ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
08.02.07 Справа№ 5/3595-18/208А
Господарський суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.
у відкритому судовому засіданні у м.Львові
розглянувши справу за позовом | Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Франківському районі м.Львова |
до | Приватного підприємства (надалі ПП) „Нова реальність” |
до | Приватного підприємства (надалі ПП) „Тім сервіс” |
про | визнання недійсним господарського зобов‘язання та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України |
з участю
представника позивача –Кармелюк Т.Б. –головний державний податковий інспектор (довіреність за №20584/9/10 від 12.09.2006 року);
представника відповідача ПП „Нова реальність" –Попельчук С.О. –юрисконсульт (довіреність №236 від 22.01.2007 року),
ВСТАНОВИВ:
що ДПІ у Франківському районі м.Львова звернулась з позов в господарський суд про визнання недійсним господарського зобов‘язання між ПП „Нова реальність” та ПП „Тім сервіс”, яке виникло на підставі усної угоди про купівлю-продаж товарів, та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України.
Підставами позову є те, що податкові накладні, які були видані ПП „Тім сервіс” не можуть бути використані ПП „Нова реальність” в податковому обліку, так як свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП „Тім сервіс” визнано недійсним. Тобто, ПП „Тім сервіс” не мало права виписувати податкові накладні, а ПП „Нова реальність” формувати на їх основі податковий кредит. Також вважає, позивач, що вексель засвідчує лише зобов‘язання, а не факт оплати, відповідно такий спосіб розрахунку не може відображатись у складі валових витрат.
В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав з викладених підстав, просить їх задоволити.
Відповідач ПП „Нова реальність” в запереченні на позовну заяву за №237від 22.01.2007 року та в доповненнях до заперечень за №7/2-юр від 07.02.2007 року, вважає, що правові підстави визнання недійсним господарського зобов‘язання відсутні, оскільки контрагент –ПП „Тім сервіс” належним чином звітувалось перед органами державної податкової служби по господарських операціях в тих періодах в яких вони вчинялись.
В судовому засіданні представник відповідача дав аналогічні пояснення та просить в позові відмовити.
ПП „Тім сервіс” повідомлялось про час та місце розгляду справи за адресою наявною в матеріалах справи, однак кореспонденція поверталась на адресу суду.
Враховуючи викладені обставини, справа розглядається у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі наявних доказів.
У відповідності до вимог п.11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними, а тому справа згідно п.8 ст.3 КАС України, розглядається за правилами цього Кодексу.
Заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
У відповідності до умов договору від 30.11.2005 року ПП „Тім сервіс” (продавець) продав, а ПП „Нова реальність” (покупець) купив олію соняшникову.
Товар покупцем було отримано на підставі видаткових накладних за №01/04-5 від 01.07.2005 року, за №11-5 від 30.11.2005 року та за №03/31 від 31.03.2006 року.
28 квітня та 01 травня 2006 року ПП „Нова реальність” здійснило часткове повернення товару згідно видаткових накладних №ВП-0000001 від 28.04.2006 року та №ВП-0000002 від 01.05.2006 року, що знайшло своє відображення в розрахунках за №1 та №2 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної.
Згідно додатку до згаданого договору сторони погодили повернення покупцем продавцю частини товару.
Покупець розрахувався за отриманий товар, передавши продавцю векселя, що підтверджується актом приймання-передачі векселя від 22.05.2006 року.
В свою чергу, ПП „Тім сервіс”, було виписано податкові накладні за №1/07-5 від 01.07.2005 року, за №15/11 від 30.11.2005 року та за №03/31від 31.03.2006 року.
Отже, як вбачається з викладених обставин, зобов‘язання, які виникли на підставі договору від 30.11.2005 року та додатку до нього, сторонами виконані повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
При цьому, суд звертає увагу на те, що положення ст. ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Необхідними умовами для визнання зобов‘язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов‘язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов‘язання.
Орган державної податкової служби вважає, що ПП „Тім сервіс” та ПП „Нова реальність”, укладаючи спірну угоду діяло з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів.
Доказами в підтвердження спрямованості умислу на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковим органам відомості про відсутність підприємства за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування (припинення) державної реєстрації підприємства та інше.
Орган державної податкової служби в підтвердження умислу ПП „Тім сервіс” надав, суду рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26.04.2006 року у справі за №1/2-1106, яким визнано недійсним статут ПП „Тім сервіс” та свідоцтво про державну реєстрацію, скасовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Окрім того, орган державної податкової служби, представив суду лист ДПІ у Вишгородському районі Київської області за №13681/7/23-4/3366 від 23.11.2006 року, в якому надано інформацію по деклараціях з податку на додану вартість за липень 2005 року, березень, квітень, травень 2006 року.
Також, орган державної податкової служби вважає, що вексель засвідчує лише зобов‘язання, а не факт оплати, відповідно такий спосіб розрахунку не може відображатись у складі валових витрат.
Даючи правову оцінку наведеним обставинам, суд виходив з наступних міркувань.
Що стосується рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26.04.2006 року у справі за №1/2-1106, то воно не може свідчити про наявність мети у ПП „Тім сервіс”, яка завідомо суперечить інтересам держави, на момент укладення згаданої угоди, оскільки офіційно стало відомим та набрало законної сили після укладення та виконання такої угоди.
Щодо листа ДПІ у Вишгородському районі Київської області за №13681/7/23-4/3366 від 23.11.2006 року, в якому надано інформацію по деклараціях з податку на додану вартість за липень 2005 року, березень, квітень, травень 2006 року, то такий свідчить лише про декларування податкових зобов‘язань з податку на додану вартість за згадані періоди.
Посилання органу державної податкової служби на те, що вексель засвідчує лише зобов‘язання, а не факт оплати, відповідно такий спосіб розрахунку не може відображатись у складі валових витрат, не може свідчити про укладення спірної угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, при цьому суд зазначає наступне.
Санкції встановлені ч.1 ст.208 ГК України не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), неналежного декларування таких зобов‘язань однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків, а таких доказів органом державної податкової служби не представлено.
З огляду на викладене та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, як передбачено ч.1 ст.71 КАС України, суд вважає, що органом державної податкової служби не представлено достатньо доказів, які б в своїй сукупності, підтверджували наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства зі сторони ПП „Тім сервіс” та ПП „Нова реальність” при укладенні згаданої угоди.
Окрім того, орган державної податкової служби просив, застосувати наслідки передбачені ст.208 ГК України, за наявності наміру в обох сторін угоди, при цьому суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Враховуючи, те, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження правові підстави застосування такої санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України, в задоволенні даної вимоги щодо відповідачів слід відмовити.
За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та непідтвердженими матеріалами справи, а тому, в задоволенні позову належить відмовити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі не належить стягувати.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 117-118, п.5 ч.1 ст.157, ст.ст.160-163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
1. В позові відмовити.
2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
3. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Мартинюк В.Я.