ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.06.15р. Справа № 904/4097/15

За позовом Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (м. Жовті Води, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Руда" (м. Жовті Води, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором № 1056/44 на подачу та прибирання вагонів на залізничний шлях №№ 1, 2, 3, 5, 7, 9 від 13.12.2013 у загальному розмірі 1 031 917 грн. 30 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність №18/912 від 03.02.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Руда" (далі – відповідач) заборгованість за договором № 1056/44 на подачу та прибирання вагонів на залізничний шлях №№ 1, 2, 3, 5, 7, 9 від 13.12.2013 у загальному розмірі 1 031 917 грн. 30 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 744 984 грн. 47 коп. - основний борг;

- 73 035 грн. 46 коп. - пеня;

- 203 581 грн. 26 коп. - інфляційні втрати;

- 10 316 грн. 11 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 1056/44 на подачу та прибирання вагонів на залізничний шлях №№ 1, 2, 3, 5, 7, 9 від 13.12.2013 в частині повної та своєчасної оплати наданих у період з жовтня 2014 року по грудень 2014 року послуг з подачі та прибирання вагонів, що належать відповідачу.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.06.2015.

Представник позивача в судове засідання 15.06.2015 з'явився, але вимоги ухвали суду від 14.05.2015 у повному обсязі не виконав.

Так, у судовому засіданні 15.06.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 15.06.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, крім того, вимоги ухвали суду від 14.05.2015 не виконав. Судом зауважено, що відповідач про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994525691241 (№ 5221000436610), яке повернулося з відміткою про отримання ухвали суду відповідачем 21.05.2015 (а.с.58).

Так, ухвалою суду від 15.06.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 30.06.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Так, у судовому засіданні 30.06.2015 позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 30.06.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 14.05.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, провулок Капітальний, 2, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 05.02.2015, було отримано відповідачем 23.06.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994526459423 (№ 5221000453344), яке повернулося з відповідною відміткою про отримання ухвали суду відповідачем

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 14.05.2015 та від 15.06.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 14.05.2015; ухвали суду направлялись відповідачу завчасно, крім того, відповідачу надано можливість реалізувати право на участь у судовому засіданні його представника, оскільки судом було відкладено розгляд справи з 15.06.2015 на 30.06.2015.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач своїм правом прийняти участь в судовому засіданні не скористався, а явка сторін в судове засідання є правом, а не обов’язком; також, запобігаючи невиправданому затягуванню розгляду спору по справі, яка вже тривалий час розглядається, як з урахуванням об'єктивних та поважних причин, так і з огляду на невиконання відповідачем вимог ухвал суду та для забезпечення реалізації відповідачем своїх процесуальних прав по справі, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 30.06.2015 без участі представника відповідача, за наявними матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Отже, суд вважає, що відповідачі не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

13.12.2013 між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі – виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Восток-Руда" (далі – контрагент, відповідач) було укладено договір № 1056/44 на подачу та прибирання вагонів ТОВ "Восток-Руда" на залізничний шлях №№ 1, 2, 3, 5, 7, 9, що належить контрагенту при станції примикання Жовті Води-2 Придніпровської залізниці (далі – договір) (а.с.15-19), відповідно до умов якого контрагент доручає та оплачує, а виконавець зобов’язується виконувати послугу на подачу та прибирання вагонів на залізничний шлях №№ 1, 2, 3, 5, 7, 9, що належить контрагенту (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони узгодили, що договір вступає в дію 01.01.2014 та діє до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до повного їх завершення. За погодженням сторін договір може бути пролонгованим за спільною згодою обох сторін, шляхом підписання додаткових угод.

Доказів зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору № 1056/44 на подачу та прибирання вагонів на залізничний шлях №№ 1, 2, 3, 5, 7, 9 від 13.12.2013, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України, а вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань (майново-господарських зобов'язань) згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з пунктом 2.1. договору тариф за подачу та прибирання завантажених і порожніх вагонів встановлюється диференційованим, в залежності від об’єму перевезень та складає до 10 000 тонн - 3 180 грн. 00 коп. за 1 000 т/км, в тому числі ПДВ 20% 530 грн. 00 коп., за об’єм понад 10 000 тонн – 1,08 грн., за тонну перевезеного вантажу з ПДВ 20%. У випадку забезпечення контрагентом заправки тепловозу в об’ємі, необхідному для перевезення, власним дизельним пальним, тариф на подачу та прибирання вагонів складає до 10 000 тонн - 2 400 грн. 00 коп. за 1 000 т/км, в тому числі ПДВ 20% - 400 грн. 00 коп., за об’єм понад 10 000 тонн – 0,3 грн. за тонну перевезеного вантажу з ПДВ 20%.

У пункті 2.2. договору сторони погодили, що орієнтована сума договору складає 2 986 474 грн. 27 коп., в тому числі ПДВ 20% - 497 745 грн. 71 коп.

В подальшому, між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору № 1056/44 від 13.12.2013, якою сторони погодили змінити тарифи на послуги з подачі та прибирання завантажених і порожніх вагонів на залізничних шляхах ТОВ "Восток-Руда" та викласти пункт 2.1. договору в наступній редакції:

- "2.1. Тариф з подачу та прибирання завантажених і порожніх вагонів встановлюється диференційованим, в залежності від об’єму перевезень та складає до 10 000 тонн - 3 891 грн. 60 коп. за 1 000 т/км, в тому числі ПДВ 20% 648 грн. 60 коп., за об’єм понад 10 000 тонн – 1,32 грн., за тонну перевезеного вантажу з ПДВ 20%. У випадку забезпечення контрагентом заправки тепловозу в об’ємі, необхідному для перевезення, власним дизельним пальним, тариф на подачу та прибирання вагонів складає до 10 000 тонн - 2 550 грн. 00 коп. за 1 000 т/км, в тому числі ПДВ 20% - 425 грн. 00 коп., за об’єм понад 10 000 тонн – 0,36 коп. за тонну перевезеного вантажу з ПДВ 20%.

Крім того, відповідно до пункту 4.1. договору по закінченню кожного місяця складається та підписується сторонами акт приймання-передачі виконаних робіт, відомість подачі та прибирання вагонів, накопичувальна картка, які є підставою для стягнення плати за надані послуги.

Так, на виконання умов договору, у період з жовтня 2014 року по грудень 2014 року позивачем були надані відповідачу послуги, обумовлені пунктом 1.1. договору, на загальну суму 840 254 грн. 29 коп., що підтверджується наступними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- № 05-0000114 від 31.10.2014 на суму 451 082 грн. 45 коп.; в подальшому між сторонами підписано акт № 05-0000136 від 26.12.2014, яким було зменшено вартість послуг за жовтень 2014 року згідно акту № 05-0000114 від 31.10.2014 на 18 801 грн. 37 коп., а отже в жовтні 2014 року було надано послуг на суму 432 281 грн. 08 коп. (451 082,45 грн. – 18 801,37 грн.) (а.с.26-27);

- № 05-0000124 від 30.11.2014 на суму 210 531 грн. 59 коп.; в подальшому між сторонами підписано акт № 05-0000139 від 26.12.2014, яким було зменшено вартість послуг за листопад 2014 року згідно акту № 05-0000124 від 30.11.2014 на 14 065 грн. 38 коп., а отже в листопаді 2014 року було надано послуг на суму 196 466 грн. 21 коп. (210 531,59 грн. – 14 065,38 грн.) (а.с.28-29);

- № 05-0000148 від 31.12.2014 на суму 211 507 грн. 00 коп.

Слід зауважити, що на вказаних актах містяться підписи позивача та відповідача, що скріплені печатками сторін, крім того, у всіх актах зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач надав визначені договором послуги, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 840 254 грн. 29 коп., що підтверджується вказаними актами надання послуг, які підписані та скріплені печатками обох сторін.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку, вартості та якості наданих послуг. А також, з вищезазначених актів вбачається, що акти підписані без заперечень. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у розділі 2 договору сторони узгодили, зокрема, розмір та порядок оплати.

Згідно з пунктами 2.7. та 2.8. договору щомісячно до 1-го числа місяця наступного за звітним контрагент здійснює передоплату послуг у розмірі не менш ніж 71 500 грн. без ПДВ 20%, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Остаточний розрахунок за надані виконавцем послуги, контрагент зобов’язався здійснити не пізніше 10 числа місяця наступним за звітним.

Так, позивач виставив відповідачу наступні рахунки на оплату:

- рахунок-фактура № 05-0000114 від 31.10.2014 на суму 451 082 грн. 45 коп. (а.с.21);

- рахунок-фактура № 05-0000136 від 26.12.2014 на суму -18 801 грн. 37 коп. (а.с.22);

- рахунок-фактура № 05-0000124 від 30.11.2014 на суму 210 531 грн. 59 коп. (а.с.24);

- рахунок-фактура № 05-0000139 від 26.12.2014 на суму -14 065 грн. 38 коп. (а.с.23);

- рахунок-фактура № 05-0000148 від 31.12.2014 на суму 211 507 грн. 00 коп. (а.с.25).

У визначений пунктом 2.8. договору термін відповідач надані позивачем у період з жовтня 2014 року по грудень 2014 року послуги у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 744 984 грн. 47 коп., що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, відповідно до умов договору відповідач зобов'язався здійснити остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця наступним за звітним.

При цьому, надані позивачем послуги відповідач оплати в лише частково в сумі 95 269 грн. 82 коп., отже, відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання щодо оплати отриманих послуг за спірний період, чим порушив умови договору, норми чинного законодавства, та у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 744 984 грн. 47 коп. (840 254,29 грн. – 95 269,82 грн.).

З урахуванням порушення відповідачем строків оплати наданих послуг, позивачем на адресу відповідача направлялася претензія № 18/121 від 08.01.2015, яка не була задоволена відповідачем (а.с.31-33).

Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.03.2015, підписаний позивачем та відповідачем, відповідно до якого заборгованість на користь позивача складає 832 872 грн. 54 коп. (а.с.34). Судом, зауважено, що в графах відповідача заборгованість перед позивачем зазначена більша, але за спірними у даній справі актами заборгованість відповідач визнає у сумах, які підтверджуються матеріалами справи, а саме: 432 281 грн. 08 коп., 196 466 грн. 21 коп. та 211 507 грн. 00 коп., відповідно.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період сумі 744 984 грн. 47 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Так, строки виконання грошового зобов'язання щодо оплати наданих у спірний період послуг є такими, що настали.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасної оплати вказаних послуг, у зв'язку з чим факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 744 984 грн. 47 коп. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, у пункті 5.2. договору сторони погодили, що за кожен день прострочки виконання робіт, а також за кожен день прострочки оплати, винна сторона повинна оплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України від об’єму невиконаної роботи або несплаченої суми. Сплата штрафних санкцій не звільняє сторін від виконання взятих на себе зобов’язань.

Посилаючись на положення вказаного пункту договору, позивачем розрахована пеня за загальний період прострочення з 11.11.2014 по 05.05.2015 в сумі 73 035 грн. 46 коп.

З приводу вказаних позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Слід звернути увагу, що згідно з пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

За змістом положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 6.12.2010 у справі № 3-4гс10, від 20.12.2010 у справі № 3-41гс10, від 28.02.2011 року у справі № 3-11гс11, від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14.

Вказане зазначено також у пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013, відповідно до якої господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Так, умовами пункту 5.2. договору конкретний розмір пені не визначений. Чинне законодавство, також, не містить обов'язок та умови сплати пені за такими правовідносинами.

Крім того, з приводу позовних вимог щодо стягнення пені господарський суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 даного Закону України визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З аналізу умов договору щодо відповідальності сторін судом встановлено, що згідно з пунктом 5.2. договору за кожен день прострочки виконання робіт, а також за кожен день прострочки оплати, винна сторона повинна оплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України від об’єму невиконаної роботи або несплаченої суми. Проте, положення статті 231 Господарського кодексу України не встановлюють розмір пені за невиконання саме грошових зобов'язань суб'єктів господарювання.

При цьому, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Суд приймає до уваги, що позивач у справі є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, але за змістом частини 2 статті 231 Господарського кодексу України цією нормою передбачено застосування штрафних санкцій до порушень негрошових зобов'язань, а тому суд вважає необґрунтованим нарахування позивачем пені на підставі статті 231 Господарського кодексу України, оскільки в даному випадку має місце порушення грошового зобов'язання (оплата вартості наданих послуг).

Отже, враховуючи те, що сторонами не визначено розмір пені за невиконання грошових зобов'язань, спеціальні норми щодо відповідальності у спірних правовідносинах відсутні, правові підстави для стягнення пені за невиконання грошових зобов'язань за договором № 1056/44 на подачу та прибирання вагонів на залізничний шлях №№ 1, 2, 3, 5, 7, 9 від 13.12.2013 також відсутні, отже, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 73 035 грн. 46 коп. слід відмовити.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за надані послуги у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 203 581 грн. 26 коп. та 3% річних в сумі 10 316 грн. 11 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, зроблених позивачем, та встановлено, що розрахунки не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем невірно визначений початок періоду прострочення з оплати наданих у грудні 2014 року послуг, оскільки судом встановлено, що при визначенні періоду прострочення позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку – 12.01.2015, крім того, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат не були враховані положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

При цьому, згідно з пунктом 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 05-0000114 від 31.10.2014 на суму 432 281 грн. 08 коп. (враховуючи зменшення вартості послуг: 451 082,45 грн. – 18 801,37 грн.), з урахуванням його часткової оплати 02.04.2015 в сумі 95 269 грн. 82 коп., строк оплати – 10.11.2014, отже в період з 11.11.2014 по 01.04.2015 сума боргу складала 432 281 грн. 08 коп., а інфляційні втрати з грудня 2014 року по березень 2015 складають 103 315 грн. 18 коп.;

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 05-0000124 від 30.11.2014 на суму 196 466 грн. 21 коп. (враховуючи зменшення вартості послуг: 210 531,59 грн. – 14 065,38 грн.), строк оплати – 10.12.2014, отже в період з 11.12.2014 по 05.05.2015 сума боргу складала 196 466 грн. 21 коп., а інфляційні втрати з січня 2015 року по квітень 2015 складають 72 888 грн. 96 коп.;

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 05-0000148 від 31.12.2014 на суму 211 507 грн. 00 коп., строк оплати – 12.01.2015, отже в період з 13.01.2015 по 05.05.2015 сума боргу складала 211 507 грн. 00 коп., а інфляційні втрати з лютого 2015 року по квітень 2015 складають 69 797 грн. 31 коп., а всього 246 001 грн. 45 коп.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат - 203 581 грн. 26 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат. Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 203 581 грн. 26 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім того, як було зазначено вище, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено наступне:

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 05-0000114 від 31.10.2014 на суму 432 281 грн. 08 коп. (враховуючи зменшення вартості послуг: 451 082,45 грн. – 18 801,37 грн.), з урахуванням його часткової оплати 02.04.2015 в сумі 95 269 грн. 82 коп., строк оплати – 10.11.2014 - в період з 11.11.2014 по 01.04.2015 сума боргу складала 432 281 грн. 08 коп., а отже 3% річних за цей період складають 5 045 грн. 25 коп.; в період з 03.04.2015 по 05.05.2015 сума боргу складала 337 011 грн. 26 коп., а отже 3% річних за цей період складають 914 грн. 09 коп.

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 05-0000124 від 30.11.2014 на суму 196 466 грн. 21 коп. (враховуючи зменшення вартості послуг: 210 531,59 грн. – 14 065,38 грн.), строк оплати – 10.12.2014, послуги не оплачені, отже в період з 11.12.2014 по 05.05.2015 3% річних складають 2 357 грн. 59 коп.;

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 05-0000148 від 31.12.2014 на суму 211 507 грн. 00 коп., строк оплати – 12.01.2015, послуги не оплачені, отже в період з 13.01.2015 по 05.05.2015 3% річних складають 1 964 грн. 41 коп.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 10 281 грн. 34 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Руда" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, провулок Капітальний, 2; ідентифікаційний код 19354901) на користь Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, 2; ідентифікаційний код 14309787) – 744 984 грн. 47 коп. - основного боргу, 203 581 грн. 26 коп. - інфляційних втрат, 10 281 грн. 34 коп. - 3% річних, 19 176 грн. 94 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2