Справа № 2-4979/10

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

24 листопада 2010 року м. Білгород-Дністровський

Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого одноосібно - судді Толкаченко О.О.,

при секретарі - Ткаченко О.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Монашівської сільської ради Одеської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

До Білгород-Дністровського міськрайонного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Монашівської сільської ради про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

В своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що згідно довідки Монашівської сільської ради № 207 від 16 серпня 2010 року позивачем придбано у ОСОБА_2 житловий будинок № 30 по вул. Калініна в селі Монаші Білгород-Дністровського району Одеської області.

Після одержання частини оплати за житловий будинок, ОСОБА_2Т почала оформлювати правовстановлюючі документи на будинок. Решту суми ОСОБА_2 отримала 24 червня 2008 року, після чого повинна була передати правоустановлюючи документи та звільнити будинок. Однак у зв'язку з хворобою не зробила цього, а 19 грудня 2008 року ОСОБА_2 померла. Позивач посилається на ст.. 220 ЦІЖ України та просить визнати дійсним договір купівлі - продажу житлового будинку № 30 по вул. Калініна в селі Монаші Білгород-Дністровського району Одеської області та визнати за ним право власності на зазначений будинок.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав, але не зміг відповісти суду хто насправді є (був) власником спірного будинку та інші питання, які мають значення по справі.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився але Монашівський сільський голова надав до суду заяву (арк. справи 27), згідно якої позовні вимоги ОСОБА_1 визнає та просив розглядати справу у відсутності представника сільської ради.

Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно відповіді КП «Білгород-Дністровське БТІ» (арк. справи 18) - надати інформацію про те. хто є власником житлового будинку № 30 по вул. Калініна в селі Монаші Білгород- Дністровського не представляється можливим, так як державна реєстрація права власності вказаного об’єкта нерухомого майна не проводилась. За замовленням № 2433 від 04.04.2006 року ОСОБА_3 діючої за довіреністю від ОСОБА_4 та наданої довідки виконавчого комітету Монашівської сільської ради від 13.03.2006 року № 32 була проведена технічна інвентаризація житлового будинку по вул. Кланіна, 30 в с. Монаші.

Згідно довідки виконавчого комітету Монашівської сільської ради № 32 від 13.03.2006 року (арк. справи 19), виданої ОСОБА_4 - згідно із записом по господарської книги №2 за 2005 рік, ОСОБА_5 належав житловий будинок № 30 по вул. Калініна в селі Монаші, особовий рахунок № 158.

Згідно відповіді Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори ( арк. справи 37) - справа до майна ОСОБА_5, який помер 04 березня 1994 року була відкрита за заявою його матері ОСОБА_4.

Справа до майна ОСОБА_4, яка померла 12 травня 2008 року не заводилася (арк. справи. 31).

Таким чином судом встановлено, що реєстрація права власності на спірний будинок не проводилася. Позивачем не надано доказів того, яким чином померла ОСОБА_2 стала власницею будинок № 30 по вул. Калініна в селі Монаші.

Крім того, не відповідають дійсності твердження позивача про те, що ОСОБА_2 оформлювала правовстановлюючі документи на спірний будинок. Так, позивачем додано до позовної заяви технічний паспорт на житловий будинок № 30 по вул. Калініна в селі Монаші (арк. справи 10-12), в якому власником зазначено ОСОБА_5.

У зв’язку з викладеним, відомості, які містяться у довідці Монашівської сільської ради №207 від 16.08.2010 року (арк. справи 9), на яку посилається позивач, як на доказ того, що він дійсно укладав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку № 30 по вул. Калініна в селі Монаші викликають сумнів у суду в їх достовірності.

Суд критично ставиться до договору купівлі-продажу будівлі, який укладено в простій письмовій формі, і вважає його недопустимим доказом.

Відповідно до ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК ( 435-15 ) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з’ясувати, чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Отже, оскільки момент вчинення такого правочину відповідно до статей 210, 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому він є неукладеним і таким, що не породжує для сторін права та обов’язки.

Враховуючи вищевикладене та те, що даний правочин пов’язується з державною реєстрацією, а тому він є неукладеним і таким, що не породжує для сторін права та обов'язки, а також те, що позивач ОСОБА_1 не надав суду жодного належного та допустимого доказу того, що спірний житловий будинок дійсно належав ОСОБА_2 та вона його дійсно продала ОСОБА_6, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Монашівської сільської ради Одеської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 209, 212-216 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Монащівської сільської ради Одеської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Одеської області через Білгород-Дністровський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.О.Толкаченко.