Справа № 2-4488/12 Головуючий у І інстанції Нікушин В.В.

Провадження № 22-ц/780/164/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 18 24.06.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

24 червня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Приходька К.П., Голуб С.А.,

за участю секретаря Токар Т.Ю.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали справи за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2013 року у справі за позовом  ОСОБА_3 до ОСОБА_4, правонаступниками якого є ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_2, про стягнення грошових коштів отриманих за попереднім договором.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін – учасників судового розгляду та перевіривши матеріали справи, колегія суддів –

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2010 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що  29.09.2006 року між  ним та ОСОБА_4  укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,1 га (рілля), що розташована на території КСП ім. Шевченка Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, відповідно до умов якого вони  зобов'язались у термін до 29.09.2007 року укласти договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки (основний договір).

Також, за умовами попереднього договору ОСОБА_4 зобов'язався одержати державний акт та право власності на земельну ділянку.

12.10.2006 року було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №681702, який засвідчує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 1,1045 га, що розташована за адресою:     с. Гореничі Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, з цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства.

Ціна земельної ділянки за основним договором становила 220 000 доларів США, з яких 200 000,00 доларів США було сплачено покупцем за попереднім договором у день його укладення. Передача земельної ділянки згідно умов попереднього договору здійснюється продавцем після укладення основного договору.

Позивач зазначає, що основний договір не був укладений в обумовлений сторонами попереднього договору строк з причин, які не від них обох не залежали, а тому грошові кошти у розмірі 200 000,00 доларів США, отримані ОСОБА_4 за попереднім договором, підлягають поверненню.

ОСОБА_4 на момент укладення попереднього договору перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, уклав договір з її згоди.

У зв’язку з зазначеним, позивач просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 грошові кошти у сумі еквівалентній 200 000,00 доларів США за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29.09.2006 року та судові витрати.

Справа слухалась судами неодноразово.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду від 07 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що відносини між позивачем і відповідачами регулюються ст. ст. 215, 216 ЦК  України, а положення ст. 635 ЦК України, на які позивач посилається, як на підставу позову, на спірні відносини не поширюються.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на вказане рішення, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення скасувати, ухваливши нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2, зокрема, зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено попередній договір, який є нікчемним з моменту його укладення, а тому не вимагається визнання його недійсним у судовому порядку, а грошові кошти, отримані за таким договором, підлягають поверненню в порядку ст. 1212 ЦК України.

Позивач ОСОБА_3 також звернувся з апеляційною скаргою на рішення Києво - Святошинського районного суду від 07 червня 2013 року, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу позивач зазначив, що рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вважає, що вирішуючи спір, суд повинен був застосувати до правовідносин, що виникли між сторонами, норми ст. 1212 ЦК України, та ухвалити рішення про повернення грошових коштів, як безпідставно набутого майна.

Рішенням колегії суддів апеляційного суду Київської області від 21 січня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2013 року скасовано та ухвалено нове. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 420  833 та 1140 грн. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 336  667 грн. та 1425 грн. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 252  500 грн. та 855 грн. судового збору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_6. Рішення апеляційного суду Київської області від 21 січня 2014 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Скасовуючи рішення апеляційного суду Київської області від 21 січня 2014 року, колегія суддів судової палати в цивільних справих Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зазначила, що апеляційним судом, в порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України не з’ясовано обсяг спадкової маси та вартість спадкового майна; чи додержано порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців; належним чином не визначено характер спірних правовідносин, правові норми, що їх регулюють, порядок їх застосування і обсяг зобов'язань спадкоємців перед кредитором, передбачений ст. 1282 ЦК України.

За результатми нового апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 29 вересня 2006 року між ОСОБА_4  та ОСОБА_3 було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованим у реєстрі за № 2277 (надалі - Попередній договір), за умовами якого сторони домовилися укладати не пізніше 29.09.2007 договір купівлі - продажу земельної ділянки (основний договір), за яким ОСОБА_4 зобов'язується передати у власність ОСОБА_3 В.1. земельну ділянку площею 1, 1 га (рілля), що розташована на території КСП ім. Шевченка Гореницької с/р Києво- Святошинського району Київської області, за ціною 1 010 000 грн., що становило еквівалент 200 000 дол. США за офіційним курсом НБУ, чинним на дату укладення попереднього договору (1 дол. США = 5,05 грн.).

Відповідно до пункту 2 Попереднього договору, на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення основного договору,  ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4  отримав  грошову суму у розмірі 1 010 000 грн., що на дату підписання попереднього договору становило еквівалент 200 000 дол. США за офіційним курсом НБУ (1 дол. США = 5,05 грн.). При цьому умовами попереднього договору встановлено, що при оформленні основного договору сума, що підлягатиме передачі ОСОБА_3 ОСОБА_4І буде зменшена на суму переданих за попереднім договором коштів, тобто на 1 010 000 грн. (еквівалент 200 000 дол. США).

У строк до 29.09.2007 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не уклали договір купівлі - продажу земельної ділянки (основний договір) площею 1,1 га (рілля), що розташована на території КСП ім. Шевченка Гореницької с/р Києво-Святошинського району Київської області.

Обгрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_3 в позовній заяві зазначив, що основний договір не був укладений з незалежних від обох сторін причин, оскільки набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу Українищодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначеннядо прийняття відповідних законодавчих актів» від 19.12.2006 року№ 490-V, яким було внесено зміни до Земельного кодексу України від 25.10.2001 року та накладено мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення до 01.01.2008 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вказаної обставини належним чином не перевірив.

Згідно із п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України із змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу України» від 06.10.2004 року, який набрав чинності 07.12.2004 року, та Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України» від 09.02.2006 року, який набрав чинності 02.03.2006 року, громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилучені земель для суспільних потреб.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої абзацом першим цього пункту, в частині відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв), а так само в частині передачі прав на відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Як вбачається з матеріалів справи, цільове призначення земельної ділянки площею 1,1045 га, яка належала на праві власності ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 681702 від 12.10.2006 року, - для ведення особистого селянського господарства. Тобто, мораторій, введений на підставі вищевказаних законодавчих актів, на земельну ділянку, належну ОСОБА_4 не розповсюджувався.

В той же час, судом встановлено, що мораторій на відчуження земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства (земельна ділянка ОСОБА_4І.) було встановлено відповідно до Закону України від 19.12.2006 року «Про внесення змін до Земельного кодексу України», який набрав чинності 13.01.2007 року.

Згідно з положеннями даного Закону, до 1 січня 2008 року не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується з 1 січня 2008 року за умови набрання чинності Законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом; відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення)".

З огляду на вказане, колегією суддів встановлено, що оскільки сторонами попереднього договору визначено строк укладення Договору купівлі-продажу до 29 вересня 2007 року, то фактично протягом встановленого попереднім договором терміну виконання зобовязання діяв мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а тому обгрунтованими є доводи позивача щодо неукладення основного договору з незалежних від обох сторін причин.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 635 ЦК України, зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого у попередньому договорі, або якщо жодна з сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Таким чином, зобов’язання, встановлене попереднім договором від 29.09.2006 року між сторонами є припиненим, а грошові кошти, сплачені за попереднім договором, які в розумінні положень ч. 2 ст. 570 ЦК України, є авансом, підлягають поверненню.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що за умовами попереднього договору позивач передав відповідачу ОСОБА_4 грошову суму в розмірі 1 010 000 гривень, що на день підписання попереднього договору є еквівалентом суми 200 000 доларів США за офіційним курсом НБУ.

Таким чином, обгрунтованимиє вимоги позивача ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 сплачених за поперднім договором коштів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 01.09.2011 року помер.

Спадкоємцями ОСОБА_4, які прийняли спадщину, є його дружина – ОСОБА_5 та діти – ОСОБА_6, ОСОБА_10, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 30/12 до майна ОСОБА_4. (а.с. 253-258 т.2)

ОСОБА_10 померла 07 лютого 2012 року, єдиним спадкоємцем її є син - ОСОБА_7, який у визначений законодавством час подав до нотраіальної контори заяву про прийняття спадщини.(а.с. 259-264 т.2)

З матеріалів спадкових справи № 30/12 та № 31/12 також вбачається, що відповідачі – ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 свідоцтв про право на спадщину не отримували.

Відповідно до положень ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з положеннями ст. 1281 ЦК України, спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до ч.1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

З матеріалів справи неможливо встановити, чи повідомляли спадкоємці ОСОБА_3 про смерть ОСОБА_4

В той же час, зі справи вбачається, що у своєму листі від 12.11.2011 року на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в провадженні якого на той час перебувала дана справа, ОСОБА_5 повідомила про смерть відповідача ОСОБА_4 (а.с. 135-139 т. 1)

Крім того, ОСОБА_5 повідомляла також про смерть свого чоловіка в листі від 11.12.2011 року, направленого на адресу Києво-Святошинського районного суду Київської області, куди справу було повернуто на новий розгляд. (а.с. 159-160 т. 1)

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 29.10.2013 року представником позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_11 подано клопотання про витребування доказів, зі змісту якого вбачається, що при ознайомленні з матеріалами справи позивачу стало відомо про смерть відповідача ОСОБА_4 (а.с. 281-282 т. 1)

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку про пропущення позивачем шестимісячного строку пред'явлення вимоги, передбаченого ст. 1281 ч. 2 ЦК України, до спадкоємців, що прийняли спадщину, оскільки позивач, який приймав участь у розгляді справи міг дізнатися про відкриття спадщини, ознайомлюючись з матеріалами справи.

Зокрема, як вбачається із ст. 153 т.1 матеріалів справи, представник позивача ОСОБА_12 була ознайомлена з матеріалами справи 07 грудня 2012 року у Києво-Святошинському районному суді Київської області.

При цьому, позивачем не було заявлено про залучення до участі у справі спадкоємців, вимоги до них не пред’являлись, до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини позивач відповідної заяви як кредитор не подавав.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до правонаступників ОСОБА_4, оскільки останній позбавлений права вимоги як кредитор спадкодавця через пропуск шестимісячного строку, передбаченого ч.2 ст. 1282 ЦК України.

Заявляючи позов про стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 грошових коштів, отриманих за попереднім договором, позивач виходив з того, що останні перебували в зареєстрованому шлюбі, а отримані кошти спрямовані до сімейного бюджету.

Однак, зазначені вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не грунтуються на нормах чинного законодавства. Правовідносини, що виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визначені попереднім договором, умови якого не передбачали відповідальності ОСОБА_5 за його невиконання.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених вище.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 – вона задоволенню не підлягає, оскільки рішенням суду від 07 червня 2013 року його права ніяким чином не порушено.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2013 року – скасувати.

Ухвалити у даній справі нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, правонаступниками якого є ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_2, про стягнення грошових коштів отриманих за попереднім договором – відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: