ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

          

05.02.07                                                                                           Справа№ 5/3312-19/426А

Господарський суд Львівської області в складі:

головуючого-судді                                                              Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання                                    Колтун Ю.М.

у відкритому судовому засіданні у м.Львові

розглянувши справу за позовом

Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Франківському районі м.Львова

до	Приватного підприємства (надалі ПП) „Львів-охоронсервіс”

до	Товариства з обмеженою відповідальністю  (надалі ТзОВ) „Торгово-фінансова компанія”

про	визнання недійсним господарського зобов‘язання та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України

з участю

представника позивача –[..] –начальник юридичного відділу (довіреність за №84079/9/10 від 20.04.2006 року);

представника відповідача ПП „Львів-охоронсервіс" –[...] –представник (довіреність від 16.11.2006 року),

ВСТАНОВИВ:

що ДПІ у Франківському районі м.Львова звернулась з позовом в господарський суд про визнання недійсним господарського зобов‘язання між ПП „Львів-охоронсервіс” та ТзОВ „Торгово-фінансова компанія”, яке виникло на підставі договору купівлі-продаж від 14.07.2004 року, та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України.

Підставами позову є те, що реалізація ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” приміщення ПП „Львів-охоронсервіс” по завищеним цінам призвела до формування у ПП „Львів-охоронсервіс” надмірного податкового кредиту, що в свою чергу зумовило несплату ПП „Львів-охоронсервіс” податку на додану вартість до бюджету. Також зазначає позивач, що визначена податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Шевченківському районі м.Львова від 06.07.2005 року №0003882320/0/17258 сума податкового зобов‘язання з податку на додану вартість в розмірі 5289642 грн. 00 коп. залишається не сплаченою ТзОВ „Торгово-фінансова компанія”, що вказує на відсутність факту надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету.

В заяві про уточнення та доповнення позовних вимог від 02.02.2007 року позивач вважає, що декларування ПП „Львів-охоронсервіс бюджетного відшкодування є неправомірним, оскільки придбані приміщення не використовувались у господарській діяльності і були внесені в статутний фонд іншої юридичної особи ТзОВ „Юніко-Експо”.

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав з викладених підстав, просить їх задоволити.

Відповідач ПП „Львів-охоронсервіс” в запереченні на позовну заяву від 19.12.2006 року, вважає, що правомірність декларування ПП „Львів-охоронсервіс” до відшкодування податку на додану вартість в липні 2004 року позивачем не спростована.

В судовому засіданні представник відповідача дав аналогічні пояснення та просить в позові відмовити.

ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” вилучено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій.

Враховуючи викладені обставини, справа розглядається у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі наявних доказів.

У відповідності до вимог п.11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними, а тому справа згідно п.8 ст.3 КАС України, розглядається за правилами цього Кодексу.

Заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

У відповідності до умов договору купівлі-продажу від 14.07.2004 року ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” (продавець) продав, а ПП „Львів-охоронсервіс” (покупець) купив будівлю корпусу №32/1 літ. „Ч-9”, загальною площею 3885,6 кв. м, розташовану по вулиці Угорській, буд.. №14 у місті Львові.

Покупець розрахувався за отриману будівлю, підтвердженням чого є виписки з банку від 14.07.2004 року та від 15.07.2004 року.

ПП „Львів-охоронсервіс” було зареєстровано право власності, підтвердженням чого є наявний в матеріалах справи Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.07.2004 року.

В свою чергу, ТзОВ „Торгово-фінансова компанія”, було виписано податкову накладну за №607.2 від 14.07.2006 року.

Окрім того, дана господарська операція була відображена в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) по ПП „Львів-охоронсервіс” та в податковій декларації за №2000771 від 20.08.2004 року.

Отже, як вбачається з викладених обставин, зобов‘язання, які виникли на підставі договору від 14.07.2004 року, сторонами виконані повністю.   

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, суд звертає увагу на те, що положення ст. ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Необхідними умовами для визнання зобов‘язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов‘язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов‘язання.

Орган державної податкової служби вважає, що ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” та ПП „Львів-охоронсервіс”, укладаючи спірний договір діяло з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів.

Доказами в підтвердження спрямованості умислу на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковим органам відомості про відсутність підприємства за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування (припинення) державної реєстрації підприємства та інше.

Орган державної податкової служби в підтвердження умислу ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” надав, суду ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.09.2005 року у справі за №5/1768-19/340, якою провадження у справі за позовом ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” до ДПІ у Шевченківському районі м.Львова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0003882320/0/17258 від 06.07.2005 року та за №0003872320/0/17128 від 06.07.2005 року закрито.

При цьому, орган державної податкової служби вважає, що визначені податкові зобов‘язання у податковому повідомленні-рішенні від 06.07.2005 року №0003882320/0/17258  є несплаченими, а тому відсутній факт надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету. Таким чином, вважає, орган державної податкової служби, включення ПП „Львів-охоронсервіс” до податкового кредиту податку на додану вартість, який не був сплачений ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” до бюджету є неправомірним.

Окрім того, орган державної податкової служби, вважає, що реалізація ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” приміщення ПП „Львів-охоронсервіс” по завищеним цінам призвела до формування у ПП „Львів-охоронсервіс” надмірного податкового кредиту, що в свою чергу зумовило несплату ПП „Львів-охоронсервіс” податку на додану вартість до бюджету.

Також, орган державної податкової служби вважає, що декларування ПП „Львів-охоронсервіс” бюджетного відшкодування є неправомірним, оскільки придбані приміщення не використовувались у господарській діяльності і були внесені в статутний фонд іншої юридичної особи ТзОВ „Юніко-Експо”.

Даючи правову оцінку наведеним обставинам, суд виходив з наступних міркувань.

Податкові повідомлення-рішення №0003882320/0/17258 від 06.07.2005 року та за №0003872320/0/17128 від 06.07.2005 року були прийняті на підставі акту від 05.07.2006 року за №248 /23-416/25554337, в якому зазначено, що в липні 2004 року ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” здійснило продаж приміщень за цінами, які в декілька раз завищені від цін придбання, тобто штучно створено податковий кредит для ТзОВ „Львів-охоронсервіс”, ПП „Галфінпром”, ВАТ СКБ „Дністер”.

Зазначені в акті перевірки обставини не були предметом судового дослідження, оскільки провадження у справі за позовом ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” до ДПІ у Шевченківському районі м.Львова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0003882320/0/17258 від 06.07.2005 року та за №0003872320/0/17128 від 06.07.2005 року було закрито.

Однак, обставинам реалізації будівлі по завищених цінах давалась оцінка в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2006 року у справі №5/2691-9/446 за позовом ПП „Львів-охоронсервіс” до ДПІ у Франківському районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.08.2005 року за №14895/10/23-1, №14896/10/23-1, №14897/10/23-1.

При цьому, в згаданій ухвалі зазначено, що твердження щодо реалізації їх (приміщень) по завищених цінах до уваги не приймається, оскільки відповідно до ст.190 Господарського кодексу України та ст.7 Закону України „Про ціни і ціноутворення” від 03.12.1990 року, вільні ціни визначаються та встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Докази щодо здійснення державного регулювання цін і тарифів на об‘єкти нерухомості, які були реалізовані позивачу, продовжується у згаданій ухвалі, відповідачем не представлено.

Також, в згаданій ухвалі суду апеляційної інстанції, яка набрала законної сили давалась оцінка обставинам правомірності декларування  ПП „Львів-охоронсервіс” бюджетного відшкодування.

Зокрема, в ній зазначено, що суд першої інстанції правомірно вказав на помилковість застосування відповідачем при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, врахувавши, що наведена норма стосується відсутності права на формування податкового кредиту у покупця в господарській операції з продажу йому товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону. Тобто, продовжується в згаданій ухвалі, наведена норма стосується формування податкового кредиту в податковому обліку покупця по тій самій господарській операції , по якій к продавця не виникає податкових зобов‘язань, і, відповідно, відсутнє джерело відшкодування податку на додану вартість покупцю. Також, відповідачем, зазначається в ухвалі апеляційної інстанції,  відповідачем не враховано, що Законом України „Про податок на додану вартість” не передбачено обов‘язку платників податку на додану вартість здійснювати на підставі наведеної вище норми коригування податкового кредиту у наступних звітних періодах, при використанні придбаних основних фондів саме в подальших операціях з поставки товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об‘єктом оподаткування згідно з статтями 3 та 5 цього Закону. Також, зазначається в ухвалі від 09.11.2006 року, відповідачем не враховано, що в липні 2004 року (податковому періоді, в якому відбулося придбання основних фондів) позивачем не здійснювалися операції з поставки товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об‘єктом оподаткування згідно з статтями 3 та 5 цього Закону.

У відповідності до вимог ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.  

Таким чином, посилання органу державної податкової служби на обставини завищення ціни по договору купівлі-продажу від 14.07.2004 року та обставини правомірності декларування  ПП „Львів-охоронсервіс” бюджетного відшкодування, не потребують доведення щодо останнього, оскільки вони вже встановлені судовим рішенням.

Що стосується обставин відсутності факту надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету ТзОВ „Торгово-фінансова компанія”, то санкції встановлені ч.1 ст.208 ГК України не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

З огляду на викладене та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, як передбачено ч.1 ст.71 КАС України, суд вважає, що органом державної податкової служби не доведено мети, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства зі сторони ПП „Львів-охоронсервіс” та ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” при укладені спірного договору.

Окрім того, орган державної податкової служби просив, застосувати наслідки передбачені ст.208 ГК України, за наявності наміру в обох сторін угоди, при цьому суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Враховуючи, те, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження правові підстави застосування такої санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України, в задоволенні даної вимоги щодо ПП „Львів-охоронсервіс” слід відмовити.

Що стосується вимог позивача до ТзОВ „Торгово-фінансова компанія”, то, як вбачається з ухвали Господарського суду Львівської області від 15.09.2005 року у справі за №5/1768-19/340 ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” вилучено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 13.09.2005 року, а тому провадження в цій частині вимог належить закрити на підставі п.5 ч.1 ст.157 КАС України.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та непідтвердженими матеріалами справи, а тому, в задоволенні позову належить частково відмовити, з врахуванням того, що провадження відносно ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” слід закрити.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 117-118, п.5 ч.1 ст.157, ст.ст.160-163 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1.          В позові Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова про визнання недійсним господарського зобов‘язання між Приватним підприємством „Львів-охоронсервіс” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торгово-фінансова компанія”, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.2004 року, та в застосуванні наслідків, які передбачені ст.208 ГК України, відносно Приватного підприємства „Львів-охоронсервіс”, відмовити.

2.          Провадження у справі відносно Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-фінансова компанія” закрити.

3.          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

4.          Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                       Мартинюк В.Я.