ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

 

ПОСТАНОВА

         

09.02.07                                                                                           Справа№ 5/3338-18/186А

Господарський суд Львівської області в складі:

головуючого-судді                                                              Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання                                    Колтун Ю.М.

у відкритому судовому засіданні у м.Львові

розглянувши справу за позовом

Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Франківському районі м.Львова

 

до	Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

 

до	Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) „Студія-Н”

 

про	визнання недійсним господарського зобов'язання та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України

з участю представників:

представника позивача - Каспрук Ю.В. -завідувач сектору документальних перевірок (довіреність за №1632/9/10 від 27.01.2007 року);

-Кармелюк Т.Б. -головний державний податковий інспектор (довіреність за №20584/9/10 від 12.09.2006 року);

представника відповідача фізичної особи - підприємця -ОСОБА_2. -представник,

 

ВСТАНОВИВ:

 

що ДПІ у Франківському районі м.Львова звернулась з позовом в господарський суд про визнання недійсним господарського зобов'язання між суб'єктом підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1. та ТзОВ „Студія-Н”, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приіщень від 29.12.2004 року, та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України.

Підставами позову є  те, що суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1. включено до податкового кредиту податку на додану вартість податок на додану вартість, який не був сплачений ТзОВ „Студія-Н” до бюджету, а тому, господарське зобов'язання між згаданими особами є недійсним.

В судовому засіданні представники позивача вимоги підтримали з викладених підстав, просять їх задоволити.

Представник відповідача фізичної особи - підприємця проти позову заперечує та вважає, що підстави для визнання господарського зобов'язання недійсним відсутні, а тому просить в позові відмовити.

ТзОВ „Студія-Н” явку повноважного представника в судове засідання не забезпечило, хоча повідомлялось за юридичною адресою вказаною в довідці Головного управління статистики у Львівській області за №66 від 05.01.2005 року.

Враховуючи викладені обставини, справа розглядається у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі наявних доказів.

 

У відповідності до вимог п.11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними, а тому справа згідно п.8 ст.3 КАС України, розглядається за правилами цього Кодексу.

 

Заслухавши представника органу державної податкової служби, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

У відповідності до умов договору купівлі-продажу нежитлових приіщень від 29.12.2004 року ТзОВ „Студія-Н” (продавець) продало, а суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1. (покупець) купила не житлові приміщення.

В підтвердження виконання умов згаданого договору в матеріалах справи наявні податкова накладна за №НОМЕР_1, акт приймання передачі від 29.12.2004 року та платіжне доручення за №НОМЕР_2.

Отже, як вбачається з викладених обставин, зобов'язання, які виникли на підставі договору від 29.12.2004 року, сторонами виконані повністю.  

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, суд звертає увагу на те, що положення ст. ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Орган державної податкової служби вважає, що ТзОВ „Студія-Н”, укладаючи спірний договір діяло з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів.

Доказами в підтвердження спрямованості умислу на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковим органам відомості про відсутність підприємства за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування (припинення) державної реєстрації підприємства та інше.

Орган державної податкової служби в підтвердження умислу ТзОВ „Студія-Н” надав, суду лише лист ДПІ у Галицькому районі м.Львова за №25168/23-209 від 23.11.2006 року, який не може підтвердити обставин не включення товариством до податкових зобов'язань податку на додану вартість за даним господарським зобов'язанням, а лише свідчить про те, що контрагент фізичної особи - підприємця подавав до органу державної податкової служби податкові декларації з податку на додану вартість за податковий період, в якому проводилась спірна господарська операція, та відображав в них фінансові показники своєї діяльності.

Окрім того, представником фізичної особи підприємця, було подано повідомлення ДПІ у Галицькому районі від 12.08.2005 року, в якому зазначено, що суми по зазначених податкових накладних, зокрема, податкова накладна за НОМЕР_3, включені до податкових зобов'язань ТзОВ „Студія-Н”, відображені в книзі обліку товарів (робіт, послуг) та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2004 року.

Також, представлено податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2004 року, в якій відображено фінансові показники господарської діяльності.

Що стосується обставин наявності мети, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, при вчиненні  фізичною особою -підприємцем спірного господарського зобов'язання, то доказів в підтвердження такої органом державної податкової служби не подано.

З огляду на викладене та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, як передбачено ч.1 ст.71 КАС України, суд вважає, що органом державної податкової служби не доведено мети, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства  при укладені спірного договору.

 

Окрім того, орган державної податкової служби просив, застосувати наслідки передбачені ст.208 ГК України, за наявності наміру в обох сторін угоди, при цьому суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Однак, враховуючи, те, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження правові підстави застосування такої санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України, в задоволенні даної вимоги слід відмовити.

 

За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та непідтвердженими матеріалами справи, а тому, в задоволенні позову належить відмовити.

 

Що стосується клопотання позивача про забезпечення позову шляхом заборони фізичній особі - підприємцю вчиняти певні дії щодо продажу приміщення, то підстави для його задоволення відсутні, оскільки, як вбачається з Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, активи фізичної особи -підприємця вже перебувають в податковій заставі.

 

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі із сторін адміністративного процесу не належить стягувати.

 

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 117-118, 160-163 КАС України, суд -

 

П О С Т А Н О В И В :

 

1.          В позові відмовити.

2.          В задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову відмовити.

3.          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

4.          Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 

 

 

Суддя                                                                                                       Мартинюк В.Я.