МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2015 року                                                                                 справа № 814/462/15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Лебедєвої Г.В.;

при секретарі – Дворник Г.Г.

за участю: представника позивача - не зявився,

           представника відповідача - ОСОБА_1 (за довіреністю),                                                  розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 до Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області про визнання дій Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області у відмові надання інформації стосовно висновків проведення перевірки за заявою громадянина ОСОБА_3 протиправними, зобов’язання Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області надати інформацію стосовно висновків проведення перевірки за заявою ОСОБА_4 про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 12 грудня 2014 року ОСОБА_2 направлено запит до Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області з проханням надати висновок по заяві ОСОБА_3 від 27.11.2014 року про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності.

Однак, як вказує позивач, 28.12.2014 року відповідачем було направлено лист, яким позивачу було відмовлено у наданні висновку Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області про проведення перевірки за заявою ОСОБА_3 Так, позивач зазначає, що відповідач своєю відмовою у наданні запитуваної інформації, порушив права позивача, закріплені Конституцією України, на вільний збір, зберігання, використання і поширення інформації.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на позов, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що Ленінський РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області є правоохоронним органом, а не державним органом, який виконує управлінські функції, а тому, на нього не поширюється дія норм Закону України «Про доступ до публічної інформації». Крім того, відповідач зазначив, що заява ОСОБА_4 не містила відомостей про вчинене кримінальне правопорушення та була розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громадян», за результатами розгляду якої було складено висновок, який є службовим документом, який повинен зберігатися у матеріалів перевірки та не може надаватись для огляду. В свою чергу, відповідач зазначив, що позивач не є особою, яка зверталась із заявою, по якій проведено перевірку та складено висновок, у зв’язку з чим він не має право на отримання інформації про результати розгляду звернення громадянина ОСОБА_3

В судове засіданні позивач не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову в повному обсязі з підстав, зазначених у письмових запереченнях на адміністративний позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Як було зазначено позивачем, у зв’язку із зверненням громадянина ОСОБА_3 до Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області із заявою про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, стосовно позивача було проведено перевірку щодо наявності в діях останнього порушень чинного законодавства, в рамках проведення якої позивачем надавались пояснення дільничному інспектору.

Судом встановлено, що 12 грудня 2014 року ОСОБА_2 направлено запит до Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області з проханням надати висновок по заяві ОСОБА_3 від 27.11.2014 року про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності.

На вказаний запит позивача, 28.12.2014 року відповідачем було направлено лист, яким позивачу було відмовлено у наданні зазначеного у запиті висновку Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_3, з посиланням на те, що інформація, яка міститься у висновку, містить персональні дані особи, надання якої без її згоди є порушенням Закону України «Про захист персональних даних».

          Вважаючи дії відповідача такими, що порушують положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки позивачем не було отримано інформації стосовно висновку до якого дійшов Ленінський РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області за результатами розгляду заяви ОСОБА_3, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

У відповідності до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

В свою чергу, згідно приписів статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядiв. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядiв, одержувати i передавати iнформацiю та ідеї без втручання органів державної влади i незалежно вiд кордонiв. Здiйснення цих свобод, оскiльки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановленi законом в iнтересах національної безпеки, територiальної цiлiсностi або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi, для захисту репутацiї або прав iнших осіб, для запобiгання розголошенню конфіденційної інформації або для пiдтримання авторитету i безсторонності суду i є необхiдними в демократичному суспiльствi.

Згідно ст.. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту

інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

У відповідності до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про інформацію» кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України “Про доступ до публічної інформації” (надалі – Закон).

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості розпорядників публічної інформації і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Статтею 1 цього Закону визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.5 Закону доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до положень ст.12 Закону України “Про доступ до публічної інформації” суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації – фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації – суб'єкти, визначені у ст.13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Згідно статті 13 Закону, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: інформацією про стан довкілля; інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією). На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

До обов'язків розпорядників інформації віднесені: систематичне ведення обліку документів, що знаходяться в їхньому володінні; наявність спеціальних структурних підрозділів або призначення відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; надання достовірної, точної та повної інформації (стаття 14 Закону № 2939).

Зі змісту частини першої статті 1 Закону випливає, що публічна інформація отримується або створюється в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством.

Синтез цієї норми дає можливість зробити висновок про те, що під обов'язками суб'єктів владних повноважень, передбачених чинним законодавством, необхідно розуміти також обов'язки цих суб'єктів не тільки під час виконання владних управлінських функцій, а й інші обов'язки, в тому числі ті, що передбачені процесуальним законодавством.

Тобто на визначення інформації публічною не впливає те, при виконанні яких обов'язків суб'єктом владних повноважень вона отримана та яким законодавством ці обов'язки визначені.

Разом із цим слід зазначити, що у зв’язку з тим, що заява не містила відомостей про кримінальне правопорушення, її розгляд було проведено у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян» та п. 3.5. Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 19.11.2012 року №1050.

У відповідності до п. 3.5. Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 19.11.2012 року №1050, заяви і повідомлення, що надійшли до чергової частини органу внутрішніх справ, у яких відсутні відомості, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, після реєстрації в журналі ЄО доповідаються оперативним черговим начальникові органу внутрішніх справ або особі, яка виконує його обов’язки, для розгляду та прийняття рішення згідно із Законом України „Про звернення громадян” або Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Отже, з огляду на вищевикладене, відповідач є розпорядником інформації в розумінні положень ст. 13 Закону України “Про доступ до публічної інформації”.

Частина 3 статті 23 Закону визначає, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вже було зазначено вище, 12 грудня 2014 року ОСОБА_2 направлено запит до Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області з проханням надати висновок по заяві ОСОБА_3 від 27.11.2014 року про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності.

У відповідності до ст. 10 Закону України “Про доступ до публічної інформації” кожна особа має право, зокрема, доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані, зокрема, надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Проте, як вже було зазначено вище, 28.12.2014 року відповідачем було направлено лист, яким позивачу було відмовлено у наданні зазначеного у запиті висновку Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_3, з посиланням на те, що інформація, яка міститься у висновку, містить персональні дані особи, надання якої без її згоди є порушенням Закону України «Про захист персональних даних».

Статтею 22 Закону № 2939 встановлено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

           1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

           2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

           3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

           4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Інших підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію Закон № 2939 не містить.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що заява ОСОБА_4 була розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громадян», за результатами розгляду якої було складено висновок, який є службовим документом, який повинен зберігатися у матеріалів перевірки та не може надаватись для огляду, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 2 ст.. 1 Закону України “Про доступ до публічної інформації” публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 20 Закону України «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Статтею 6 Закону України “Про доступ до публічної інформації” передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2939 встановлено, що до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

При цьому, в силу частини 2 статті 6 Закону № 2939, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

           1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

           2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

           3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Суд звертає увагу відповідача, що ці вимоги називають "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації.

Слід також зазначити, що оскільки застосування «трискладового тесту» є обов’язковою умовою правомірності відмови в доступі до інформації на підставі обмеження доступу до неї, при оскарженні відмови в суді розпорядник повинен надати докази застосування частини другої статті 6 Закону України “Про доступ до публічної інформації”.

Проте, відповідачем не було надано до суду доказів на підтвердження застосування частини другої статті 6 Закону України “Про доступ до публічної інформації” при обмеженні доступу позивача до службової інформації.

Крім того, відповідачем взагалі не було надано доказів на підтвердження того, що висновок Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області складений за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_3 містить службову інформацію.

Разом з цим, судом не приймаються до уваги твердження відповідача стосовно правомірності відмови у наданні зазначеного у запиті висновку Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_3, з посиланням на те, що ця інформація містить персональні дані особи, надання якої без її згоди є порушенням Закону України «Про захист персональних даних», з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 7 Закону України “Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, належність запитуваної інформації до категорії інформації, яка відноситься до конфіденційної інформації, не є достатньою підставою для відмови в доступі. Можливість обмеження доступу перевіряється також на підставі «трискладового тесту», коли обробляється запит такої інформації.

Таким чином, Закон України “Про доступ до публічної інформації» забороняє обмежувати доступ до інформації лише на підставі її належності до конфіденційної інформації.

Суд звертає увагу відповідача, що останнім не було доведено, що інформація, яка міститься у висновку Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_3 є такою, що була одержана конфіденційно, та відмова у наданні інформації була направлена на запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.

Крім того, як вже було зазначено вище, доступ до інформації може бути обмеженим, лише якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі критеріїв «трискладового тесту», та саме на розпорядника інформації покладено обов’язок доведення можливості обмеження доступу до інформації, яка за твердженням відповідача віднесена до конфіденційної інформації, проте, доказів на підтвердження застосування «трискладового тесту» при обмежені доступу до інформації відповідачем до суду надано не було.

В свою чергу, у відповідності до ч. 7 ст. 6 Закону України “Про доступ до публічної інформації” обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Таким чином, відповідач в процесі розгляду справи не довів, що висновок Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_4 про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності містить інформацію, доступ до якої може бути обмежений відповідно до вимог Закону № 2939.

Разом з цим, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання дій Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області у відмові надання інформації стосовно висновків проведення перевірки за заявою громадянина ОСОБА_3 протиправними, зобов’язання Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області надати інформацію стосовно висновків проведення перевірки за заявою ОСОБА_4 про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності.

Проте, як було встановлено в процесі розгляду справи, ОСОБА_2 направлено запит до Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області з проханням надати саме висновок по заяві ОСОБА_3 від 27.11.2014 року про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, а не інформацію стосовно висновків проведення перевірки за заявою ОСОБА_4, у зв’язку з чим суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, з огляду на те , що позивач не звертався з даною заявою до відповідача.

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалені у даній справі судові рішення названим вимогам процесуального закону не відповідають.

З огляду на необхідність повного захисту прав позивача, про захист яких він просить, приймаючи до уваги порушення відповідачем права позивача шляхом відмови у наданні висновку Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_4 про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, з огляду на відсутність підстав для відмовити в задоволенні запиту, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати Ленінський РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області розглянути запит ОСОБА_2 від 12.12.2014 року та надати висновок за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_4

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що адміністративний ОСОБА_2 до Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області про визнання дій Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області у відмові надання інформації стосовно висновків проведення перевірки за заявою громадянина ОСОБА_3 протиправними, зобов’язання Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області надати інформацію стосовно висновків проведення перевірки за заявою ОСОБА_4 про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 103, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,–

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області про визнання дій Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області у відмові надати інформацію стосовно висновків проведення перевірки за заявою громадянина ОСОБА_3 протиправними, зобов’язання Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області надати інформацію стосовно висновків проведення перевірки за заявою ОСОБА_4 про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності – задовольнити частково.                                          Зобов'язати Ленінський РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області розглянути запит ОСОБА_2 від 12.12.2014 року та надати висновок за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_4 про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності.

У решті позову відмовити.

          Повернути судовий збір в сумі 36,54 грн. (тридцять шість гривень п'ятдесят чотири копійки) сплачений ОСОБА_5 за квитанцією від 12.02.2015 року.                               Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.                                         

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 28.04.2015 року.

Суддя Г.В. Лебедєва