Справа № 2-а-39/2009 р.

                                 ПОСТАНОВА

                                   ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

02 лютого 2009 року.          Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Білокур В.І., при секретарі Сірій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Прилуки адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора дорожньо-патрульної служби ОСОБА_2 ВДАІ прапорщика міліції ОСОБА_3, третя особа Прилуцьке відділення Державної автоінспекції при ВДАІ УМВС України в Чернігівській області про визнання дій неправомірними, -

                        В С Т А Н О В И В:

    Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом вказуючи на те, що 04.01.2009  року інспектор ДПС  ОСОБА_2 відділення ДАІ склав Протокол про адміністративне правопорушення та Постанову по справі про адміністративне правопорушення, відповідно до яких визнав його (ОСОБА_1В.) винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ст.122ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та  накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 260грн..

    На обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 04.01.2009року він керував автомашиною НОМЕР_1 та здійснюючи об”їзд по вул.Земській в”їхав на вул.Бособрода на знак 3.21 (в”їзд заборонено), однак вказує, що він вимушений був порушити дію цього знаку, бо мав намір здійснити послуги таксі за викликом пасажира на вул.Бособрода,108, а тому вважає правомірним в”їзд в таку зону - як обслуговуючим транспортом. Крім того вказує, що відповідач в порушення Інструкції з діяльності підрозділів ДПС здійснював патрулювання на власному (а не службовому транспорті) та порушив кілометрові показники та порядок несення служби. Тому, позивач і просив суд скасувати вищеназвану Постанову про накладення на нього адміністративного стягнення.

    В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлений позов з наведених вище підстав, а  відповідач інспектор ДПС ОСОБА_2 взводу ДПС прапорщик міліції ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав вказуючи на те, що водій (позивач) ОСОБА_1 за вищеназваних обставин 04.01.2009року допустив порушення вимог дорожнього знаку 3.21 “в”їзд заборонено”, чим порушив п.8.4”в” Правил дорожнього руху України, за що і був притягнений на законних підставах до адміністративної відповідальності.

    Представник третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2  відділення Державної автоінспекції ОСОБА_4 також просив відмовити позивачу в задоволенні адміністративного позову вважаючи, що інспектором ДПС ОСОБА_3 не було допущено вимог діючого законодавства з приводу притягнення до адмінвідповідальності водія-правопорушника (позивача) ОСОБА_1.

    Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги позивача  не підлягають до задоволення з наступних підстав:

    Як вбачається із Протоколу про адміністративне правопорушення від 04.01.2009року та Постанови по справі про адміністративне правопорушення від цієї-ж дати. ОСОБА_1 визнаний винним в порушенні вимог дорожнього знаку 3.21 Правил дорожнього руху України (в”їзд заборонено), чим скоїв адміністративне правопорушення за ст.122ч.1 КУпАП, за що і був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу розміром 260грн. (а.с.3,4).

    Сам правопорушник (позивач) ОСОБА_1 у своєму власноруч складеному поясненні на місці вчинення правопорушення 04.01.2009року не заперечив факту порушення вимог дорожнього знаку і вказав, що він “на робочому автомобілі ВАЗ-21144 їхав на виклик за пасажиром за адресою Бособрода, буд.108”. (а.с.4).

    Суд вважає ці первинні пояснення водія ОСОБА_1 об”єктивними  і як такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а тому, його (позивача) доводи про відсутність вини не знайшли свого об”єктивного підтвердження в судовому засіданні та не впливають на суть скоєного ним правопорушення.

    Зокрема,  суд не може прийняти до уваги лише голослівні твердження позивача ОСОБА_1 про те, що він не допустив порушень зупинки, бо мав намір здійснити послуги таксі за викликом пасажира на вул.Бособрода,108, а тому вважає правомірним в”їзд в таку зону - як обслуговуючим транспортом. Така його позиція спростовується  вимогами п.3.21 ПДР України, де вказано: “забороняється в”їзд усіх транспортних засобів”. Отже, у даному разі водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем “таксі” у зоні дії даного знаку – не звільняється від відповідальності за його порушення.

    Також суд вважає безпідставними вказівки позивача про те, що відповідач порушив Інструкцію з діяльності підрозділів ДПС здійснюючи патрулювання на власному (а не службовому транспорті) та порушив кілометрові показники та порядок несення служби, оскільки, ці обставини не є предметом судового розгляду у даній справі і напряму не впливають на суть скоєного адмінправопорушення ОСОБА_1.

    За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач довів у судовому засіданні правомірність своїх дій та законність прийнятого ним рішення - накладення адміністративного стягнення на правопорушника ОСОБА_1, що мало місце 04.01.2009року.

    При цьому, суд не може прийняти до уваги лише голослівні твердження в судовому засіданні позивача  про недопущення ним порушень  3.21 Правил дорожнього руху України як таке, що не знайшло свого підтвердження в суді.

    Керуючись ст.ст.  2, 18, 69-71, 158-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України,-

                          В И Р І Ш И В :

     ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позову до інспектора дорожньо-патрульної служби ОСОБА_2 ВДАІ прапорщика міліції ОСОБА_3 про скасування Постанови  по справі про адміністративне правопорушення Серія СВ №015999 від                   04 січня 2009 року.

       Постанова суду може бути оскаржено до Київського   апеляційного адміністративного суду   через Прилуцький міськрайонний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду має бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

    Головуючий суддя                                                                                       Білокур В.І.