує. Суду пояснила, що у 1993 році вона познайомилася з ОСОБА_9 і з 1994 року вони проживали разом. З його слів їй було відомо, що ОСОБА_2 поселилася у спірну квартиру тимчасово, про приватизацію квартири ОСОБА_2 знала. Для того, щоб ОСОБА_2 виїхала з квартири, ОСОБА_9 передав їй автомобіль, але отримавши його ОСОБА_2 собі інше житло не придбала.
У 2000 року у неї та ОСОБА_9 народився син- Копилов О.С., вони з ОСОБА_9 проживали у її батьків, бо поселитися до нього у квартиру вона не могла, там проживала ОСОБА_2
У 1997 році, на момент народження сина у ОСОБА_2, ОСОБА_9 мав дві сім»ї. З його батьками вона не знайома, при їх житті у спірній квартирі не бувала. Просить позов ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Представник відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_7, проти позову заперечує. Суду пояснила, що ОСОБА_13 у газеті побачив оголошення про продаж частини спірної квартири. Коли оглядав квартиру, у ній була присутня ОСОБА_2, ОСОБА_13 також запропонував придбати і її частину, вона не заперечувала, бо ОСОБА_13 запропонував купити їй інше житло, але потім ОСОБА_2 відмовилася від пропозиції.
Вважає, що ОСОБА_2 пропустила строк позовної давності для звернення до суду, бо з 1999 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_9 розірвано, у спірній квартирі ні вона ні її син не були зареєстровані, а по діючому на той час законодавству, потрібна була прописка за місцем проживання.
Відповідач ОСОБА_6, будучи повідомленою про час і місце слухання справи, до суду не з»явилася, направивши суду клопотання з проханням розглядати справу у її відсутності, позов залишити без задоволення.
Представники третіх осіб: третьої державної нотаріальної контори, органу опіки та піклування Орджонікідзевської рай адміністрації м.Запоріжжя до суду не з»явилися, направивши листа з проханням розглядати справу у відсутності їх представників; представник шостої нотаріальної контори і ТОВ «Бізнес-житло» у судове засідання не з»явився, про слухання справи сповіщений судом, тому, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності вказаних представників третіх осіб.
Свідок ОСОБА_15 пояснила суду, що ОСОБА_2 у спірній квартирі стала проживати з 1991-1992 років. ОСОБА_11, ОСОБА_10 проживали з сім»єю сина однією сім»єю, вели сумісне господарство. ОСОБА_2 готувала для всіх їжу, прала, після народження сина, останній також проживав у цій квартирі.. У її присутності про приватизацію квартири ніхто нічого не казав.
Свідок ОСОБА_16 пояснив суду, що бував у квартирі ОСОБА_2 часто, йому відомо, що ОСОБА_11, ОСОБА_10 а також ОСОБА_9- його син та невістка ОСОБА_2 проживали разом, вели сумісне господарство. ОСОБА_2 купувала їжу на всю сім»ю. Коли у них народився син, він також з дня народження проживає у квартирі.
Свідки ОСОБА_13 і ОСОБА_17 пояснили суду, що сім»ю ОСОБА_2 знають з 1991 року. Неодноразово, протягом 1994-1997 років, кожного року, вона по декілька місяців проживали у ІНФОРМАЦІЯ_1 у сім»ї ОСОБА_2, поки шукали собі інше житло для найму. ОСОБА_11, ОСОБА_10, а також сім»я їх сина ОСОБА_9: ОСОБА_2, а потім і син ОСОБА_18, проживали однією сім»єю, вели сумісне господарство. Коли вона проживали тимчасово у квартирі, вони також з ними вели сумісне господарство, разом сплачували квартплату і комунальні послуги. Суми внесків визначали разом, складали гроші в одному місці, а потім витрачали на їжу та платежі. Практично всім домашнім господарством займалася ОСОБА_2 Ніколи ніяких претензій з приводу проживання у квартирі ОСОБА_2 вони не чули, бо сім»я була дружньою.
Свідок ОСОБА_19 пояснила суду, що ОСОБА_2 стала членом сім»ї ОСОБА_2 у 1992 році, у 1997 році у них народився син ОСОБА_18. Ніяких конфліктів у сім»ї не було. Їй відомо, що ОСОБА_2 вели сумісне господарство, бо
вона неодноразово ходила з ОСОБА_2 до магазину за продуктами, бачила, як ОСОБА_2 готувала їжу.
Свідок ОСОБА_20 пояснила суду, що вона часто спілкувалася у дворі житлового будинку з ОСОБА_11 і ОСОБА_10 і завжди ОСОБА_11 дуже добре відгукувалася за невістку ОСОБА_2, а ОСОБА_10 завжди був задоволений і це говорив, як ОСОБА_2 готує. Вони разом проживали, вели сумісне господарство. З часу, коли ОСОБА_2 поселилася у квартиру, вона у квартирі постійно проживає, також з дня народження у квартирі живе і неповнолітній ОСОБА_10.
Свідки ОСОБА_21, ОСОБА_22 пояснили суду, що ОСОБА_2 з часу вселення у квартиру, там постійно проживає. Неодноразово вони бачили ОСОБА_2 на базарі, де та скуплялася додому, бо вони вели сумісне господарство. Про те, що квартиру ОСОБА_2 приватизували у 1997 році, їм відомо, бо питання про приватизацію квартири обговорювалося за столом у присутності всієї сім»ї ОСОБА_2 , у тому числі і у присутності ОСОБА_2, коли вони були у гостях у ОСОБА_2.
Свідок ОСОБА_23, пояснила суду, що вона працює паспортистом у ЖЕД і знає сім»ю ОСОБА_2 на протязі 28 років. Про те, що ОСОБА_2 з сином проживала у квартирі, їй нічого не відомо. Одного разу до неї звернувся ОСОБА_9 з ОСОБА_2, хотів прописати ОСОБА_2 у квартиру, щоб вона змогла отримати паспорт, потім вони більше не приходили. Одного разу до неї звернулися ОСОБА_2 і вона видала довідку про осіб, які прописані у квартирі для приватизації квартири. У довідці вона вказала усіх, хто був у квартирі прописаний, а хто проживає без прописки, їй не було відомо.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, представників відповідачів, думку адвоката, пояснення свідків, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 підлягаючими задоволенню у зв»язку з наступним.
Позивачка ОСОБА_2 і ОСОБА_9 з травня 1992 року перебували у фактичних шлюбних відносинах і 05.03.1993 року зареєстрували шлюб.
З травня 1992 року ОСОБА_2 поселилася у трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 як дружина ОСОБА_9
На той час у спірній квартирі проживали батьки ОСОБА_9- ОСОБА_10 і ОСОБА_11, які дали згоду на її вселення у квартиру і проти проживання у квартирі не заперечували. З часу вселення і до теперішнього часу ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі.
16.04. 1997 року у ОСОБА_2 і ОСОБА_9 народився син- Копилов ОСОБА_12, який з дня народження і по теперішній час проживає у спірній квартирі.
29.08. 1997 року помер ОСОБА_10, а 25.11.1997 року померла ОСОБА_11 Після їх смерті питання про виселення ОСОБА_2 з неповнолітнім сином із спірної квартири не ставилося.
29.11.2000 року помер ОСОБА_9, шлюб з яким ОСОБА_2 розірвала 10.07. 1999 року за рішенням суду ( т.1.а.с.32), а у 2000 році отримала свідоцтво про розірвання шлюбу.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № 34 від 10.09.1997 року ВАТ «Запорізький завод феросплавів» квартира АДРЕСА_1, належить на праві загальної часткової власності : ОСОБА_10 Івановичу-1/3 частина; ОСОБА_11 1/3 частина; ОСОБА_9 1/3 частина.
Відповідно до ст.. 64 ЖК України, члени сім»ї наймача, які проживають сумісно з ним, користуються нарівні з наймачем всіма правами і несуть усі обов»язки, які витікають з договору найму житлового приміщення.
Згідно зі ст..65 ЖК України особи, що вселились у жиле приміщення як члени сім»ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім»ї права користування цим
приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем і членами його сім»ї які з ним проживають, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ст.. 64 ч.2 ЖК України, членами родини наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають з членами родини наймача і ведуть з ними спільне господарство.
Як вбачається з пояснень свідків, допитаних у судовому засіданні, ОСОБА_2 з чоловіком ОСОБА_9М з 1992 року і з 1997 року неповнолітнім ОСОБА_8, проживали у спірній квартирі, як члени сім»ї наймача ОСОБА_10І і ОСОБА_11, вели з ними сумісне господарство.
Отже, на час приватизації спірної квартири, ОСОБА_2 і ОСОБА_8 проживали у спірній квартирі і були членами сім»ї наймача.
Відповідно до ст.. 17 ч.1 ЦК УРСР, який діяв на 1997 рік, місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає.
Судом також встановлено, що ОСОБА_9 хотів зареєструвати ОСОБА_14 у спірній квартирі.
Доводи відповідача ОСОБА_3 і свідка ОСОБА_23 у частині того, що ОСОБА_9 хотів зареєструвати ОСОБА_2 у спірній квартирі лише для отримання паспорту, нічим не підтверджені і не доведені.
Відповідно до ст.. 17 ч.2 ЦК УРСР місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15-ти років, визначається місце проживання батьків.
Отже, ОСОБА_2 з 1992 року і неповнолітній ОСОБА_8 з квітня 1997 року станом на 06.08.1997 року набули права на проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2, тому позовні вимоги ОСОБА_2 і її ж в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 у частині визнання на ними право користування квартирою № 4 по вул.. Панфіловців, 11 у м.Запоріжжі, суд вважає підлягаючими задоволенню.
Згідно з п.21 Положення про порядок передачі квартир у власність громадян, у довідку про склад сім»ї і займаних приміщеннях вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, яка передається безоплатно, незалежно від строку їх народження і введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
ОСОБА_8, 16.04. ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент приватизації спірної квартири був новонародженим і повинен був бути вказаний у довідці про склад сім»ї ОСОБА_8, що не було зроблено і є порушенням його права на приватизацію квартири.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до членів сім»ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають у квартирі ( будинку) сумісно з наймачем або за яким зберігається право на житло.
Як встановлено судом і це вбачається з вищевказаного, ОСОБА_2 постійно проживала у спірній квартирі з 1992 року з наймачем ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_9 як член сім»ї наймача, а неповнолітній ОСОБА_8 з квітня 1997 року. Спірна квартира була єдиним їх місцем проживання.
Доводи ОСОБА_3 у частині того, що ОСОБА_2 була прописана за іншою адресою, де за нею зберігалося право на проживання, не підтверджені у процесі судового розгляду справи і не знайшли свого підтвердження, оскільки єдиним місцем проживання ОСОБА_2 с 1992 року є квартира АДРЕСА_2.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 з 1992 року, а ОСОБА_8 з квітня 1997 року проживали у вказаній вище квартирі.
На час приватизації також мали у спірній квартирі постійне місце проживання, у довідці на приватизацію квартири як особи, які постійно проживають у квартирі, вказані не були, тому, суд вважає, що при приватизації були порушені права
ОСОБА_2 і неповнолітнього ОСОБА_8, тому така приватизаціє є незаконною.
Крім того, відповідно до п.3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також п. 31 Положення про передачу квартир у власність громадянам проводиться згідно рішення відповідних органів приватизації і приймається не пізніше місячного строку з дня отримання ними заяви громадян.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_10 і члени його сім»ї подали заяву про приватизацію квартири до ТОВ «Бізнес-житло» 06.08.1997 року.
Наймач квартири ОСОБА_10 помер 29.08.1997 року, тобто до спливу строку приватизації, тому приватизація квартири повинна була бути припинена, але ОСОБА_9 отримав свідоцтво про приватизацію 10.09.1997 року, чим порушив вимоги діючого законодавства.
За таких обставин, приватизацію спірної квартири неможливо визнати законною, а тому розпорядження ВАТ»Запорізький завод феросплавів» про приватизацію квартири необхідно визнати недійсним.
Після смерті ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, спадкоємцям ОСОБА_9, який помер 29.11.2000 року, третьою державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадкування по закону на ім.»я ОСОБА_3 від 22.06.2004 року; ОСОБА_3 від 20.11.2006 року, ОСОБА_8 від 20.11. 2006 року.
Оскільки приватизація квартири була проведена у порушення прав ОСОБА_2 і неповнолітнього ОСОБА_8, частки сторін у приватизації, були б іншими, а тому іншими були б і частки у свідоцтвах про право на спадкування за законом, крім того, на момент приватизації і отримання свідоцтва про право власності на житло, ОСОБА_10 помер, тому вказані свідоцтва підлягають визнанню судом недійсними.
У зв»язку з вищевказаним, підлягають визнанню недійсними і договір міни, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_5,, ОСОБА_7, а також договір купівлі- продажу частини квартири, укладений між ОСОБА_4 яка діяла від імені неповнолітнього сина ОСОБА_3 і ОСОБА_5
Враховуючи обставини справи, те, що ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, приватизували спірну квартиру у порушення законних прав ОСОБА_2, неповнолітнього ОСОБА_8 на участь у приватизації, про що ОСОБА_14 не було відомо у 1997 році, а протилежне не доведено сторонами відповідачів, суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду із вказаним позовом, визнавши причину пропуску такого строку поважною.
Суд не бере до уваги пояснення свідків ОСОБА_22 у частині того, що за столом, коли вони були у сім»ї ОСОБА_2 у гостях, обговорювалося питання приватизації квартири, тому що обговорення приватизації не є достовірно відомим фактом про вже здійснену приватизацію ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_9
Крім того, відповідно до ст.. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, при незаконному позбавленні права користування жилим приміщенням та обставина, що особа, яка купила це приміщення, є добросовісним набувачем, не може бути підставою для відмови у відновленні порушеного права і визнання недійсним акта про приватизацію та угоди про відчуження жилого приміщення, тому позовні вимоги ОСОБА_2, суд вважає обґрунтованими, доведеними і підлягаючими повному задоволенню.
Керуючись Конституцією України, ст. 17, 48 ЦК України ( в редакції 1963 року), ст.ст. 71, 203, 215, 236 ЦК України, ст. 60 КоБС України ( в редакції 1969 року), ст.ст. 64, 65 ЖК України, ст. ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В :
Позов задовольнити.
Поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду з вказаним позовом.
Визнати за ОСОБА_2, ОСОБА_8 право користування жилим приміщенням- квартирою № 4 у будинку № 11 по вул. Панфіловців у м.Запоріжжі станом на липень місяць 1997 року..
Зобов»язати ЖКВ ВАТ «Запорізький завод феросплавів» укласти з ОСОБА_2 договір найму житлового приміщення- квартири № 4 у будинку № 11 по вул. Панфіловців у м.Запоріжжі.
Визнати недійсним розпорядження ВАТ «Запорізький завод феросплаві» від 08.09.1997 року № 33 «Про приватизацію житла».
Визнати свідоцтво про право власності на житло від 10.09.1997 року, видане на ім»я ОСОБА_10, ОСОБА_24, ОСОБА_9 – недійсним.
Визнати свідоцтва про право на спадкування за законом від 10.10.1998 року № 2-2210 і № 2-2212, видані третьою державною нотаріальною конторою м.Запоріжжя ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_10, який помер 29.08.1997 року і ОСОБА_24, яка померла 25.11.1997 року недійсними.
Визнати недійсним, видане третьою державною нотаріальною конторою свідоцтво про право на спадщину за законом від 22.06.2004 року № 1-422 ОСОБА_3.
Визнати недійсним, видане третьою державною нотаріальною конторою свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.11.2006 року № 2-5255 ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_4..
Визнати недійсним, видане третьою державною нотаріальною конторою свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.11.2006 року № 2-5257 ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5.
Визнати договір міни 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 на шкіряні м»які меблі і спальню, укладений 28.12.2006 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_25, ОСОБА_26, посвідчений шостою державною нотаріальною конторою,- недійсним, повернувши сторонам майно, яке належало їм до обміну: ОСОБА_3 1/3 частину квартири АДРЕСА_3; ОСОБА_26, ОСОБА_27 Сергіївні- шкіряні м»які меблі та спальню.
Визнати недійсним договір купівлі- продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 14.02.2007 року між ОСОБА_4, яка діяла від імені неповнолітнього ОСОБА_14 і ОСОБА_28, ОСОБА_26, посвідчений шостою державною нотаріальною конторою м.Запоріжжя, повернувши ОСОБА_4, яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_14 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, стягнувши з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_26 5000 грн. ( п»ять тисяч грн.), суму вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_2
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя та подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду або у порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: Гнатик Г. Є.