Справа № 22-1148/2008 р.                              Рішення ухвалено під головуванням

Категорія 27                                                                            Мочульської Л.Т.

Доповідач Матківська М.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

Апеляційного суду Вінницької області

від 13 червня    2008 року

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: позивача ОСОБА_3., відповідачів ОСОБА_1. і ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1і ОСОБА_2

на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 2 квітня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_3до ОСОБА_1та ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання, -

Встановила:

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 2 квітня 2008 року частково задоволено позов ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_1на користь ОСОБА_36900 гр. в рахунок погашення боргу по договору позики та 207 гр. відсотків за невиконання грошового зобов'язання, а всього 7107 гр.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_35600 гр. в рахунок погашення боргу по договору позики та 168 гр. відсотків за невиконання грошового зобов'язання, а всього 5768 гр.

В решті позовних вимог (про стягнення моральної шкоди) в задоволенні відмовлено.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1. і ОСОБА_2. просять скасувати рішення суду, а справу направити на новий розгляд.

Зазначили, що рішення є неправильним, оскільки воно постановлено з порушенням чинного законодавства.

Позивач ОСОБА_3. заперечила апеляційні скарги, просить залишити їх без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Вважає, що суд при вирішенні спору виконав всі вимоги процесуального закону, вірно застосував матеріальний закон й правильно вирішив спір.

Апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що між сторонами по справі ОСОБА_3. та ОСОБА_1. 10.09.2006 року і 17.09.2006 року укладено два договори позики, за якими ОСОБА_1. позичила у ОСОБА_3. гроші в сумі 5600 гр. і 1300 гр., які зобов'язалась повернути до 10.09.2007 року і 16.08.2007 року, відповідно. Між ОСОБА_3. та ОСОБА_2. 10.09.2006 року укладено договір позики, за яким ОСОБА_2. позичила у ОСОБА_3. 5600 гр. і зобов'язалася повернути їх до 10.07.2007 року.

Однак відповідачі свого зобов'язання не виконали і до вказаного строку борг не повернули.

Оскільки відповідачі прострочили виконання грошового зобов'язання по поверненню позики, суд також зобов'язав їх сплатити 3 % річних від простроченої суми.

Згідно вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (ст. 1047 ЦК України).

Із матеріалів справи, в тому числі і із розписок вбачається, що позикодавець ОСОБА_3. передала: позичальникові ОСОБА_1. грошові кошти в сумі: 5600 гр. (а. с. 5, справа № 2-197/08 р.) і 1300 гр. (а. с. 6, справа №2-197/08 p.); позичальникові ОСОБА_2. грошові кошти в сумі 5600 гр. (а. с. 5 № 2-198/08 р), і позичальники ОСОБА_1. та ОСОБА_2. зобов'язалися повернути ці ж суми до: 10.09.2007 року, 16.08.2007 року і 10.07.2007 року, відповідно. Відповідачі не повернули коштів позивачеві.

Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доводи відповідачів про те, що грошей по договору позики вони не отримували спростовуються наступним.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики укладений в письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Про наявність такого випадку не пояснювали відповідачі і не довели, що такий випадок мав місце по цих договорах позики.

Крім того, в матеріалах справи немає жодних доказів того, що письмові розписки є наслідком карних дій, вчинених позивачем.

Суд першої інстанції, виконавши вимоги статей 10, 60, 212 ЦПК України вірно встановив, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2. отримали в позику грошові кошти у ОСОБА_3. і не виконали взяте на себе зобов'язання про повернення позивачеві боргу в сумі 6900 гр. та 5600 гр., відповідно, тому прийшов до вірного висновку про стягнення з них цих сум боргу та 3-х % річних від цих прострочених сум.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції, виконавши вимоги процесуального закону і правильно застосувавши норми матеріального права, прийняв вірне рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1і ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 2 квітня  2008 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.