Справа № 456/2-6/11 Головуючий у 1 інстанції: Бучківська В.Л.

Провадження № 22-ц/783/1325/15 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія:81

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2015 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Богонюка М.Я., Гриновця Б.М.,

при секретарі: Жукровській Х.І.,

з участю: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду цивільну справу за апеляційним скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2013 року, на ухвалу Стрийського міськрайонного суду від 30 травня 2013 року про відмову в роз'ясненні рішення суду, на додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року, на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року про виправлення описки, на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2014 року про відмову в роз'ясненні додаткового рішення

в с т а н о в и л а:

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 передати засновнику (учаснику) та тимчасовому керівнику ТзОВ "Паллада" ОСОБА_4 оригінали установчих документів, а саме: оригінал установчого договору про створення та діяльність ТзОВ "Паллада", укладеного 10 листопада 1994 року між ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, оригінал статуту ТзОВ "Паллада", затверджений установчими зборами ТзОВ "Паллада" (протокол зборів № 1 від 10 листопада 1994 року) та зареєстрований розпорядженням Стрийської міської Ради народних депутатів № 171 від 25.11.1994 року, копію розпорядження Стрийської міської Ради народних депутатів № 171 від 25.11.1994 року про державну реєстрацію ТзОВ "Паллада", оригінал свідоцтва про державну реєстрацію ТзОВ "Паллада", всю бухгалтерську документацію та все належне ТзОВ "Паллада" майно. Визнано рішення зборів засновників ТзОВ "Паллада" від 24.12.2002 року про продаж за 4 500 грн., в т.ч. ПДВ, будівлі-приміщення ТзОВ "Паллада" в АДРЕСА_3 ОСОБА_3 (протокол зборів засновників ТзОВ "Паллада" від 24.12.2002 року) протиправним та скасовано. Визнано договір купівлі-продажу магазину (19/100 частини цегляного житлового будинку, а саме приміщення №№ 9, 11, 12, 13, 14 загальною площею 56,0 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_3), укладений 26 грудня 2002 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллада" і ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 26.12.2002 року за реєстраційним № 1-5214 та зареєстрований у Стрийському державному комунальному міжрайонному бюро технічної інвентаризації 27.12.2002 року за № 735 недійсним. Визнано договір дарування 19/100 частини цегляного житлового будинку, а саме приміщення №№ 9, 11, 12, 13, 14 загальною площею 56,0 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_3, укладений 28 грудня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мірчук Л.І. 28.12.2002 року за реєстраційним № 9834 та зареєстрований у кадастровій книзі № 2 під № 785 02.01.2003 року недійсним. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи прокуратура м. Стрий, прокуратура Львівської області, Головне управління юстиції у Львівській області, Стрийське міськрайонне управління юстиції у Львівській області про усунення перешкод в користуванні приміщенням, виселення відповідачів з приміщення та вселення ОСОБА_2 в приміщення, зняття заборони на відчуження частини будинку відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 17 грн. судового збору та 7,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2013 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2, ОСОБА_3 про роз'яснення рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2013 року.

Додатковим рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - ТзОВ "Паллада" задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 передати засновнику (учаснику) та тимчасовому керівнику ТзОВ "Паллада" ОСОБА_4 оригінали установчих документів, а саме: оригінал установчого договору про створення та діяльність ТзОВ "Паллада", укладеного 10 листопада 1994 року між ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, оригінал статуту ТзОВ "Паллада", затверджений установчими зборами ТзОВ "Паллада" (протокол зборів № 1 від 10 листопада 1994 року) та зареєстрований розпорядженням Стрийської міської Ради народних депутатів № 171 від 25.11.1994 року, копію розпорядження Стрийської міської Ради народних депутатів № 171 від 25.11.1994 року про державну реєстрацію ТзОВ "Паллада", оригінал свідоцтва про державну реєстрацію ТзОВ "Паллада", всю бухгалтерську документацію та все належне ТзОВ "Паллада" майно. Визнано рішення зборів засновників ТзОВ "Паллада" від 24.12.2002 року про продаж за 4 500 грн., в т.ч. ПДВ, будівлі-приміщення ТзОВ "Паллада" в АДРЕСА_3 ОСОБА_3 (протокол зборів засновників ТзОВ "Паллада" від 24.12.2002 року) протиправним та скасовано. Визнано договір купівлі-продажу магазину (19/100 частини цегляного житлового будинку, а саме приміщення №№ 9, 11, 12, 13, 14 загальною площею 56,0 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_3), укладений 26 грудня 2002 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллада" і ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 26.12.2002 року за реєстраційним № 1-5214 та зареєстрований у Стрийському державному комунальному міжрайонному бюро технічної інвентаризації 27.12.2002 року за № 785 недійсним. Визнано договір дарування 19/100 частини цегляного житлового будинку, а саме приміщення №№ 9, 11, 12, 13, 14 загальною площею 56,0 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_3, укладений 28 грудня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мірчук Л.І. 28.12.2002 року за реєстраційним № 9834 та зареєстрований у кадастровій книзі № 2 під № 785 02.01.2003 року недійсним.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року виправлено описку у резолютивній частині рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2013 року, ухвалено: замість «Колеси» правильним вважати «Колесси», та замість «зареєстрований у Стрийському державному комунальному міжрайонному бюро технічної інвентаризації 27.12.2002 року за № 735» правильним вважати «зареєстрований у Стрийському державному комунальному міжрайонному бюро технічної інвентаризації 27.12.2002 року за № 785».

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2014 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2, ОСОБА_3 про роз'яснення додаткового рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 з вказаними судовими рішеннями не погодилися та оскаржили їх в апеляційному порядку. Подаючи апеляційну скаргу на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2013 року, просять рішення суду скасувати та закрити провадження у справі, зустрічний позов про усунення перешкод в користуванні приміщенням, виселення відповідачів з приміщення та вселення позивача ОСОБА_2 в приміщення, яке належить їй, зняття заборони на відчуження частини будинку задоволити. В обґрунтування апеляційної скарги скаржники покликаються на істотне порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне їх застосування, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та упередженість судді під час розгляду справи. Зокрема, вважають, що у вступній частині судового рішення недостовірно і неповно викладено предмет позовних вимог і обставини справи, позовні вимоги ОСОБА_10, ОСОБА_4 про зобов'язання передати ОСОБА_10 оригінали установчих документів, бухгалтерську документацію та майно ТзОВ були предметом судового розгляду в іншій справі №2-2/01, по якій 14.05.2001 р. постановлено судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Вважають, що оскільки ОСОБА_10 та ОСОБА_4 не були учасниками ТзОВ «Паллада», а тому їх цивільні права та обов'язки не порушені, в позові не вказано у чому полягало порушення прав та законних інтересів позивачів, причини пропуску строку позовної давності. Вважають, що з моменту звернення позивачів до суду, ними неодноразово порушено норми процесуального права, зокрема на зміну предмету та підстав позовних вимог, уточнення позовних вимог, також невірно встановлено коло осіб, які мають брати участь у розгляді справи, зокрема позов повинно бути пред'явлено до самого товариства, а не до неї, як його директора. Незаконними апелянти вважають і дії суду під час судового розгляду справи, зокрема вважають, що неодноразово подані ними заяви про зупинення провадження по справі, про відвід суддів, про призначення експертизи безпідставно судом відхилялися, в постановлених під час судового розгляду справи ухвалах містилася неповна і неправдива інформація, суд діяв упереджено, незаконно відкрив провадження по справі, а надалі прийняв до розгляду позов третьої особи з самостійними вимогами, і згодом об'єднав їх в одне провадження. Надалі суд першої інстанції, в порушення закону, відновив провадження по справі, де спірні відносини не допускають правонаступництва, на підставі підроблених позивачем документів і провадження в справі не відкрив. Зі змісту заяви від 01.06.2011 року, вбачається, що даний спір є корпоративним, а тому на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» від 15.12.2006 року №483-V відноситься до компетенції господарського суду та згідно вимог п.4 ч.3 ст.121 ЦПК України дана справа № 2-6/2011 року не підсудна суду загальної юрисдикції та має розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України. Окрім цього, просять суд апеляційної інстанції врахувати, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9 за уточненою позовною заявою із вказаним ними незареєстрованим ТзОВ «Паллада» не мають зареєстрованого статуту, свідоцтва про державну реєстрацію, відповідно не являються юридичною особою, а тому не можуть виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права. На думку апелянтів суд першої інстанції та представник позивача ОСОБА_9 порушили важливий принцип вирішення корпоративних спорів - учасники товариства не мають права звертатися до суду за захистом прав та інтересів товариства. Позивач не обґрунтував, у чому саме полягає порушення його права, а також не обґрунтував наявність правових наслідків оспорюваного рішення особисто для нього. ОСОБА_4, не мала і не має повноважень на представництво інтересів третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - ТзОВ «Паллада», тому що вона не є ні учасником, ні тимчасовим директором, в матеріалах справи відсутня довіреність ТзОВ «Паллада», яка б надавала повноваження ОСОБА_4 на представництво інтересів третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - ТзОВ «Паллада». Вважають, що суд першої інстанції незаконно задовольнив позовну вимогу ОСОБА_4, про зобов'язання відповідача передати засновнику (учаснику) та тимчасовому керівнику ТзОВ «Паллада» ОСОБА_4 оригінали установчих документів, оригінал свідоцтва про державну реєстрацію ТзОВ «Паллада», та всю бухгалтерську документацію і належне ТзОВ «Паллада» майно, рішення суду першої інстанції в даній частині вважають необґрунтованим і таким, що суперечить закону, оскільки право учасника на отримання витребуваних позивачем документів не передбачено ні законом, ні статутом товариства. Отже, товариство не несе обов'язку надавати відповідні документи стороннім особам, в даному випадку позивачу ОСОБА_4, яка не є учасником товариства. Вважають, що суд першої інстанції не дослідив і не перевірив докази того, що позивач ОСОБА_4 не брала участі в приватизації оспорюваного приміщення по АДРЕСА_3 та не врахував, що 14.05.2001 року суд закрив провадження за її позовом про визнання недійсним приватизації оспорюваного приміщення, прийнявши відмову позивача ОСОБА_4 від позову. Позивач ОСОБА_4 не є учасником товариства, не вносила статутний капітал в товариство, не вносила будь-яке майно в товариство, не є власником майна, її права не порушені, а тому вона не може вимагати передати їй майно ТзОВ «Паллада». Апелянт ОСОБА_2 вважає себе добросовісним набувачем майна ще з 13.12.1996 року, тому це майно не може бути забрано від неї. Просять суд апеляційної інстанції звернути увагу на досудові розслідування у кримінальних провадженнях, зареєстрованих щодо ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, і перевірка по яких слідством не завершена. Крім того, зазначають, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 ніякого відношення з 13.12.1996 року до приміщення магазину-салону ТзОЗ "Паллада" не мали і не мають, оскільки вони не хотіли вносити внесок до статутного капіталу ТзОВ "Паллада". Вони не є членами ТзОВ "Паллада", оскільки подали 07.11.1995 року заяви про вихід, що підтверджує ухвала апеляційного суду Львівської області від 10.02.1997 року по справі №3391/1997, де вказано про те, що згідно договору купівлі-продажу від 13.12.1996 р. ОСОБА_2 стала власником магазину, що є предметом спору. Додатково звернули увагу апеляційного суду, що на дату державної реєстрації ТзОВ "Паллада", ідентифікаційний код 22414371, АДРЕСА_1 25.11.1994р. засновники ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 - не сплатили і не сплачували своїх внесків в розмірі статутного фонду 37500000 укр.крб. Після реєстрації 25.11.1994р. ТзОВ "Паллада" ОСОБА_2 почала одноосібно вносити і вклад внесений нею особисто в статутний фонд товариства в сумі 93491000 оцінений у карбованцях, становить 45% її частку учасника та засновника вказаного товариства у статутному фонді. Протоколом № 6 зборів засновників ТзОВ "Паллада" від 29.11.1995 року було вирішено задовольнити заяви ОСОБА_4, ОСОБА_5 про їх вихід з числа засновників ТзОВ "Паллада" за власним бажанням та надати право ОСОБА_2 сформувати новий склад засновників і внести відповідні зміни в установчі документи. Після виходу ОСОБА_4, ОСОБА_5 тільки вона, ОСОБА_2 здійснювала права і виконувала обов'язки учасника-засновника товариства і набула право власності на 100% частку в статутному капіталі ТзОВ "Паллада". Протоколом №7 зборів засновників ТзОВ "Паллада" від 29.11.1995 року нею було розглянуто та задоволено заяву ОСОБА_3 про введення її в учасники товариства та вона, ОСОБА_2 надала їй (своїй рідній сестрі) свою частку статутного фонду в розмірі 10%; було розірвано засновницький договір між ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підставі невнесення внесків до статутного фонду (п.3.8 Статуту); змінено місце знаходження товариства; внесено зміни до установчого договору. ОСОБА_4, ОСОБА_5 на момент набуття нею, ОСОБА_2 права власності (13.12.1996 року) та на момент прийняття оспорюваних ними договорів не були учасниками товариства, тому ці договори не порушували і не могли порушувати їх прав та законних інтересів, що є обов'язковою умовою для виникнення в особи права на оспорювання відповідних договорів у судовому порядку. Оскільки рішення органів товариства є рішенням товариства, та відповідачем у спорах про визнання недійсними загальних зборів є саме товариство, тому пред'явлення вищевказаних позовів до них, учасників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неправомірним та необгрунтованим. Таким чином, відсутність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_9 є підставою для відмови у задоволенні позову. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання спірних договорів недійсними, суд першої інстанції на думку апелянтів безпідставно зробив фальшивий висновок про те, що укладеними договорами порушені права та охоронювані законом інтереси позивача ОСОБА_4, як учасника товариства та нею обраний саме той спосіб, який може призвести до захисту та відновленню порушених прав. Тому суд першої інстанції не мав права застосовувати до цих договорів наслідки недійсності правочину. їхні вимоги про визнання договорів недійсними з підстав, передбачених ст.ст.48,57 ЦК УРСР, не заявлялися. ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_9 не надали суду жодних доказів у підтвердження повноважних причин та істотних перешкод для своєчасного звернення до суду з позовом та в позовах не зазначили, як прийняття спірних рішень порушило їх права чи законні інтереси, не надали будь-яких доказів цього. Тривалість провадження у справі понад сім років, є не сумісне з вимогою "розумного строку" гарантованого п.1 ст.6 Конвенції. Недопустимо довгі строки розгляду даної справи є прямим порушенням їхнього права на справедливий суд, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, так як процесуальна повільність і затримки у розгляді цієї справи привели до ситуації, коли ефективність розгляду справи і саме розуміння справедливості було підірвано. Вважають, що в суду апеляційної інстанції є всі підстави для задоволення зустрічних позовних вимог про усунення перешкод в користуванні приміщенням, виселення відповідачів з приміщення та вселення ОСОБА_2 в приміщення, зняття заборони на відчуження частини будинку.

В апеляційній скарзі на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2013 року про відмову в роз'ясненні рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2013 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять суд апеляційної інстанції ухвалу суду скасувати, та передати її на новий судовий розгляд для роз'яснення рішення суду, вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, постановленою з порушенням та незастосуванням норм матеріального та процесуального права, порушенням їхнього права на справедливий суд в розумні строки розгляду справи. Так, покликаючись на лист Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.07.2011 р., рішення Конституційного Суду України від 27.11.2010 р. №3-рп, від 28.04.2010 р. №12-рп, від 09.07.2010 р. №18-рп/2010, п.п.13,21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», ст.221 ЦПК України, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначають, що дійсно переписали рішення суду від 08.05.2013 року на 20 аркушах і просили суд роз'яснити це рішення, а не змінити. У зв'язку з викладеним, вважають, що в суду апеляційної інстанції є всі підстави для скасування ухвали суду про відмову в роз'ясненні рішення суду та скерування справи на новий судовий розгляд.

Оскаржуючи додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року та ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року про виправлення описки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять суд апеляційної інстанції додаткове рішення суду скасувати та постановити нове рішення у справі, яким закрити провадження в справі, ухвалу про виправлення описки скасувати та постановити нову ухвалу. Зазначають, що 23 жовтня 2014 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області спочатку постановив неправосудне додаткове рішення, в якому самовільно, без будь-яких підстав, з порушенням вимог ст.31 ЦПК України змінив заявлені вимоги ОСОБА_9, подані в суд в 2011р., де ним вказано «№735», «Колеси», а потім через 17,5 місяців розглянув заяву подану в суд ОСОБА_9 07.10.2014р. про виправлення описок і постановив неправосудну ухвалу від 23.10.2014р. про виправлення описки в судовому рішенні від 08.05.2013р. В додатковому рішенні від 23.10.2014р. спочатку незаконно було вказано «№785», «Колесси», а тільки потім після прийняття додаткового рішення судом була прийнята ухвала про виправлення описки в судовому рішенні від 08.05.2013р., що на думку апелянтів є грубим порушенням норм процесуального права, зокрема ст.ст.209, 210, 219 ЦПК України. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважають додаткове рішення суду першої інстанції завідомо неправосудним, фальшивим, незаконним, необґрунтованим, рейдерським, постановленим з грубими порушеннями норм процесуального та матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до неправильного вирішення справи; неправильно застосовано норми процесуального права та матеріального права; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи; участь в ухваленні рішення судді Бучківської В.Л., якій ними неодноразово (19 разів) заявлялись відводи на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді; рішення суду порушує їхні конституційні права, свободи та законні інтереси, а тому підлягає скасуванню. Наведені апелянтами обґрунтування фактичних обставин справи в апеляційній скарзі є аналогічними за змістом обґрунтуванням, поданих на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2013 року, та які наведені в описовій частині ухвали. Окрім цього, скаржники вважають, що суд апеляційної інстанції, з моменту надходження їхніх апеляційних скарг, безпідставно відхиляє ряд поданих ними клопотань, незаконно зняв справу з апеляційного розгляду і скерував до суду першої інстанції для постановлення додаткового рішення.

В апеляційній скарзі на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2014 року про відмову в роз'ясненні додаткового рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять суд апеляційної інстанції ухвалу суду скасувати, та передати її на новий судовий розгляд для роз'яснення рішення суду, вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, постановленою з порушенням та незастосуванням норм матеріального та процесуального права, порушенням їхнього права на справедливий суд в розумні строки розгляду справи. Зазначають, що в своїй заяві вони дійсно переписали додаткове рішення суду від 23.10.2014 року на 5 аркушах і просили суд відповідно до ст.221 ЦПК України, п.п.13,21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснити це додаткове рішення і не просили суд змінити додаткове рішення. На підставі наведеного, вважають ухвалу суду незаконною та просять її скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд.

ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_5, приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Мірчук Л.І., ОСОБА_3, представники прокуратури м. Стрий, прокуратури Львівської області, Головного управління юстиції у Львівській області, Стрийського міськрайонного управління юстиції у Львівській області в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення щодо часу та місця розгляду справи, наявні в матеріалах справи. Про причини своєї неявки суд не повідомили, заяви про відкладення розгляду справи не подали.

За таких обставин, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримку апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення суду від 08 травня 2013 року, на ухвалу суду від 30 травня 2013 року про відмову в роз'ясненні рішення суду, на додаткове рішення суду від 23 жовтня 2014 року, на ухвалу суду від 23 жовтня 2014 року про виправлення описки, на ухвалу суду від 07 листопада 2014 року про відмову в роз'ясненні додаткового рішення, не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу відповідно до закону. Обґрунтованим є рішення, прийняте на основі цілком і всесторонньо з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у повній мірі відповідають даним вимогам закону, є справедливим і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних відносин і закон, який їх регулює.

Статями 10,60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що кожна сторона повина довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, згідно з положеннями ст.124 Конституції України, ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до вимог ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і мають статус суб'єкта підприємницької діяльності, вправі звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Суд першої інстанції, визначаючи підсудність справи, вірно застосував норми матеріального та процесуального права. А саме, п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15.12.2006 року (Закон №483-У), згідно якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером) у тому числі учасником, який вибув, а також спори між такими особами, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності товариства, крім трудових спорів. При визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії необхідно керуватися поняттями корпоративних прав, визначеним ч.1 ст. 167 ГК України, а також зазначеним вище Законом згідно з якими корпоративними є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав; корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управління господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Підвідомчими судам є спори щодо недійсності внесення змін до установчих документів товариства або визнання недійсними рішень загальних зборів стосовно внесення змін до установчих документів. На підставі ч.2 ст.7 Закону про господарські товариства підвідомчими судам є і справи про зобов'язання внести зміни до установчих документів товариства у випадку виходу учасника з товариства, відчуження частки чи її частини в статутному капіталі, вступом учасника до господарського товариства. При вирішенні питання про те, чи є корпоративним спір, пов'язаний із визнанням недійсними рішень загальних зборів товариства, слід виходити із суб'єктного складу учасників спору та підстав, якими обґрунтовується відповідна вимога. У даному випадку спір виник між учасником товариства та товариством, пов'язаний із виключенням її з товариства. Спори про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством, є підвідомчими (підсудними) господарським судам па підставі п.4 ч.1 ст.12 ГПК України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав. Є корпоративним спір за позовом учасника про визнання недійсним укладених товариством договорів з продажу нерухомого майна з обґрунтуванням порушенням права учасника на участь в розподілі прибутку товариства та одержання його частини (дивідендів) у належному розмірі.

Відтак, є встановленим, що спір, з приводу якого ухвалено оскаржуване рішення, пов'язаний із корпоративними відносинами. Провадження у справі порушено загальним судом до набрання чинності Законом №483-У. Відповідно до п.2 Прикінцевих положень вказаного Закону, у разі якщо провадження у таких справах порушено до набрання чинності Законом № 483-У, справа підлягала вирішенню загальним судом, а тому безпідставними слід вважати доводи апелянтів про те, що дана справа не підсудна суду загальної юрисдикції та має розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Безпідставними слід вважати доводи апеляції про те, що в судовому засіданні суду першої інстанції не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_10, оскільки вони не були членами товариства, жодних внесків не вносили, а відтак, не володіють правом на звернення до суду за захистом порушених прав.

До вказаних висновків колегія суддів прийшла, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій, визнання рішення зборів учасників протиправними, визнання договорів недійсними позивач в силу ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язаний на засадах змагальності переконливими, належними та допустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для звернення до суду ОСОБА_4 слугувало невиконання ОСОБА_2 рішення зборів учасників (засновників) ТзОВ "Паллада" від 14.05.2005 року, згідно якого остання повинна була передати директору ТзОВ "Паллада" ОСОБА_10 печатку, кутовий штамп, оригінали установчих документів, бухгалтерську документацію та майно ТзОВ "Паллада", і в подальшому прийняття рішення про продаж за 4 500 грн. приміщення ТзОВ "Паллада" громадянці ОСОБА_3, укладення договорів купівлі-продажу від 26.12.2002 року та дарування від 26.12.2002 року, які завідомо суперечать інтересам ТзОВ "Паллада", в тому числі учасникам (засновникам) ТзОВ "Паллада".

Колегія суддів звертає увагу увагу на той факт, що саме питання діяльності ТзОВ «Паллада», участі у ньому скаржника ОСОБА_2 та позивача ОСОБА_4 по справі є предметом розгляду вказаного судового спору, без з'ясування належним чином питання діяльності вказаного товариства та складу його учасників, тобто без дослідження фактичних обставин справи, суд не може вирішувати питання хто є належним позивачем у справі, і чиє право є порушеним.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» та згідно судової практики Верховного Суду України (Ухвала ВСУ від 22.11.2006 р.) заінтересованість особи, яка звертається до суду, пов'язана із його конституційним правом звертатися за судовим захистом. При цьому позивач може й добросовісно помилятися в наявності в нього суб'єктивного матеріального права, однак з цієї підстави суддя не може відмовити у відкритті провадження у цивільній справі, а розглянувши справу по суті, і, не встановивши юридичної заінтересованості у справі позивача, суд відмовляє в задоволенні позову.

Згідно практики Верховного Суду України та за змістом норм ЦПК України після порушення цивільної справи суддя не вправі відмовляти у прийнятті заяви, на підставі якої порушено справу. За наявності передбачених законом перешкод для розгляду справи у суді загальної юрисдикції питання щодо можливості провадження у справі чи його закриття вирішуються судом відповідно до положень ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що в суду першої інстанції на підставі наказу про виконання тимчасових обов'язків керівника товариства (Т.3 а.с.6-13) та відповіді приватного нотаріуса М.М.Чернилевської про те, що дружина померлого ОСОБА_4 від свого імені та від імені малолітнього сина прийняла спадщину (Т.3 а.с.23-27) були всі підстави для відновлення провадження по справі. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 був лише позивачем за позовом ТзОВ «Паллада» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та визнання рішення протиправним та недійсним, позивачем за іншими позовами була його дружина ОСОБА_4, яка була учасником ТзОВ, а тому після уточнення позовних вимог представником ОСОБА_4 - ОСОБА_9 01.06.2011 р. (Т.4 а.с.28-35), та зважаючи на той факт, що в одне провадження об'єдано три позовні заяви, дві з яких подано самою ОСОБА_4, і лише одна позовна заява подана ОСОБА_10, спадщину після якого прийняла саме ОСОБА_4, а тому в суду були законні та обґрунтовані підстави для відновлення провадження в справі як за позовними вимогами самої ОСОБА_4, так і за позовними вимогами третьої особи ТзОВ «Паллада».

Що стосується тверджень скаржників про те, що в даному випадку не може мати місце правонаступництво, а тому суд незаконно відновив провадження в справі, то такі спростовуються наступними аргументами.

Згідно судової практики господарських спорів, при вирішенні спорів, пов'язаних із вступом спадкоємців (правонаступників) учасників до ТОВ (ТДВ), судам слід керуватися нормами ч. 5 ст. 47 ЦКУ, а також ст. 55 Закону про господарські товариства, зокрема, прийняття рішення про прийняття спадкоємця (правонаступника) учасника до ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства, а не суду.

Згідно рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» відповідно до ст. 55 Закону України "Про господарські товариства" спадкоємці або правонаступники набувають прав учасника товариства після вступу до товариства. При цьому, як слідує з положень даної статті, прийняття чи відмова у прийнятті спадкоємця або правонаступника до складу товариства надається рішенням товариства в особі його вищого органу управління - загальних зборів учасників. Частина перша статті 55 Закону України "Про господарські товариства" надає переважне право правонаступникам та спадкоємцям на вступ до господарського товариства. Отже, відмовивши спадкоємцю або правонаступнику учасника товариства у прийнятті до товариства, учасники товариства повинні розподілити частку учасника, що вибув, між собою або зменшити статутний капітал у порядку, передбаченому статтею 52 Закону України "Про господарські товариства".

Саме спір про участь в товаристві, склад учасників, та право приймати участь в загальних зборах, та вирішувати питання діяльності товариства, визнання недійсним рішення загальних зборів, питання керівництва товариством є предметом судового розгляду, а тому суд виходячи з засад змагальності та диспозитивності судового процесу не може наперід вирішувати питання про те, чи був директором товариства померлий ОСОБА_10, і чи має право його дружина (яка окрім цього була учасником товариства і згідно доданих до справи документів стала його директором після смерті чоловіка) на спадкування корпоративних прав. Саме тому суд прийняв до розгляду уточнення позовної заяви ОСОБА_4 від 20.09.2011 р. (Т.4 а.с.93-100), яка уточнивши позовні вимоги, самостійно пред'явила позовні вимоги ТзОВ «Паллада», оскільки вважає, що таке право їй як учаснику товариства, а згодом директору надано законом. Процесуальних підстав для відмови в прийнятті вказаної заяви про уточнення позовних вимог в суду не було. За змістом закону, суд відмовляє в задоволенні позову, якщо вимоги заявлено особою, яка не мала на це право, або самі позовні вимоги є безпідставними.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4, яка звернулася до суду як один з учасників (засновників) ТзОВ «Паллада», і яка після смерті чоловіка ОСОБА_10 підтримала позовні вимоги третьої особи ТзОВ «Паллада», прийшов до вірного висновку про те, що права позивача за первісним позовом та права самого товариства були порушені діями відповідачів по справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а відтак прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 (рішення суду від 08 травня 2013 року) та за наявності правових підстав для цього постановив додаткове рішення про задоволення позовних вимог третьої особи ТзОВ «Паллада» (додаткове рішення від 23 жовтня 2014 року).

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що 25.11.1994 року розпорядженням Стрийської міської Ради народних депутатів № 171 було зареєстровано ТзОВ "Паллада" зі статутним фондом 37 500 000 крб., учасники (засновники): ОСОБА_4 з часткою статутного фонду - 16 875 000 крб., що становить 45% статутного фонду; ОСОБА_2 з часткою статутного фонду - 16 875 000 крб., що становить 45% статутного фонду; ОСОБА_5 з часткою статутного фонду - 3 750 000 крб., що становить 10% статутного фонду. Про це стверджує статут ТзОВ "Паллада" (Т. 1 а.с. 9 - 15, 179 - 185, Т. 2 а.с. 6 - 17).

ТзОВ "Паллада" з юридичною адресою АДРЕСА_2, згідно з установчим договором від 10.11.1994 року і статутом від 25.11.1994 року, зареєстрованим 25.11.1994 року, заснували ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 Статутний фонд затверджений в сумі 37 500 000 крб., долі учасників у статутному фонді: ОСОБА_4 -16 875 000 крб., ОСОБА_2 -16 875 000 крб., ОСОБА_5 - 3 750 000 крб. (Т.1 а.с.179-185).

25 жовтня 1995 року збори учасників (засновників) ТзОВ "Паллада" вибрали директором ТзОВ "Паллада" ОСОБА_2

20.11.1996 року рішенням Стрийської міської ради народних депутатів Львівської області №400 було затверджено перелік приміщень, які підлягають приватизації в 1996 році шляхом викупу юридичними особами, що їх орендують і зобов'язано представництво Фонду державного майна України у м. Стрию здійснити приватизацію вказаного приміщення по АДРЕСА_3 (Т.1 а.с.197-198).

13.12.1996 року ТзОВ "Паллада" купило у представництва ФДМ України у м. Стрию приміщення магазину-салону ТзОВ "Паллада" загальною площею 56,0 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 за 8791,34 грн. Про це свідчить договір №74 купівлі-продажу, укладений 13.12.1996 року між представництвом ФДМ України у м. Стрию і ТзОВ "Паллада", посвідчений нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Чернелевською М.М. та зареєстровани в реєстрі за № 2-5695 (Т. 1 а.с. 48- 52, 23 - 237, Т. 4 а.с. 7- 9).

21.02.2005 року збори учасників (засновників) ТзОВ "Паллада", керуючись ч. 3 ст. 98, ч. 3 ст. 100 ЦК України та ст.ст. 54, 58, 59, 60, 61, 64 Закону України "Про господарські товариства", одноголосно вирішили виключити ОСОБА_2 з ТзОВ "Паллада" в зв'язку з вчиненням дій, що перешкоджають досягненню цілей товариства. Частку учасника, який виключений, виділити у встановленому законом порядку за його зверненням. Про це стверджує протокол № 1 зборів учасників (засновників) ТзОВ "Паллада" від 21.02.2005 року (Т. 1 а.с. 53, 266, Т. 2 а.с. 21).

14.05.2005 року збори учасників (засновників) ТзОВ "Паллада", керуючись ч. 3 ст. 99 ЦК України, ст.ст. 58, 59, 60, 61, 62 Закону України "Про господарські товариства" та розділом X статуту ТзОВ "Паллада", одноголосно вирішили усунути від виконання обов'язків директора ТзОВ "Паллада" ОСОБА_2 та обрали директором ТзОВ "Паллада" ОСОБА_10, а також зобов'язали ОСОБА_2 передати директору ТзОВ "Паллада" ОСОБА_10 печатку, кутовий штамп, оригінали установчих документів, бухгалтерську документацію та майно ТзОВ "Паллада". Про це стверджує протокол № 2 зборів учасників (засновників) ТзОВ "Паллада" від 14.05.2005 року (Т. 1 а.с. 54, 55, 268, 269, Т. 2 а.с. 22, 23), наказ ТзОВ "Паллада" від 14.05.2005 року за № 1 к (Т. 2 а.с. 278, Т. 3 а.с. 115), та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 30.01.2010 року (Т.2 а.с. 279, Т.3 а.с. 130), в якому зазначено, що адресою ТзОВ "Паллада" є АДРЕСА_3 Львівської області, а керівником цього підприємства є ОСОБА_10.

ОСОБА_2 добровільно не виконала рішення зборів учасників (засновників) ТзОВ "Паллада" від 14.05.2005 року, а саме не передала директору ТзОВ "Паллада" ОСОБА_10 печатку, кутовий штамп, оригінали установчих документів, бухгалтерську документацію та майно ТзОВ "Паллада".

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер директор та учасник ТзОВ "Паллада" ОСОБА_10 (Т. 3 а.с.152).

19.04.2010 року засновник (учасник) ТзОВ "Паллада" ОСОБА_4, приступила до виконання обов'язків тимчасового керівника ТзОВ "Паллада", що підтверджує наказ ТзОВ "Паллада" від 19.04.2010р. за № 1 к (Т. 3 а.с. 153, 165).

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що ОСОБА_4, як учасник (засновник) товариства, та після смерті ОСОБА_10, як тимчасовий керівник товариства володіла правом на звернення до суду за захистом своїх прав та прав товариства, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про те, що наведені позивачем порушення закону відповідачами дійсно мали місце, та є підставою для задоволення позовних вимог про визнання рішення зборів учасників протиправними, визнання договорів недійсними та зобов'язання до вчинення дій, на підставі ст.ст. 4, 10, 11, 52, 60, 61, 62, 64 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991р. N 1576-ХІІ, ст. ст. 4, 29, 48, 57, 71, 75, 76, 86 ЦК УРСР, ст.ст. 15, 16, 99, 100, 321 Цивільного Кодексу України, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", п.п. 9,10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р.N02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними".

Суд першої інстанції під час вирішення позовних вимог про зобов'язання відповідача ОСОБА_2 передати засновнику (учаснику) та тимчасовому керівнику ТзОВ "Паллада" ОСОБА_4 оригінали установчих документів, оригінал свідоцтва про державну реєстрацію ТзОВ "Паллада", всю бухгалтерську документацію та все належне ТзОВ "Паллада" майно, прийшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_2, згідно рішення зборів учасників (засновників) ТзОВ "Паллада" від 21.02.2005 р. виключена з ТзОВ "Паллада" в зв'язку з вчиненням дій, що перешкоджають досягненню цілей товариства, а тому зобов'язана повернути документи та майно.

Таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства є висновок суду першої інстанції про те, що рішення зборів засновників ТзОВ "Паллада" від 24.12.2002 року про продаж за 4 500 грн., в т.ч. ПДВ, будівлі-приміщення ТзОВ "Паллада" в АДРЕСА_3 ОСОБА_3 (протокол зборів засновників ТзОВ "Паллада" від 24.12.2002 року) є протиправним та повинно бути скасованим з підстав порушення порядку скликання та проведення загальних зборів, передбаченого законом та внутрішніми документами товариства. Зі змісту протоколу зборів засновників ТзОВ "Паллада" від 24.12.2002 року, п. 3.8. статуту ТзОВ "Паллада" та ухвали апеляційного суду Львівської області від 17.09.2001 року у справі № 22-а-160/2001р. вбачається, що на зборах учасників (засновників) ТзОВ "Паллада", які відбулися 24.12.2002 року, був присутній тільки один учасник ТзОВ "Паллада" ОСОБА_2, що володіла 45% голосів. У зв'язку з наведеним, на підставі ч. 1 ст. 60 Закону України "Про господарські товариства", збори учасників (засновників) ТзОВ "Паллада", які відбулися 24.12.2002 року, є неповноважними, рішення зборів не відповідає вимогам ч. 5 ст. 61 Закону України "Про господарські товариства" та п. 9.9. розділу IX статуту ТзОВ "Паллада", а тому його слід визнати протиправним та скасувати.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсними на підставі ст. ст. 48, 57 ЦК УРСР договору купівлі-продажу магазину, укладеного 26 грудня 2002 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паллада" і ОСОБА_3 та договору дарування 19/100 частини цегляного житлового будинку, укладеного 28 грудня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що визнання протиправним та скасування рішення зборів засновників ТзОВ "Паллада" від 24.12.2002 року є підставою для визнання вказаних договорів недійсними та вірно застосував положення ст.ст. 48,57 ЦК УРСР, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" п. 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. N02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними".

Такими, що спростовуються матеріалами справи є доводи апеляційної скарги про те, що судом під час розгляду справи та постановлення судового рішення, не враховано рішення Стрийського районного суду Львівської області від 14.05.2001 року, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_5 про повернення ОСОБА_10 печатки, кутового штампу та бухгалтерської документації, з рішення суду, на яке покликаються апелянти вбачається, що підставою для відмови в позові була законність на той час перебування ОСОБА_2 на посаді директора та проведення зборів засновників 21.03.1996 р. у її відсутності, однак наведене на момент розгляду справи судом першої інстанції не могло слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки для визнання рішення зборів учасників протиправними, договорів недійсними та зобов'язання до вчинення дій слугували зовсім інші правові підстави, ніж ті, які наведені в судовому рішенні від 14.05.2001 року, і вказівка на це міститься в оскаржуваному судовому рішенні.

Що стосується доводів апеляції про пропуск строку позовної давності для звернення до суду, то висновок суду першої інстанції про те, що 27.06.2006 року Стрийська державна нотаріальна контора надала ТзОВ "Паллада" копію протоколу зборів засновників ТзОВ "Паллада" від 24.12.2002 року (Т. 1 а.с. 20, 21, Т. 2 а.с. 280, 281), зі змісту якого ТзОВ "Паллада" стало відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли рішення продати за 4 500 грн. приміщення ТзОВ "Паллада" громадянці ОСОБА_3 та уповноважити директора ОСОБА_2 підписати договір купівлі-продажу, і саме з цього часу позивач дізналася про порушення свого права та не пропустила строк для звернення до суду, підтверджується матеріалами справи і скаржниками в судовому засіданні не спростовано, а відтак в суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що доводи відповідача ОСОБА_2 про належність їй на праві власності спірного приміщення не заслуговують на увагу, оскільки в судовому засіданні безспірно встановлено, що рішенням Стрийського районного суду Львівської області від 14.05.2001 року, ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17.09.2001 року у справі № 22-а-160/2001р. та ухвалою Верховного Суду України від 25.12.2001 року встановлено факт, що власником приміщення ТзОВ "Паллада" є ТзОВ "Паллада", окрім цього, договір купівлі-продажу, на підставі якого вона згодом набула право власності є недійсним і таким, що укладений з порушенням закону. Право власності набуте ОСОБА_2 з порушенням прав та законних інтересів ТзОВ "Палада", всупереч ст. 41 Конституції України, Закону України "Про власність", Цивільного кодексу УРСР, Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судова колегія вважає такими, що відповідають обставинам справи та не спростовані скаржниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 висновки суду першої інстанції про безпідставність тверджень скаржників про те, що на дату державної реєстрації ТзОВ "Паллада" ідентифікаційний код 22414371 АДРЕСА_1 25.11.1994р. засновники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не сплатили і не сплачували своїх внесків в розмірі статутного фонду 37500000 укр.крб., а лише ОСОБА_2 внесла всі кошти в розмірі 100% статутного фонлу, оскільки такі спростовуються рішенням Стрийського районного суду Львівської області від 14.05.2001 року, яке набрало законної сили, і яким встановлено, що 25.11.1994 року розпорядженням Стрийської міської Ради народних депутатів № 171 було зареєстровано ТзОВ "Паллада" зі статутним фондом 37 500 000 крб., учасники (засновники): ОСОБА_4 з часткою статутного фонду - 16 875 000 крб., що становить 45% статутного фонду; ОСОБА_2 з часткою статутного фонду - 16 875 000 крб., що становить 45% статутного фонду; ОСОБА_5 з часткою статутного фонду - 3 750 000 крб., що становить 10% статутного фонду, та встановлено факт, що власником приміщення ТзОВ "Паллада" є ТзОВ "Паллада" (рішення суду від 14.05.2001 р.). В мотивувальній частині судового рішення вказано: "…не знайшло свого підтвердження заперечення ОСОБА_2 щодо невнесення учасниками товариства коштів у статутний фонд…". В ухвалі апеляційного суду Львівської області від 17.09.2001 р., якою залишено без змін рішення суду від 14.05.2001 р. вказано: "…перевіряючи покликання відповідачів щодо невнесення позивачами коштів у статутний фонд товариства, суд прийшов до вірного висновку, що вони не знайшли свого підтвердження… Безпідставними є покликання ОСОБА_2 що саме вона оплатила власними коштами весь статутний фонд, а тому повинна мати 100% голосів, оскільки такі твердження суперечать вимогам ст.52 Закону України "Про господарські товариства" та спростовуються довідкою Промінвестбанку від 10.06.1997 р.". Аналогічно вказаним судовим рішенням спростовуються твердження скаржників про добровільний вихід з числа засновників ТзОВ «Паллада» за власним бажанням ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Є такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що позивач ОСОБА_4 не була стороною оспорюваних договорів, а відтак не володіла правом на їх оскарження, оскільки чинним на момент укладення договорів законодавством не передбачено право на оскарження таких угод лише стороною угоди. За змістом закону, особа, яка вважає, що укладеною угодою порушені її права та обов'язки вправі звернутися до суду з позовом про визнання такої угоди недійсною, жодних винятків з вказаного правила законом не передбачено.

Не спростовують висновків колегії суддів про законність судових рішень, постановлених по справі, доводи апеляційної скарги про реєстрацію відносно ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9 кримінальних проваджень та проведення досудового розслідування, оскільки на час проведення апеляційного перегляду справи, апелянтами не долучено жодного рішення органу досудового слідства та (або) суду, які б слугували підставою для суду апеляційної інстанції вважати, що вказаними особами вчинено кримінальне правопорушення і таке пов'язане зі спором, що є предметом апеляційного перегляду, а відтак могло вплинути на постановлення судових рішень по справі.

Звертаючись до суду, як представник третьої особи з самостійними вимогами ТзОВ «Паллада» ОСОБА_10 (на момент звернення - директор товариства), обґрунтовував своє звернення тими самими положеннями закону та фактичними обставинами справи, що і позивач ОСОБА_4, після смерті ОСОБА_10, його дружина ОСОБА_4 прийняла спадщину та стала тимчасовим керівником ТзОВ «Паллада», однак вважаючи, що порушеними є не лише її особисті права, як учасника (засновника) товариства, але і права самого товариства, вона підтримала позовні вимоги заявлені її чоловіком від імені товариства (позов третьої особи з самостійними вимогами).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які слугували підставою для задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - ТзОВ "Паллада" та вважає, що додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням норм процесуального права і підстав для його скасування немає

Розглядаючи справу, суд першої інстанції вірно з'ясував характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а відтак відсутні підстави для скасування рішення суду від 08 травня 2013 року та додаткового рішення суду від 23 жовтня 2014 року.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування вказаних судових рішень у справі не встановлено.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість вимог апеляційної скарги про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи прокуратура м. Стрий, прокуратура Львівської області, Головне управління юстиції у Львівській області, Стрийське міськрайонне управління юстиції у Львівській області про усунення перешкод в користуванні приміщенням, виселення відповідачів з приміщення та вселення ОСОБА_2 в приміщення, зняття заборони на відчуження частини будинку.

Так, рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08.11.2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 про усунення перешкод в користуванні приміщенням по АДРЕСА_3 Львівської області відмовлено за недоведеністю позивачкою факту користування цим приміщенням відповідачем ОСОБА_9 та факту чинення ним перешкод у користуванні цим приміщенням (Т. 6 а.с. 51). Цим рішенням суду встановлено факт, що власником 19/100 частини спірного приміщення по АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 і саме за нею на даний час зареєстроване таке право на підставі договору дарування від 28.12.2002 року, таке майно їй подарувала ОСОБА_3, яка перед тим купила його в ТзОВ "Паллада", від імені якого діяла ОСОБА_2 Цим рішенням суду також встановлено, що згідно висновку по перевірці матеріалів ЖОІ №214 від 25.06.2011 року, затвердженого начальником Стрийського МВ по матеріалах за зверненням ОСОБА_2 з приводу незаконного захоплення належного їй приміщення ОСОБА_9 встановлено, що даний факт не знайшов свого підтвердження під час перевірки, зокрема опитані в ході перевірки жителі прилеглих будинків та продавці магазинів, ствердили, що в приміщенні ТзОВ "Паллада" по АДРЕСА_3 ніхто підприємницькою та господарською діяльністю не займається. Тому Стрийським МВ припинено розгляд вказаних матеріалів та матеріали перевірки направлені в архів Стрийського МВ. З листа прокуратури м. Стрия від 20.10.2011 року вбачається, що за результатами проведеної перевірки по заяві ОСОБА_2 з приводу незаконного зламу замків та проникнення ОСОБА_9 в належне їй приміщення по АДРЕСА_3 прокуратурою м. Стрия 08.04.2011 року прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи відносно колишнього директора ТзОВ "Паллада" ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину.

Крім того, рішенням Стрийського районного суду від 14.05.2001 року ОСОБА_2 зобов'язано не чинити перешкоди ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_5 в користуванні приміщенням магазину-салону за адресою АДРЕСА_3. Дане рішення залишено в силі ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17.09.2001 року та ухвалою Верховного Суду України від 25.12.2001 року (Т.1 а.с.16-19).

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки остання не є законним власником спірного приміщення, право власності набула з порушенням закону, на момент розгляду справи не є учасником ТзОВ "Паллада", а тому відсутні підстави для вселення її у спірне приміщення. Вірним є також висновок суду першої інстанції про те, що позовна вимога ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зняття заборони на відчуження частини будинку до задоволення не підлягає, оскільки такий спосіб захисту порушеного права законодавством не передбачений й не випливає із положень цивільного законодавства.

Доводи апеляційної скарги про умисне порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне їх застосування, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неупередженість судді під час розгляду справи є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи та судовими рішеннями, постановленими за наслідком розгляду клопотань сторін.

Слід звернути увагу, що всі мотиви, наведені скаржниками в апеляційній скарзі як на підставу для визнання дій головуючого по справі упередженими, незаконними та такими, що спрямовані на порушення прав та законних інтересів скаржників, колегія суддів вважає голослівними та такими, що спростовуються матеріалами справи, зокрема, переглядом судових рішень встановлено, що мотиви, які скаржники наводили як підставу для звернення з заявами про відвід, визнані судом необґрунтованими і такими, що не можуть впливати на об'єктивність та неупередженість судді при розгляді справи, з підстав, передбачених ст.20 ЦПК України. Окрім цього, кількість поданих відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заяв про відвід свідчить не про упередженість судді, а про зловживаннями останніми процесуальними правами, передбаченими законом. Неодноразова відмова в задоволенні заяв про відвід суду ґрунтується на нормах чинного законодавства, яким заборонено судді задоволювати заяви про відвід, не інакше як у випадках, встановлених законом. Так, суд першої інстанції неодноразово відмовляючи в задоволенні заяви про відвід, обґрунтовував таке рішення, зокрема і тим, що клопотання відповідачів спрямовані на свідоме затягування судового процесу та порушення розумних строків розгляду справи, достатніх для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушеного права, та під час судового розгляду справи звертав увагу скаржників на необхідність дотримання процесуальних норм закону та заходи процесуального примусу, які можуть бути застосовані судом у випадку їх порушення.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що головуючий по справі, яка постановила судове рішення, не відкрила провадження по справі, після того як справа була передана їй для розгляду, спростовуються матеріалами цивільної справи. Так, після надходження до суду 23.08.2005 року позовної заяви ОСОБА_10, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03.10.2005 р., провадження в справі відкрито (Т.2 а.с.3). Що стосується позовної заяви ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання протиправним рішення зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю та ін. від 30.06.2006 року (Т.1 а.с.5-8 справи №2-173/10 - 2-6/2011), ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03.08.2006 р. провадження в справі відкрито (Т.1 а.с.4). Після відкриття провадження по справі між судом і сторонами спору виникли цивільні процесуальні правовідносини, які в подальшому визначили всі інші процесуальні правовідносини у справі; набуття сторонами процесуального статусу позивача і відповідачів, процесуальних прав і обов'язків сторін, неможливість сторін повторно звернутися до суду з позовом про той самий предмет і з тих самих підстав, а відтак, після передачі справи іншому складу суду, підстави для повторного відкриття провадження в справі, були відсутні.

Окрім цього, апелянти просять суд апеляційної інстанції взяти до уваги тривалість провадження у справі, яка сягає понад сім років, і є несумісною з вимогою "розумного строку" гарантованого п.1 ст.6 Конвенції, вважають, що недопустимо довгі строки розгляду даної справи є прямим порушенням їхнього права на справедливий суд, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, так як процесуальна повільність і затримки у розгляді справи призвели до ситуації, коли ефективність розгляду справи і саме розуміння справедливості було підірвано.

Колегія суддів не погоджується з наведеними твердженнями, виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Поняття «справедливий суд» може тлумачитись досить неоднозначно. Як правило особи, які не досягли у судовому провадженні бажаного результату, не завжди можуть уточнити, у чому конкретно полягала неповага з боку національних судів до їх права на справедливий суд. У багатьох випадках скарга на несправедливий судовий розгляд полягає у запереченні результату судового розгляду справи та тверджень щодо помилок стосовно фактів та права.

Апелянти вважають, що тривалість розгляду справи є несумісною з вимогою "розумного строку" гарантованого п.1 ст.6 Конвенції. Однак, колегія суддів звертає увагу, що скаржники, в даному судовому провадженні не досягли бажаного результату, і жодні їх права та обов'язки іншими учасниками судового провадження порушені не були, натомість судом першої інстанції встановлено, та підтверджується висновками суду апеляційної інстанції той факт, що саме рішеннями та діями скаржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушені права та обов'язки позивача ОСОБА_4 та ТзОВ «Паллада», оскілки відповідачі, всупереч закону відмовилися повертати документи та майно, провели збори товариства та уклали договори, які суперечать цілям товариства та вимогам чинного законодавства.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс Проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші).

Згідно з п.3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №11 від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід звернути увагу на те, що не можна покладати відповідальність за тривалий розгляд справи використання ними процесуальних засобів, передбачених законодавством, для здійснення свого захисту, зокрема, у зв'язку зі зміною позовних вимог, вивченням матеріалів справи, заявленням клопотань, оскарженням ухвалених судових рішень. Разом із тим слід взяти до уваги факти невиконання ними процесуальних обов'язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції розумних строків розгляду справи та враховує кількість суддів, в провадженні яких перебувала справа, правову та фактичну складність справи, кількість заявлених під час судового розгляду клопотань та заяв, зокрема відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, неодноразове скерування судом справи до суду апеляційної інстанції, в тому числі і за апеляційними скаргами апелянтів та вважає, що дії суду першої інстанції під час судового розгляду справи були вчинені в межах строків та у спосіб, передбачені чинним законодавством.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість апеляцій й вважає, що підстави для скасування рішення суду від 08 травня 2013 року та додаткового рішення суду від 23 жовтня 2014 року відсутні.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність винесених ним рішень.

Згідно зі ст.312 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2013 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2, ОСОБА_3 про роз'яснення рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2013 року.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2014 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2, ОСОБА_3 про роз'яснення додаткового рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року.

У відповідності до ст. 221 ЦПК України якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Постановляючи ухвали про відмову в роз'ясненні рішення суду від 08 травня 2013 року та додаткового рішення суду від 23 жовтня 2014 року, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що всі доводи заявників про роз'яснення судового рішення фактично є доводами про оскарження судових рішень та покладені в основу апеляційних скарг, а суд може роз'яснити своє рішення лише не змінюючи при цьому його змісту, встановлення належності та допустимості доказів є предметом апеляційного перегляду справи.

На підставі зазначеного, судова колегія приходить до висновку, що розглядаючи справу, суд першої інстанції вірно послався на норми закону, що регулюють спірні правовідносини, які виникли між сторонами, перевірив усі докази по справі та зробив вірний висновок про відмову в задоволенні заяв про роз'яснення рішення суду від 08 травня 2013 року та додаткового рішення суду від 23 жовтня 2014 року.

Доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в апеляційних скаргах про те, що ухвали суду першої інстанції не відповідають вимогам закону і підлягають скасуванню та скеруванню на новий судовий розгляд не заслуговують на увагу, оскільки наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення питання щодо відмови в роз'ясненні судових рішень.

Обставини, на які посилалися скаржники в обґрунтування заяв та апеляційних скарг, не є підставою для роз'яснення рішення суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що законних підстав для скасування ухвал суду першої інстанції від 08 травня 2013 року та 23 жовтня 2014 року про відмову в роз'ясненні рішення суду та додаткового рішення суду, немає.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року, якою виправлено описку у резолютивній частині рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2013 року, та ухвалено: замість «Колеси» правильним вважати «Колесси», та замість «зареєстрований у Стрийському державному комунальному міжрайонному бюро технічної інвентаризації 27.12.2002 року за № 735» правильним вважати «зареєстрований у Стрийському державному комунальному міжрайонному бюро технічної інвентаризації 27.12.2002 року за № 785», не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції правильно виходив з норм ст.219 ЦПК України, згідно якої суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.

Ухвала суду першої інстанції про виправлення описки відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм процесуального права і підстав для її скасування немає.

Стаття 307 ЦПК України вказує, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення (ухвали) суду першої інстанції апеляційний суд має право, крім іншого, постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення (ухвали) без змін.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судових рішень суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, ухвалені відповідно до вимог процесуального закону, а тому апеляційні скарги підлягають відхиленню.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1, п.1 ч.2 ст.307, 308, ч.1 п.1 ст. 312, ч.1 п.1, п.4 ст.314, ст.315, ст.317, ст.319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2013 року, ухвалу Стрийського міськрайонного суду від 30 травня 2013 року про відмову в роз'ясненні рішення суду, додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року, ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2014 року про виправлення описки, ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2014 року про відмову в роз'ясненні додаткового рішення - залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: М.Я.Богонюк

Б.М.Гриновець