Справа № 1-57/06

Провадження № 11кп/782/48/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2015 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді Чобур О.В.,

суддів Борзаниці В.І., Чорнобривко Ю.В.,

за участю прокурора Кім Р.В.,

захисника ОСОБА_1,

розглянула у приміщенні Сєвєродонецького міського суду у м.Сєвєродонецьку Луганської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м.Луганська від 06 липня 2006 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Луганська, громадянина України, не працюючого, в силу ст.55 КК України 1960 року раніше не судимого, який мешкав у АДРЕСА_1,

засуджено за ч.1 ст.115 КК України на 13 років позбавлення волі, за ч.1 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі, на підставі ч.1 ст.70 КК України на 13 років позбавлення волі.

Строк покарання ОСОБА_2 обчислено з 10 липня 2004 року.

Запобіжний захід ОСОБА_2 залишено у вигляді тримання під вартою.

ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він в ніч з 26 на 27 червня 2004 року приблизно в 0 годин 30 хвилин, в стані алкогольного сп'яніння на ґрунті особистих неприязних стосунків у помешканні своєї родички ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2, побив останню, наніс удари в обличчя та по тулубу, від чого потерпіла впала. З метою вбивства ОСОБА_2 фрагментом телевізійного шнура стиснув шию потерпілої та задушив її. Маючи умисел на таємне заволодіння майном, ОСОБА_2 зняв з трупа ОСОБА_3 ювелірні вироби з золота - ланцюжок з хрестиком та сережки, заволодів предметами верхнього одягу та взуттям, одеколоном та пляшкою горілки, спричинивши матеріальну шкоду на 750 гривень, викраденим розпорядився на власний розсуд.

В апеляційній скарзі та доповненні до неї ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати з підстав істотного порушення кримінально-процесуального закону, кримінальну справу направити на новий судовий розгляд, запобіжний захід скасувати та звільнити його з-під варти.

Стверджує, що матеріали справи щодо нього було сфальсифіковано, вину його не доведено. Явку із повинною в нього було відібрано під час безпідставного утримання в приймальнику-розподільнику, де до нього застосовувалося насильство з боку працівників міліції. Під час досудового слідства до нього також застосовувалися незаконні методи фізичного та психічного впливу, внаслідок чого він був вимушений себе обмовити та відмовитися від захисника. Ці обставини належним чином не були з'ясовані судом, зокрема, не встановлено, ким і з якою метою йому було причинено тілесні ушкодження під час утримання у приймальнику-розподільнику, не перевірена сама законність його поміщення до цієї установи.

Досудове слідство проведено не в повному обсязі, зокрема, не перевірені покази потерпілого ОСОБА_4 про те, що напередодні вбивства до його матері приходили двоє незнайомих та начебто приносили пакет з курткою для нього. Не встановлювалися ці особи та місцезнаходження пакету, не перевірявся сам факт дзвінка потерпілого своїй матері.

Вважає, що пляшки з-під горілки зі слідами його пальців, була підкинута в квартиру ОСОБА_5, де він ночував, працівниками міліції, які напередодні обманним шляхом примусили його взяти ці пляшки в руки в приймальнику-розподільнику. Не встановлено, коли та за яких обставин на пляшках утворилися вказані відбитки пальців, не перевірено, в який саме момент обшуку були присутні поняті.

Не вилучено фрагмент телевізійного шнура, яким була задушена ОСОБА_3, не встановлено, чи є він єдиним цілим з шнуром, що належав загиблій, чи достатня його довжина для вчинення вбивства способом, вказаним в обвинувальному акті.

Органами досудового слідства не встановлено, яким чином він вночі потрапив в інший кінець міста до помешкання потерпілої, яким транспортом туди дістався, чи хто підвозив його.

Фактично не встановлено, як він розпорядився вкраденим майном, тому що версія слідства про продаж всього майна за 50 гривень рано вранці незнайомій особі є надуманою.

Протиріччя в показаннях свідків ОСОБА_5 не усунуті ні під час досудового слідства, ні в судовому засіданні.

Під час судового розгляду суд не усунув односторонність досудового слідства, порушив принцип змагальності, не задовольнив його клопотань, спрямованих на встановлення істини, чим порушив його право на захист.

Заслухавши доповідача, захисника, який підтримав апеляційні вимоги ОСОБА_2, прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційних вимог, а вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та касаційної скарги, провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженого підлягає задоволенню, а справа направленню для проведення додаткового розслідування з наступних підстав.

Відповідно до ст. 22 КПК України 1960 року прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи,

виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують

обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його

відповідальність.

Згідно вимог ст. 64 КПК України 1960 року при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання.

Вказані вимоги кримінально-процесуального закону органами досудового слідства не виконані, внаслідок чого досудове слідство проведено однобічно і неповно, без виявлення обставин, які виправдовують обвинуваченого.

Не маючи змоги усунути недоліки досудового слідства, суд постановив вирок на однобічних та суперечливих доказах, внаслідок чого час, спосіб та інші обставини вчинення злочину, а також винність обвинуваченого у його вчиненні залишилися не встановленими.

Так, згідно висунутому ОСОБА_2 обвинуваченню, яке суд визнав доведеним, в ніч з 26 на 27 червня 2004 року о 0 годині 30 хвилин він приїхав до своє тітки ОСОБА_3, з якою спочатку посварився, а потім вбив.

Такі висновки обвинувачення і суду прямо суперечать висновкам експертизи трупу потерпілої, які свідчать про те, що смерть ОСОБА_3 наступила ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 22-24 години, тобто не раніше тридцяти хвилин до прибуття ОСОБА_2 до її оселі (т.1, а.с.61-63).

Намагаючись усунути зазначені протиріччя, суд допитав експерта ОСОБА_6, який проводив експертизу трупу, при цьому грубо порушив вимогу ч.3 ст. 311 КПК України 1960 року, не занісши в протокол судового засідання питання, які ставилися експертові.

Показання ОСОБА_6 свідчать про те, що він повністю підтвердив свої експертні висновки, проте зазначив, що при проведенні експертизи ним не були враховані такі фактори, як перебування трупа ОСОБА_3 в умовах різних температур, вологості, внаслідок чого його висновки про час настання смерті є приблизними, смерть потерпілої могла наступити і в інший час, приміром з 21-30 до 24-30 (т.2, а.с.59-61).

За таких умов, коли експерт фактично вказав на недоліки експертного дослідження і недостовірність власних висновків, суду слід було вирішити питання про проведення додаткової чи повторної експертизи, чого їм зроблено не було.

Проте навіть за умови настання смерті ОСОБА_3 в зазначений експертом час з 21 годин 30 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_2 до 0 годин 30 хвилин 27 червня, ця подія відбулася до прибуття ОСОБА_2 до оселі його тітки і дане протиріччя в ході досудового слідства не було усунуте.

Обґрунтованими є і доводи апеляції про те, що під час досудового слідства не встановлено, яким чином ОСОБА_2 вночі, за відсутності роботи міського транспорту та грошей на таксі, потрапив до оселі потерпілої, яка знаходиться в іншому районі міста і на значній відстані від квартири, де його залишив ночувати ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що залишивши ночувати ОСОБА_2 в квартирі, закрив двері, а ключі забрав з собою, проте органами досудового слідства не з'ясовано, яким чином ОСОБА_2 вдруге потрапив до цієї квартири, якщо вночі він її залишав.

Колегія суддів вважає слушними доводи апеляції про те, що показання потерпілого ОСОБА_4 належним чином не перевірялися. Зокрема, не встановлювалися особи, які начебто принесли його матері пакет з курткою для передачі ОСОБА_2, не вжито заходів для знаходження цього пакету і куртки. Сам факт телефонної розмови напередодні вбивства увечері між ОСОБА_3 та її сином також не перевірявся.

Показання потерпілого ОСОБА_4 свідчать про те, що з оселі його матері було викрадено самогон, проте органами досудового слідства не досліджувалося питання, чи торгувала ОСОБА_3 самогоном, в зв'язку з чим до неї додому могли приходити асоціальні особи, в тому числі і в ніч, коли сталося вбивство.

Фактично єдиним доказом винуватості ОСОБА_2, крім визнання ним вини на досудовому слідстві, є відбитки пальців на пляшці горілки, яка була вилучена з квартири, де він ночував. При цьому версія ОСОБА_2 про те, що вказану пляшку йому приносили працівники міліції під час знаходження в приймальнику-розподільнику і обманним шляхом примусили взяти в руки, а потім підкинули в квартиру, де він ночував, належним чином не перевірялася. Разом з тим, органами досудового слідства і судом не надано оцінки тій обставині, що на місці злочину жодних слідів пальців ОСОБА_2 не знайдено.

Вказані неповнота та однобічність досудового слідства є такими, які неможливо усунути у судовому засіданні, в тому числі і шляхом надання судового доручення, а тому справу слід повернути для проведення додаткового розслідування.

При цьому колегія суддів враховує, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_2 містить вимоги про повернення справи для додаткового розслідування.

Під час проведення додаткового розслідування слід врахувати викладене і провести необхідні слідчі дії, зокрема, встановити точний час, коли настала смерть ОСОБА_3, коло осіб, які бували в її оселі, в тому числі осіб, які начебто приносили пакет з курткою для передачі ОСОБА_2, а також місцезнаходження цього пакету і куртки; причини, з яких в оселі потерпілої знаходився самогон; спосіб, у який ОСОБА_2 дістався вночі до місця мешкання потерпілої; встановити чи є шматок шнура, яким було задушено потерпілу єдиним цілим з шнуром від її телевізора, чи його було принесено. При необхідності провести додаткові чи повторні експертизи. Встановити, чи мав ОСОБА_2 ключа від квартири, в якій його залишив ночувати ОСОБА_5 та чи міг без ключа повторно потрапити в цю квартиру. Ретельно перевірити версію ОСОБА_2 про те, що пляшку з-під горілки йому в приймальнику-розподільнику дали в руки працівники міліції, а потім підкинули в квартиру, де він ночував. З цією метою з`ясувати, хто мав доступ до зазначеної квартири після затримання ОСОБА_2, осіб, які могли бути свідками спілкування між ОСОБА_2 та працівниками міліції у приймальнику-розподільнику, більш ретельно з`ясувати у понятих обставини, за яких проводився обшук. Виконати інші слідчі дії, в яких виникне необхідність під час проведення додаткового розслідування.

Крім того, потребують ретельної перевірки з боку прокуратури свідчення ОСОБА_2 про його незаконне поміщення до приймальника-розподільника та застосування до нього насильства під час досудового слідства.

Зокрема, слід перевірити пояснення ОСОБА_2 про те, що напередодні затримання він неодноразово самостійно приходив до відділку міліції, після чого 29 червня 2004 року його безпідставно затримали на автовокзалі у присутності доньки і помістили у приймальник-розподільник.

Виписка з журналу реєстрації відвідувачів Ленінського районного відділу міліції м.Луганська свідчить про те, що 29 червня о 18 годині ОСОБА_2 доставлений до кабінету №501 до співробітника ОСОБА_10, при цьому не вказано час відбуття ОСОБА_2 та відсутній його підпис (т.2, а.с.84).

Незважаючи на підозру у скоєнні тяжкого злочину згідно постанови, санкціонованої прокурором Ленінського району м.Луганська, 30 червня 2004 року ОСОБА_2 було поміщено до приймальника-розподільника, де в той же день оперативним працівником ОСОБА_7 в нього відібрано явку з повинною про вчинення умисного вбивства та пояснення, і де він утримувався до 10 червня 2004 року. При цьому 1 і 10 липня при зверненні до лікаря у ОСОБА_2 було виявлено забої грудної клітки, множенні пошкодження верхніх кінцівок, гематома правої лопатки, параорбітальна гематома зліва, забої та гематоми тулуба, пошкодження верхніх та нижніх кінцівок (т.2, а.с.77,78,102).

У своїх поясненнях в судовому засіданні та своїх скаргах, ОСОБА_2 пояснював, що вказані тілесні ушкодження йому причинили працівники міліції, зокрема ОСОБА_8 та ОСОБА_9, вимагаючи від нього зізнання у скоєнні вбивства, внаслідок чого він і написав явку з повинною, обмовивши себе у вчиненні злочину.

Матеріали справи свідчать про те, що перевірка органами прокуратури заяв ОСОБА_2 про незаконність його поміщення до приймальника-розподільника та застосування до нього недозволених методів досудового слідства проводилася неналежним чином, без урахування вимог Європейської конвенції з прав людини.

Так, постановою старшого слідчого прокуратури Ленінського району м.Луганська про відмову у порушенні кримінальної справи від 01 жовтня 2005 року не встановлено будь-яких даних про наявність в діях працівників міліції ознак злочину, а наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 пояснюється його можливістю з будь-ким побитися.

Між тим, у випадку, коли особа затримується міліцією здоровою, але при звільненні з-під варти виявляється, що в неї є тілесні ушкодження, саме на державу покладається обов'язок надати правдоподібне пояснення щодо причини виникнення цих ушкоджень, і якщо цього не буде зроблено, це може свідчити про порушення статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини. У разі, якщо національні органи не провели медичного огляду до взяття заявника під варту, Уряд не може стверджувати, що ушкодження, про які йдеться, передували взяттю заявника під варту (справа ЄСПЛ «Тарасов проти України»).

Як вбачається з матеріалів справи, судово-медична експертиза тілесних ушкоджень, які за твердженнями ОСОБА_2 він отримав внаслідок застосування до нього фізичного насильства працівниками міліції, не призначалася і причина виникнення у нього тілесних ушкоджень не встановлювалася.

Також слід було допитати осіб, які утримувалися в приймальнику-розподільнику в той же час, що і ОСОБА_2, і могли дати пояснення з приводу виникнення у нього тілесних ушкоджень.

Такої ж ретельної перевірки з боку прокуратури потребує і перевірка законності поміщення ОСОБА_2 до приймальника-розподільника та утримання його там з 30 червня по 10 липня 2004 року.

Згідно вироку суду ОСОБА_2 перебуває під вартою з 10 липня 2004 року, а фактично з 29 червня 2004 року, тобто понад 10 років, і наразі його вина залишається недоведеною. За таких умов, з урахуванням вимог Конвенції про захист прав людини, колегія суддів вважає подальше утримання ОСОБА_2 під вартою необґрунтованим, а тому запобіжний захід щодо нього слід змінити на підписку про невиїзд.

На підставі викладеного та керуючись ст. 362, п.1 ч.1 ст. 366, п.1 ч.1 ст. 367, ст. 368 КПК України 1960 року, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м.Луганська від 06 липня 2006 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити прокурору Луганської області для проведення додаткового розслідування.

Запобіжний захід ОСОБА_2, який утримується в Брянківській виправній колонії №11, змінити із взяття під варту на підписку про невиїзд і звільнити його з-під варти негайно.

Копію ухвали для виконання направити Голові Державної пенітенціарної служби України в Луганській області та начальнику Брянківської виправної колонії №11.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: